Українське військо періоду козаччини, Детальна інформація

Українське військо періоду козаччини
Тип документу: Реферат
Сторінок: 2
Предмет: Військова справа
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 1588
Стати козаком у ті часи мріяв кожний юнак. Батьки самі хотіли віддати своїх дітей у навчання до козаків. Крім бідних хлопців, ішли до козаків, щоб «вишколитись у порядку і чуйності лицарській», і сини з багатих родин України, Росії, Польщі.

Спочатку поповнення козацького війська відбувалося стихійно, неорганізоване. Буваючи в походах, козаки прагнули залучити до війська молодь. Крім того,

щовесни у Січ зараховували тих, хто прийшов сам, щоб стати козаком. Кошовий отаман влаштовував відбір і випробування добровольців. Приймали навіть десятилітніх хлопчиків, але до війська, до товариства записували тільки тих, кому сповнилося 20 років. Молодші ж мали пройти серйозні випробування — показати своє вміння володіти зброєю, орієнтуватися на місцевості, виявляти дотепність. Однак для прийому не було спеціальних приписів, чітких нормативів. Є свідчення істориків, що до навчання і до війська у Січ брали тільки тих, хто міг переплисти Дніпрові пороги, і то проти течії. Кожний досвідчений козак навчав до десяти новобранців — джур. Після тривалого навчання та першого бою юнаки ставали справжніми козаками.

На початку XVII ст..„для підлітків і юнаків при церквах почали створюватися січові та козацькі школи. Вони стали осередками військового, фізичного вдосконалення, сприяли духовному і культурному розвитку. Чіткого терміну навчання у цих школах не було встановлено; воно тривало від 10 до 18 років. Дітей навчали веслувати і кермувати човном, плавати на воді і під водою, їздити верхи, орудувати шаблею, стріляти з вогнепальної зброї, долати перешкоди. Молодь на свята брала активну участь у різних змаганнях на силу, спритність, точність, витривалість, швидкість.

У XVIII ст. настав період занепаду козацької держави. Україна потрапила у залежність від Росії. Після того як цариця Катерина II у 1764 р. скасувала гетьманство, козацьке військо ще проіснувало двадцять років. На початку літа 1775 р. була ліквідована Запорізька Січ. У 1783 р. козацькі полки, що залишились, були приєднані до регулярного війська Росії, а частина козаків переселилася на Кубань та організувала Задунайську Січ.

ПЛАСТУНСЬКИЙ І СІЧОВИЙ СТРІЛЕЦЬКИЙ РУХ В УКРАЇНІ

Кінець XIX — початок XX ст. ознаменовано новим піднесенням національно-визвольної боротьби укра-: їнського народу. Центром її стала Західна Україна (Галичина). Там зародився січовий стрілецький рух. Ця назва свідчила про його зв'язок з традиціями січового козацтва. Січовий стрілецький рух об'єднував у свої товариства радикально настроєних селян, інтелігенцію, пізніше — студентську й учнівську молодь. Стрілецькі товариства («Січ», «Сокіл» та ін.), до яких увіходили й дорослі, і юнаки, поповнювалися за рахунок пластунів — членів дитячих таємних гуртків «Пласт». Перший такий гурток створив Іван Чмола (1892—1939) з учнів шкіл і гімназій Львова у 1911 р.

Члени «Пласту» і «Січі» об'єднувались у курені, сотні, чоти, гурти. Керівництво ними здійснювала виборна старшина: курінний, суддя, писар, скарбник. Ці товариства навчали своїх членів військового ремесла, теоретичних військових положень, організовували вишкіл, тренувальну стрільбу. Розроблялася українська військова термінологія, створювалася література, випускалися підручники з військової справи (наприклад, «Правильник піхотинця»), видавалися журнали і газети. Проте діяльності цих товариств, створенню чіткої військової організації в Галичині перешкоджали політика Австрії та Росії, відсутність досвідчених військових спе-ціалістів-інструкторів, матеріальна скрута, брак зброї, приладдя, одягу, взуття.

З початком першої світової війни Головна Українська Рада Стрілецтва проголосила «Звернення до українського народу», в якому закликала молодь, громадськість об'єднатися під жовто-блакитним прапором Українського Січового Стрілецтва (УСС), незалежно від політичних поглядів, для збройної боротьби з царською Росією, за визволення України. Молодь масово поповнювала лави Січового Стрілецтва в Галичині. Розпочалося створення Легіону українських січових стрільців на засадах офіційних збройних сил. Народ підтримував цю справу матеріально і морально. Командування першим Легіоном очолив Теодор Рожанковський (1875— 1970), пізніше — Михайло Галущинський (1878—1931). У вересні 1914 р. з дозволу австрійського уряду Легіон з 2500 добровольців прийняв присягу на вірність Україні. Кілька тисяч добровольців залишилися поза офіційною реєстрацією і тільки після звільнення Галичини влились у лави Стрілецтва. Австрійське командування направляло Легіон УСС на найскладніші ділянки фронту. Високий героїзм показали стрільці в боях за Маківку, Галич, Бережани, Лисоню. У важких боях Легіон УСС зазнавав втрат, поповнювався новобранцями, а тому його чисельність коливалася — від кількох сотень до 7 тисяч чоловік. Складався Легіон з одного піхотного полку, що ділився на 2—3 курені. Кожний курінь (батальйон) мав чотири сотні (роти). Сотні складалися з 4 чот (взводів), чоти — з 4 роїв (відділень) по 10—15 чоловік. До сотні (100—150 чоловік) входили бойовики, 2 ремісники (кравець, швець), писар і його помічник, 2 телефоністи, кілька санітарів, обслуга сотенного обозу (господарська частина). Командирами сотень були сотники-поручники (молодші лейтенанти), рідше чотарі.

Січові стрільці були погано озброєні. Австрійський уряд передавав УСС старі зразки зброї: гвинтівки системи Верндля, німецькі автоматичні гвинтівки системи Маузера. Зброї не вистачало, вона була не укомплектована (не було ременів, набійниць, багато іншого). Мало було одягу і взуття.

З весни 1916 р. Легіон УСС мав у своєму складі кулеметну сотню, озброєну легкими і важкими кулеметами (скорострілами) системи Шварцльозе. Скорострільна сотня (до 80 чоловік) мала 12 в'ючних коней під кулемети та боєприпаси, віз-кузню, віз-слюсарню та ін. Крім того, були взводи з «боротьби зблизу», які мали відділення легких і важких мінометів, гранатометів і світильників-вогнеметів. Для підтримання зв'язку у відділеннях УСС були піші та кінні вістові (зв'язківці). Лише в середині 1915 р. сотні одержали по 1—2 телефонні апарати. У 1917 р. при Легіоні було створено відділення протигазової служби, земляних і будівельних робіт, технічну сотню. У жовтні 1914 р. до складу Легіону ввійшов кінний загін, який згодом переріс у сотню. В Легіоні УСС були допоміжні служби: санітарна, господарський відділ, обоз. Для підготовки поповнення в Легіоні було організовано військову школу (вишкільну групу), що складалась із кількох сотень і мала власне господарство. Школа ділилася на 2—3 курені по 8—10 сотень. Навчання проводили спочатку австрійські, потім українські інструктори, які мали певний воєнний досвід. Новобранці жили у селянських хатах, потерпали від злигоднів, холоду, голоду. Це заважало підтримувати високу дисципліну, неможливо було забезпечити добру якість навчання. Школа намагалася навчати юнаків самостійних бойових дій, індивідуальної підготовки. Заняття тривали по 6—7 годин щодня. Кожна хвилина використовувалася продуктивно. Наприкінці навчання в полі проводився підсумковий огляд — іспит з усіх дисциплін військового ремесла. Щоб стати командиром, треба було додатково пройти двомісячний курс навчання. За два роки військова школа Легіону УСС підготувала 7 тисяч чоловік. Січове Стрілецтво виростило славних синів України: Кирила Трильовського, Костя Левицького, Михайла Волошина, Дмитра Вітовського та ін. Серед січових стрільців було багато талановитих людей — художників, поетів, журналістів: Юрій Шкрумеляк, Мирослав Ірчан, Левко Лепкий, Роман Купчинський та ін. Січових стрільців як українську військову одиницю цінувала австрійська влада і боялась російська. Метою УСС було звільнення та об'єднання українського народу, створення незалежної соборної України. Чотири роки збройної боротьби Легіону УСС з могутньою Росією не принесли успіху, однак ця боротьба вплинула на рух українського народу за свою державність.

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes