Суб`єкти сучасної Української політики в Інтернет та вплив мережі на формування їхнього політичного іміджу, Детальна інформація

Інтернет не став і не стане для влади подібним механізмом, поки цим не буде цікавитися влада.

Громадські організації й об'єднання вже почали процес самоорганізації незалежного інформаційного середовища. Процес йде повільно в силу відсутності засобів в організацій, не вбудованих у владу.

А на останнє – зараз цих ресурсів не існує, вони або закриті зовсім, або ведуть на іншу сторінку, зовсім не присвячену політиці.

Отже, вище було розглянуто більше “Об’єктну” частину політичного Уанету ніж “Суб’єктну”. Зараз я спробую дати більш конкретний аналіз ресурсів присвячених конкретним лицям або ними ж створені та спробую простежити закономірності їх виникання та відповідність їх якості експектаціям відвідувачів.

З наближенням виборів ми простежуємо рост активності сучасних політиків в Інтернеті. Виникають сайти Володимира Олійника, Анатолія Матвієнко, Михайла Павловського. Побудовані вони за більш-менш схожою схемою – це біографія кандидата або політика, головні засади його майбутньої діяльності в разі вибору його на посаду Президента України, часто це розділ з фотографіями, секція новин, а взагалі кожний окремий сайт має свої особливості – отже нижче я спробую подати аналіз кожного сайту, та дослідити як може подана там інформація впливати на створення політичного іміджу того чи іншого кандидата.

Як вже було зазначено, одним з найперших було створено сайт Євгенія Марчука. Одночасно з його виникненням була проведена перша в Україні онлайн-конференція присвячена саме політичному життю країни в глобальній мережі. Її провів власне Євген Марчук. Протягом 1 години 40 хвилин (стільки тривала конференція) він встиг відповісти на 90 запитань. Їх ставили головним чином журналісти Києва та регіонів, студенти, депутати, приватні особи із Франції, США та Німеччини. При цьому вони могли бачити свого співрозмовника за допомогою веб-камери. Перед початком інтернет-конференції Є.Марчук, повідомив, що "свідомо" став ініціатором проведення такої конференції й вирішив надати можливість усім бажаючим звернутися до нього "безпосередньо". "Політична еліта в нас закрита від суспільства", - сказав він. "Між політиком і народом у більшості випадків стоять посередники, серед яких іноді й засоби масової інформації. Вони беруть на себе функцію тлумачення думок і позицій політиків. І не завжди роблять це вдало." Інтернет, за його словами, є інформаційним виміром свободи на порозі ХХІ століття й технічним забезпеченням відкритості України для світу. "Українські політики, рухаючись у ХХІ століття, мають тримати в руці не булаву, а комп'ютер. Можливо, згодом, і комп'ютер вітчизняного виробництва," - додав депутат. Присутнім журналістам Є.Марчук, який раніше заявив про намір балотуватися на президентських виборах-99, сказав, що ніхто, крім нього, не є "прохідною особою" від правих центристів. Він вважає, що в його особі народ знайде "й сильну руку, й сильну волю, й сильне бажання навести лад. Але за підтримки людей і без введення надзвичайних станів." Відповідаючи на запитання про можливість швидкого виходу України з кризи, Є.Марчук заявив, що це неможливо, хоч би там хто став президентом. "Надто далеко все зайшло. Але за підтримки народу, політичних партій і громадських організацій за один-два роки справу можна повернути в кращий бік", - зазначив він. Створювати свою партію Є.Марчук "поки що не збирається". На виборах він розраховує на підтримку "не заполітизованих" верств населення та молоді. Головною своєю ідеєю він назвав реформування податкової політики загалом. Марчук виступає за ухвалення Податкового кодексу й створення податкової атмосфери, яка сприяла б розвиткові малого та середнього бізнесу, а не "податкового терору, який спостерігається тепер". Голова Комітету ВР з питань соціальної політики також вважає за необхідне реформувати виконавчу владу, декриміналізувати її та оновити молодими кадрами. Адміністрація президента, на його думку, має втратити статус "псевдо політбюро". Є.Марчук вважає, що необхідно "навчитися жити своїм розумом, а до порад МВФ та інших прислухатися, але не виконувати їх як директиви. Необхідно співпрацювати зі всіма міжнародними фінансовими та банківськими інституціями, але щоб ніхто не ставив нам умов, як жити", - сказав він. Щодо ставлення до депутатської недоторканності, Є.Марчук зазначив, що "проти" її скасування взагалі й "за" кваліфікований розгляд у кожному конкретному випадку. Він повідомив, що в числі понад 150 депутатів Верховної Ради підписав пропозицію про зміну рівня та обсягів депутатської недоторканності у бік її зменшення. Зі скасуванням смертної кари в Україні, на його думку, поспішати не треба, необхідно "провести референдум і спитати думку народу". Крім того Є.Марчук висловився за необхідність створення в майбутньому професійної армії. Нині, на його думку, для цього немає економічних можливостей. За даними компанії "Глобал Юкрейн", яка забезпечувала технічну підтримку проведення інтернет-конференції, за її ходом спостерігало 50 тисяч осіб з України та багатьох країн світу. Вона передбачає так званий прямий ефір з відомими політиками, бізнесменами, зірками з світу мистецтва і спорту. Перша «тренувальна» інтернет-конференція пройде за участю генерального директора компанії «Глобал Юкрейн» Юрія Коржа. — За ідеєю, перша конференція в Інтернеті повинна була відбутися з Президентом України Леонідом Кучмою. Але на нашу пропозицію ми досі не отримали ані негативної, ані позитивної відповіді, говорив директор агентства Хаїм Шапошник. Як вже зазначалося вище, на відміну від усіх відомих політиків Заходу і СНД, Президент України не має web-сторінки в Інтернет зі своєю біографією, програмними статтями й авторськими матеріалами Те, що голова Комітету Верховної Ради з питань соціальної політики та праці, колишній прем'єр-міністр України Євген Марчук — перший український політик, який не побоявся вийти в Інтернет і встановити зворотній зв'язок зі своїми реальними й потенційними виборцями, свідчить про те, що він досить смілива людина. Адже питання іноді ставлять дуже безсторонні. Web-сторінка Євгена Марчука на той день встановила рекорд за кількістю відвідувань політичних сторінок в Україні: 6000 за 65 днів. Відвідувачами стали, в основному, приватні особи з України, США, Великої Британії й Канади. Крім того, web-сторінка Є.Марчука увійшла до першої тридцятки рейтингу за кількістю відвідувань серед країн СНД. За різними підрахунками, сьогодні в Україні від 50 до 150 тисяч користувачів Інтернет і до півмільйона тих, хто постійно отримує інформацію з цієї системи. У відсотковому відношенні це 0,8% українського населення. В розвинутих країнах показники вищі: в США — більш ніж 20%, в Європі — 15%. У всьому світі більше ніж 300 млн. людей тією або іншою мірою пов'язані з Інтернет. Отже Марчук по праву вважається першим політиком який заявив про себе в Інтернет. Далі сайти політичних діячів почали виникати дуже швидко.

Одним з наступних був сайт Анатолія Матвієнко.

( HYPERLINK "http://www.matvienko.kiev.ua/" http://www.matvienko.kiev.ua/ )

Дизайн цього сайту відповідає основним стандартам загально визнаним в Інтернет, отже можно сказати, що сайт робила людина або студія яка розуміла що та для чого вона робить. Трохи гірші справи зі змістом – Дуже багато розділів присвячено партії “Собор” (хоча сторінка офіційно присвячена саме політичному діячу), до того ж написано це все дуже сухо й коротко, навіть занадто офіційно. В структуру навіть включено текст заяви для вступу до партії. Окремий розділ присвячений діяльності Матвієнко в різних закладах та установах. Є також окремий розділ фотоархіву, що охоплює весь період життя. Також окремим посиланням виділено розділ публікацій, де окреме місце присвячено саме Інтернет публікаціям (до речі небагато політичних сайтів мають такі посилання). Також є так званий “прес-центр”, але при перевірці виявляється, що це звичайна гостьова книга, до того ж і не оновлювана досить таки давно. Цей сайт можна віднести до групи “постійних” сайтів, тобто сайтів які були створені для постійного існування в мережі, на відміну від, так би мовити, “рекламних”, які були створені саме перед виборами кандидатами на пост Президента України. Дизайн сайту, його вміст, свідомо та підсвідомо впливають на сприйняття користувачем власника цього ресурсу, і, звичайно ж, окреме місце займає його біографія – звичайно це перше на що звертає увагу людина яка прийшла з метою дізнатися про людину. Ось як подається біографія Анатолія Матвієнка:

Анатолій Матвієнко народився 22 березня 1953 року в містечку Бершадь Вінницької області. Батько - Сергій Кузьмович – працював до виходу на пенсію робітником на Бершадській меблевій фабриці, мати - Марія Павлівна - працювала на тому ж підприємстві бухгалтером. З 1960 по 1970 рік Анатолій Матвієнко навчається у Бершадській середній школі. Після її закінчення вступає до Львівського сільськогосподарського інституту на факультет механізації сільського господарства. Тут він здобув спеціальність інженера - механіка. Навчався відмінно, був одним з претендентів на Ленінську стипендію, але не отримав її через те, що виступив з різкою критикою комітету комсомолу інституту. У роки навчання активно займався науковою роботою. Виступав за футбольну команду інституту. На п'ятому курсі одружився. Дружина Ольга також навчалася у Львові. Після закінчення інституту в 1975 році молоде подружжя Матвієнків повертається до рідної Бершаді. Анатолій починає працювати інженером у шляховому управлінні. У 1976 році в сім'ї Матвієнків народився син Віктор. У 1977 році молодь Бершадського району обирає Анатолія Матвієнка першим секретарем райкому комсомолу. У 1980 році він був обраний другим секретарем Вінницького обкому комсомолу. Сім'я Матвієнка переїздить до Вінниці, де отримує першу власну квартиру. У 1981 році у Матвієнків народжується другий син - Павло. У 1985 році Анатолій Матвієнко обираний секретарем ЦК комсомолу України. У 1988 році він вступає до аспірантури Вищої партійної школи і готує дисертацію з проблем економіки. У 1989 році на перших альтернативних виборах з кількох кандидатур Анатолій Матвієнко обирається першим секретарем ЦК комсомолу України. У 1990 році Анатолій Матвієнко обираний народним депутатом України по Бершадському виборчому округу. У Верховній Раді 12-го скликання він очолює Комісію у справах молоді. У 1994 році Анатолій Матвієнко створює Фонд підтримки розвитку мистецтв, діяльність якого була спрямована на матеріальну допомогу молодим талановитим особистостям і творчим колективам. У 1995–1996 роках Анатолій Матвієнко - заступник Голови Народно-демократичного об‘єднання “Нова Україна”. У лютому 1996 року створюється Народно-демократична партія, Анатолія Матвієнка обирають її Головою. Вперше в історії України Анатолій Матвієнко намагається створити масову партію, яка сполучала б публічних політиків першої демократичної хвилі, прагматиків-бізнесменів та кращу частину чиновництва. На другому з’їзді НДП у червні 1997 року він виступає з різкою критикою корумпованого прем’єр-міністра України П.Лазаренка. Всупереч власній волі Президент Л.Кучма змушений звільнити прем’єра. У червні 1996 Анатолій Матвієнко призначається головою Вінницької облдержадміністрації і працює на цій посаді до квітня 1998 року. За рахунок наведення елементарного порядку йому вдається суттєво покращити економічну ситуацію в області. На виборах 1998 року до Верховної Ради України 14 скликання Анатолій Матвієнко знову перемагає в одномандатному окрузі, який охоплює п'ять районів Вінниччини, і, прийшовши у парламент, очолює фракцію НДП. 15 травня 1999 року на IV з‘їзді НДП Анатолій Матвієнко добровільно склав повноваження Голови партії та вийшов з її лав, не погодившись з прийнятим внаслідок грубого тиску з боку виконавчої влади рішенням з‘їзду підтримати нині діючого Президента Леоніда Даниловича Кучму на президентських виборах у жовтні 1999 року. Сьогодні народний депутат України Анатолій Матвієнко є Головою УНП "СОБОР".

Викладено коротко й офіційно, саме для того щоб задовольнити цікавість конкретного користувача, отже в цілому цей сайт створює цілком позитивне враження. Але має він і певні недоліки – як і більшість (нажаль) сайтів він не оновлювався вже досить таки давно.

Наступним мною було розглянуто сайт Михайла Павловського.

( HYPERLINK "http://www.pavlovsky.kiev.ua/" http://www.pavlovsky.kiev.ua/ )

Його дизайн, м’яко кажучи, не є найкращим з усіх розглянутих.

Але не зважаючи на те, його зміст (який, до речі, подано на трьох мовах, чого я не побачив на жодному крім цього) цілком відповідає своєму призначенню. На першій сторінці ми бачимо фотографію (нажаль не дуже якісну) самого Павловського та його звернення до відвідувачів:

Шановні читачі сторінки!

     Я готовий вести діалог з кожним, кому не байдужа доля України, про те, що може принести добробут і щастя широким верствам населення, дати те життя, якого ми варті.

     Зараз потрібно думати й працювати разом!

Перед (а точніше, вище) цим прочитавши:

Михайло Антонович ПАВЛОВСЬКИЙ, народний депутат України, доктор технічних наук, доктор економічних наук, професор, Заслужений діяч науки й техніки України, тричі лауреат Державних премій. І те, що ми вже 3259 відвідувач цієї сторінки.

Навігація по сайту не переобтяжена графікою, але, не зважаючи на це, цілком зручна. Перщий розділ – Новини. Але там знаходяться три публікації про нього датовані 1999 роком – отже новинами це назвати важко. Наступний розділ своєю назвою передбачає відповідь на питання «Що робити?», та відвідавши його ми знайомимося з баченням Павловським перспективи розвитку країни, що зробити для покращення становища, та за для чого це взагалі робити. Є також розділ присвячений думкам різних людей про нього, окремий розділ присвячений публікаціям, але ознайомитися з ними (на відміну від сайту Матвієнка) не має можливості – це просто список з зазначенням видання та дати виходу. Цей ресурс також можна віднести до групи постійних, але, нажаль, не оновлюваних – останнє оновлення його відбулося 2 лютого 1999 року. Не можна сказати, що він створює якесь позитивно враження. Антипатія виникає вже від самого початку і вже не зникає. Наприклад, біографія – ядро будь якого сайту людини – політика за мету якого є створити гарне враження на відвідувачів своєї сторінки. Ось як вона подається у Павловського:

Відомий український вчений Михайло Антонович ПАВЛОВСЬКИЙ народився 1942 року в селі Ружичне на Хмельниччині. Шістнадцятирічним юнаком з золотою медаллю закінчив середню школу і поїхав до Києва - став студентом КПІ (інститут закінчив з відзнакою), у 25 років - кандидат технічних наук, у 35 - доктор технічних наук, у 55 - доктор економічних наук. Відомий вчений, як у галузі технічних наук так і в економіці: опублікував 20 монографій і більш 350 статей, підготував 10 докторів та 50 кандидатів наук, професор, академік, Віце-президент АТНУ, лауреат державних премій УРСР, СРСР, України, Заслужений діяч науки і техніки України, його докторська дисертація з економіки вперше на просторі СНД присвячена соціально-економічним проблемам економіки перехідного періоду.     Здібний організатор: творець власної наукової школи з гіроскопів, навігаційних приладів і комплексів, ініціатор заснування в Національному технічному університеті (КПІ) факультету авіаційних та космічних систем, деканом якого він є;

директор науково-дослідного інституту проблем механіки "РИТМ", який займається дослідженням та виробленням найсучасніших приладів і систем керування аерокосмічними об’єктами; працював міністром промисловості України (1992 р.).

Віце-президент Академії технологічних наук України;

Вагомий політик і державний діяч: після першого обрання в парламент стає яскравою політичною фігурою, яку поважають навіть супротивники: Протягом 1994-98 рр. був Головою комісії Верховної Ради України з питань ядерної політики і безпеки. Під його керівництвом в Україні створені основи ядерного законодавства. Протягом 1994-98 рр. виступив 36 разів на сесіях, зробив найбільше депутатських запитів, автор п'яти прийнятих законопроектів, вніс понад 100 пропозицій до законопроектів, опублікував 50 статей з економіки та політики. Автор проекту Закону України "Засади внутрішньої економічної політики України на перехідний період"

\xF0B7 у березні 1998 року виборці Хмельниччини в друге довірили Михайлу Павловському захищати їх інтереси у парламенті країни. Зараз Михайло Антонович очолює підкомітет Верховної Ради України, а також парламентську групу по зв'язкам з Китаєм. у березні 1999 року М. Павловський був обраний Головою Всеукраїнського об'єднання "Шлях України". Від перших днів незалежності академік Павловський як вчений та державний діяч багато сил та енергії віддає державному самоствердженню України. В його наукових працях введено нове поняття "Стійкості економічної системи" , отримана нова формула для інфляції в умовах нестабільної економічної системи, сформульовані закони розвитку і деградації ринку, запропонована паралельна трьохфазна стратегія економічного розвитку та ідеологія прогресивних реформ для України.

На мою думку, така біографія може бути вміщена на будь якому ресурсі присвяченому політиці, але ніяк не на власному ресурсі – тут вона виглядає як «реклама» від першого лиця, що створює цілком негативне враження про людину, що, звичайно, не сприяє покращенню іміджу. Цілком протилежне враження виникає від перегляду сайту Володимира Олійника.

HYPERLINK "http://www.harmony.kiev.ua/oliynyk/" http://www.harmony.kiev.ua/oliynyk/

Красивий сайт, з гарним професійно-створеним дизайном, підготовлений до виборів, але зараз поповнюваний зовсім різною інформацією. На першій сторінці вміщена біографія Володимира Олійника, його програма, звернення до українського народу, та девіз, який відображає сутність його програми – “Хмельницький Розпочав шаблею, я довершу правом!”. В розділі Преса вміщено два інтерв’ю з Володимиром Олійником, одне українською, а друге російською мовою, обидва присвячені виборам та позиції Олійника на них. Окремий розділ присвячено фотографіям політика та його родичів. Розділ “Хроніка подій”, присвячений виборам, містить так звані “бліц новини”, але останні датовані 25 жовтня 99, отже про “свіжість” новин говорити не доводиться. Існує навіть певна спроба створити зворотній зв’язок з відвідувачами сайту, але нових питань після виборів 99 року там не з’являлося. Сайт створює цілком позитивне враження: це і гарно продумай та добре організований вміст сайту, зручна навігація, проста але цікава біографія, вміщена на першій сторінці:

Олійник Володимир Миколайович, українець, 42 роки, безпартійний.