1 Див.: Дебец Г. Палеоантропология СССР. — М.; Л., 1948.
2 Тут і далі наводимо дані за дослідженнями Василя Дяченка, опублікованими в кн.: Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персоналії. — К., 1993. — С 149—153.
Особливості поліського типу: дуже низьке і широке обличчя (лицевий покажчик 85,5), максимально розвинуте надбрів’я, масивне чоло. Такий тип не зафіксований у жодному ареалі Європи, крім України. Зріст поліщуків середній, очі дещо темніші, ніж в інших регіонах, а колір волосся світліший.
Цей тип поширений на Житомирщині, Рівненщині, Волині (волинський варіант поліського типу). До волинського варіанту також входять північні райони Львіщини і Тернопільщини, а також українці Брестщини. Поліський тип становить близько 10 % всіх українців.
3) Верхньодніпровський тип. Нащадки давнього палеоєвропейського населення, але без кроманьйонських рис. Особливості цього типу — дуже світла пігментація очей (60 %) і найнижчий в Україні головний покажчик (80). Цей тип зафіксований лише у Рипкінському районі Чернігівської області. Він становить лише 0,5 % всіх українців.
4) Центральноукраїнський тип. Нащадки місцевого староукраїнського населення ХІІ-ХІІІ ст., що мають слов’янську основу (дещо модифікований дунайський, поліський, а також більш південні елементи індоіранського, іллірофракійського та пізнішого тюркського походження). Тюркські антропологічні ознаки виявляються при порівняльному аналізі в окремих селах Полтавщини та Західної України, але вони виступають не чітко — лише незначне сплющення обличчя та особлива складка верхніх повік.
Українці Київщини є генетичним спадкоємцем аборигенного населення і зберігає виразні європеоїдні риси, незважаючи на монголо-татарську навалу.
Цей тип відзначається високим зростом, але середніми покажчиками голови, обличчя, пігментації волосся та очей, середньою висотою перенісся та інших ознак. Він становить 60 % всіх українців.
5) Нижньодніпровсько-прутський тип. Нащадки індоарійського палеоантропологічного населення. Помітний індо-іранський і навіть давньоіндійський компонент (особливо в с. Кам’яне Лебединського району), що виражається в темній пігментації очей і волосся, значному розвитку волосяного покриву.
Цей тип характеризується довгоголовістю, незначним виступанням нижньої частини обличчя, незвичайним поєднанням різкопрофільованого обличчя з низьким симотичним покажчиком носа. Це високорослі, відносно темнопігментовані люди з низьким покажчиком голови. Є два варіанти цього типу: нижньодніпровський (походить від населення півдня Київської Русі) та припрутський (українське населення півночі Молдови, а також Хотинщини).
6) Динарський тип близький до карпатського (обидва ( мають ряд взаємних переходів). Нащадки давнього населення України, що мають суттєві іллірійські, фракійські, кельтські та індійські компоненти. Динарський антропологічний тип поширений у східній частині Карпат, в Буковині і частково — Гуцульщині (крім західних гуцулів, що належать до карпатського типу), у східному Прикарпатті та ін.
Характеризується однаковою кількістю світло- і темнооких, але за кольором волікся переважно темні (70 %), світловолосих лише 2 %, решта — змішані кольори. Такого типу 4—5 % всіх українців.
7) Карпатський (карпато-альпійський) тип. Нащадки куштановицької культури VI — ІІІ ст. до н.е. Ареал їх поширення збігається з ареалом культури підкарпатських курганів, носіями якої були карпи. За антропологічними ознаками подібні до динарців. Гематологічні ознаки (зокрема, резус-від’ємність) вказують на їхній генетичний зв’язок з народами Балканського півострова, Кавказу, Північної Індії. Карпатський тип становить 7—8 % всіх українців.
В етногенезі українців брали участь як слов’янські племена, так і неслов’янські. Серед слов’янських племен можна назвати білих хорватів, поляків, словаків, чехів, сербів, росіян і білорусів. Оскільки близькість географічного положення слов’янських земель сприяла тісним контактам, то, безумовно, це позначалось і на етнічних зв’язках. Серед неслов’янських племен антропологи називають Іранські, дакофракійські, балтійські, тюркські, північно-кавказькі. Щодо фіно-угорських племен, то на території України їхніх слідів майже не виявлено, лише на північному сході від Дніпра до Волги з’являється мордовський етнічний компонент.
Що ж стосується концепції української раси, то її чітко сформулював Юрій Липа в книзі “Призначення України”. На його думку раса — це не стільки пропорції черепа, ширина обличчя чи колір очей, скільки етнопсихологія, генетика, дух нації. Хоча, звичайно, генетичний код дає певний антропологічний тип, що виражений у зовнішньому вигляді.
За свідченням давніх істориків кожен скіф повинен був знати свій родовід до сьомого коліна. Той, хто не знав свого походження, не міг вважатися повноцінною людиною, він був поза родом, поза племенем, йому було важко вижити, його цуралися. І якщо нині серед нас, цивілізованих людей, далеко не кожен може назвати імена своїх дідів та прадідів, задумаймося над цією скіфською етикою. Адже через пізнання і вшанування людиною своїх кровних предків відбувається й пізнання генетичних коренів свого народу, і шанобливе ставлення до його святинь.
|
Скачати "Реферат на тему Антропологічні типи Українців"
