/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Філософія біотехнологій, Детальна інформація

Тема: Філософія біотехнологій
Тип документу: Реферат
Предмет: Біологія
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 866
Скачати "Реферат на тему Філософія біотехнологій"
Сторінки 1   2   3  
А тепер, на межі тисячоліть, очевидно, настав час для нового «прочитания» тези Сократа «Людино, пізнай саму себе!» — як згорнутої формули предмета філософії і програми подальшого розвитку філософських досліджень.

Навіть ранні філософські школи, розмірковуючи над проблемою людини, містили в собі знання і про її тілесну оболонку, що особливо наочно можна простежити на процесі становлення східної філософської думки [2].

2. Біотехнологія Гіпократа

Давньогрецький лікар Гіппократ (460—377 р. до н.е.), порівнюючи медицину з філософією, стверджував, що всі відповідні мудрості є в медицині [3]. Це — презирство до грошей, совісність, скромність, простота в одязі, розважливість, рішучість, акуратність. Гіппократова «Клятва лікаря» ввійшла в історію як основа лікарських присяг і фахового кодексу. Вплив «Клятви» знаходимо в працях лікарів середньовічного Сходу, наприклад у Авіценни і в «Салернському кодексі здоров'я».

У Давній Русі лікарська діяльність як особлива професія відома принаймні з Х ст. У збірнику законоположень «Руська правда» (XI ст.) згадується про винагороду лікареві за його працю, а знайдений у Кирило-Білозерському монастирі рукопис XV ст. свідчить про знайомство тогочасних медиків з працями Гіппократа та його етичними поглядами [4].

У середньовічних університетах медичне знання завжди спиралося на філософські засади. Так було і в перших вищих навчальних закладах України, де починаючи з XV ст. у місті Замосте, поблизу Львова, виникла перша вітчизняна школа лікарів. Прославилася своїми етичними курсами і Києво-Могилянська академія [5]. Відродження і наступні епохи, спираючись на вироблені гуманістичні цінності, роблять зв'язок філософії і медицини більш дієвим, закріплюючи ці цінності у вимогах фахової етики. Варто особливо виділити вагомий внесок у розвиток вітчизняної медичної етики хірурга М. І. Пирогова, який ще в ХІХ ст. розробив моральний кодекс медичної сестри і першим поставив питання про взаємодію лікаря з медичною адміністрацією [6].

Нам можна пишатися національними традиціями, що склалися в рамках київської школи терапевтів кінця XIX — початку ХХ ст. [7], для якої була характерна висока вимогливість щодо питань етики. Особистість лікаря набувала особливого значення не тільки в плані передачі учням спеціальних знань і досвіду, а й для формування у них необхідних моральних принципів. У своїх університетських лекціях тогочасні професори звичайно аналізували і власні лікарські помилки, що вважалося справою не тільки совісті, а й фахової честі.

2.1 Біотехнологія сучасності

Певною мірою у переклику поколінь спостерігається діалектичний синтез, відбувається повернення до начебто старого, до витоків: у системі вищої освіти України сьогодні назріло і обговорюється питання про введення до навчального процесу самостійних курсів з біоетики і близьких до неї спецкурсів.

Для нашого дослідження скористаємося відомим філософсько-методологічним прийомом, який давав раніше чудові результати. Пригадаймо, що колись Ф. Бекон, аналізуючи проблему пошуку адекватного методу науки, спирався на авторитет Арістотеля та його «Органон». Він протиставив йому свій «Новий Органон», що відповідав реаліям уже іншої доби. А Е. Фромм, починаючи філософський аналіз проблем кохання, вже у назві показав різницю між «Любовним мистецтвом» Овідія як «механікою», або, сучасною мовою, просто сексом, і «Мистецтвом любити» — любов'ю як предметом філософських розмірковувань. Так і ми спробуємо «помістити» проблему клонування у «силове поле» філософії і піддати її філософській рефлексії.

Питання, пов'язані з клонуванням живих організмів, і людини зокрема, тобто відтворенням у клонах абсолютно точного генома батьківського організму, викликали величезний суспільний резонанс в усьому світі. В соціумі триває напружений діалог з приводу клонування і ставлення до нього. Прихильники та опоненти виступають досить активно. Відстоюючи свої позиції, вони аргументують, переконують, доводять. Причому, якщо вчені, фахівці в цій галузі вбачають в тій же овечці Доллі втілення успіху науки у розв'язанні найскладніших проблем біомедицини (таких, наприклад, як пошук органів для пересадки тощо), то представники багатьох громадських організацій, релігійні діячі часто займають різко негативну або консервативну позицію.

Безпрецедентною є не тільки сама проблема — клонування і ставлення до нього, тобто зміст питання, а й форма її суспільного сприйняття з використанням новітніх досягнень науки і техніки. Проблема клонування людини активно обговорюється на радіо, телебаченні, на сторінках друкованих видань. Громадська думка навколо неї створюється, зокрема, за допомогою опитування, інтерв'ю з відомими в країні людьми — успішними політиками, бізнесменами, кумирами естради, спорту, кіно і т.д. На тенденційне запитання: «Чи згодні Ви клонувати себе?» переважна більшість респондентів відповіла негативно [8].

сь соціальних колізій.

Мабуть, бум громадської думки навколо питань клонування порівнянний хіба що з початком екологічного буму, викликаного наочними і жорстокими наслідками глобальної екологічної кризи, яка почалася у 50—60-і роки. Тут простежується аналогія не тільки в плані емоційного сплеску.

3.Біотехнологія та соціологія

Закономірно і те, що будь-яка соціально значуща проблема спочатку переживається на рівні індивідуальної свідомості і тільки згодом усвідомлюється, піднімається на рівень теоретичного осмислення — ідеології, теорії, філософії. Так було завжди. Нині теж багато виступів, які є скоріш емоційними, ніж раціональними. В них — острах, нерозуміння, занепокоєння перед небезпекою, що їх приховують новітні досягнення науки. Тут часто превалює інстинктивне бажання вберегтися від можливих негативних наслідків їхньої реалізації, складне біосоціальне почуття самозахисту виду Homo sapiens.

Алармізм (сигнал тривоги, небезпеки) як перше емоційне переживання проблеми є скоріш рефлексом самозбереження. Приміром, знаючи про біль від опіку, ми відсмикуємо руку від вогню. Так і тепер — на рівні підсвідомої сигнальної системи спрацьовує здоровий консерватизм. Глибинна природа страху — побоювання втратити самого себе, своє справжнє існування. Тому варто розрізняти побоювання чогось, наприклад життєвих невдач, усіляких негараздів, і глибший, екзистенціальний страх, зумовлений не тільки смертністю людини, а й її свободою. Людина вільна в тому сенсі, що вона обирає свій життєвий шлях, приймає те або інше рішення, займає ту або іншу моральну позицію.

Розбіжності існують, мабуть, лише в засобах пробудження масової свідомості. На Заході вчені-екологи зумисно надавали своїм науковим розробкам яскраве емоційне і публіцистичне забарвлення, щоб вивести людину і людство зі стану вдоволеного собою і безтурботного підкорювача природи («До того, як помре Земля», «Замкнене коло», «Земля лише одна», «Хроніка екологічного лиха» тощо).

Зміна світоглядних і філософських установок, переоцінка всієї системи цінностей і перехід до нової наукової парадигми потребували глибокого співпереживання складності екологічної ситуації, що виникла, трагізму долі людської цивілізації як наслідку глобальної екологічної кризи. Окремі художні твори на екологічну тему лише підсилювали і поглиблювали значущість невблаганних фактів, представлених наукою.

Планетарна етика [9] настійно потребує перебудови свідомості в напрямі відмови від вільної чи невільної зверхності стосовно природи. Введений академіком М. Мойсєєвим екологічний імператив, як і кантівський, має глибокі моральні засади, оскільки відбиває діалектичний взаємозв'язок ставлення людини до світу і ставлення світу до людини. Подолавши тривалий шлях еволюції, сучасна людина перетворила планету на свою неподільну імперію. Нині доля всіх форм життя на Землі прямо залежить від того, що вона робить або чого не робить.

3.1Біотехнологія як біч цивілізації.

Основне питання XXI ст., яке стосується виживання людини як біологічного виду у зв'язку з обговоренням соціальних наслідків її клонування можна сформулювати так: чи реально розмістити на Землі додаткові мільярди собі подібних, значно подовжуючи життя тих, котрі вже живуть, і належним чином забезпечуючи їхні потреби та бажання? І якщо так, то якою ціною? Які ще форми життя виявляться жертвами людини? Чим завершиться її історичне сходження?

Питання залишаються відкритими, якщо врахувати унікальну здатність людини «думати про найкраще, а робити якнайгірше». Адже в людині закладені дві програми — інстинктуальна і соціокультурна, що і визначає її суперечливість. Своєю тілесністю і фізіологічними функціями людина належить природі. Але соціальність диктує їй інші правила поведінки. Ці дві програми, як влучно зауважив П. С. Гуревич, «...наче демони, розтягують людину в різні боки» [10].

Людина жадає добра, але її діяння часто-густо обертаються злом. Вона прагне до панування над обставинами, не помічаючи, що стає рабою своїх бажань. Побоювання втратити те, що в неї уже є, діє на людину і на її взаємини з іншими людьми не менш руйнівно, ніж жага володіти тим, чого вона ще не має.

Зіткнення людей, спричинені бажанням краще влаштуватися в цьому світі, дуже схожі на природну боротьбу за існування у світі тварин. Але спроба розв'язати конфлікти за

3.2 Біотехнологічно-епістемологічна дезорієнтація.

Законами Природи обертається трагедією зникнення людського в людині. Втративши первісну Батьківщину — Природу, людина приречена на вічний пошук самої себе, на вічне становлення і переборювання себе. Зберігаючи невизначеність свого «Я», людина зберігає і свою непередбачуваність. Але ясно одне: за всі свої діяння і кардинальні зміни на Землі відповідає лише людина.

«Демон техніки» створив умови, коли земляни не тільки не можуть контролювати антропогенні процеси, а й не здатні навіть усвідомити й адекватно оцінити наслідки всього, що відбувається. Розщеплення атома, розшифрування генетичного коду та інші відкриття підняли завісу над таємницею життя. За допомогою науки, техніки і технологій людина наблизила сферу фантастики до меж реального, але в плані духовному виявилася не готовою до таких відкриттів.

Задля справедливості слід сказати, що мистецтво як форма відображення реальності багато в чому випередило науку, з властивим йому художньо-образним мисленням набагато раніше підійшло до осмислення проблеми створення або можливості оживлення людини в тому чи іншому вигляді. Науково-фантастичні романи і кінофільми сформували певну громадську думку про причетних до цього «героїв», що виявилася стійко негативною, хоча, як сьогодні підтверджують учені-біологи, часто необґрунтованою. Такі твори створили в людей враження, ніби людські клони стануть бездумними зомбі, монстрами на кшталт Франкенштейна або двійниками вже існуючих людей. Це несло касовий успіх, та водночас тиражувало страх і ворожість до відкриттів у сфері біотехнологій.

Проблема «біокіборга» вже полишила сторінки фантастичної літератури. Є всі передумови для того, щоб біотехнологія і генна інженерія стали провідними галузями промисловості. Людина освоїла технічні засоби свого переміщення у фізичному просторі, проклала шляхи, спорудила дамби, винайшла комп'ютер, вийшла у космос, врешті навчилася змінювати себе. Пристосовуючись, вона набула здатності перетворювати, захищаючись, почала нападати, а з оборонних позицій перейшла у статус диктатора.

Сторінки 1   2   3  
Коментарі до даного документу
Додати коментар