/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Партійно-радянська преса України: злети на фоні падіння, Детальна інформація

Тема: Партійно-радянська преса України: злети на фоні падіння
Тип документу: Реферат
Предмет: Журналістика
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 1728
Скачати "Реферат на тему Партійно-радянська преса України: злети на фоні падіння"
Сторінки 1   2  
\x00A8

Hькій пресі. Тон її матеріалів став іншим. Замість бойових назв газет типу “Только вперед. Фронтовая газета Политотдела 14-й армии” з(явилися мирні: “Часовой труда” - при цьому слід звернути увагу на те, що цей часопис був уже органом не тільки полівідділу Н-ської стрілецької дивізії, але й місцевих партійних осередків. Подібний приклад - “Часовой революции. Орган Политотдела Железной стрелковой дивизии и Гайсинского уездного комитета КП(б)У”.

Велике значення як перша українська більшовицька офіційна газета (хоч і з дуже короткою історією) мав харківський, а потім київський двомовний “Вістник Української Народної Республіки” орган Центрального виконавчого комітету Ради робітничих, солдатських та селянських депутатів України - першого більшовицького уряду України. Згодом, у 1919 р. її роль відігравали “Известия Временного Рабоче-Крестьянского Правительства Украины”, які теж виходили порівняно недовго. Їх місце у 1920 р. перебрала і вже надовго чільна двомовна газета “Комуніст” - орган Центрального і Харківського комітетів КП(б)У.

З 1921 р. починається бурхливий розвиток галузевої преси. Серед перших були засновані у Харкові щотижнева “Продовольственная газета. Орган Наркомпрода Украины, Всеукрконторы хлебопродпункта” та “Хозяйство Украины. Издание Народного Комиссариата продовольствия и Вукоопспилки”.

Виданням “Трудівниці”, щотижневого органу Відділу по роботі серед жінок при ЦК КП(б)У починається жіноча партійна преса. А “Молодой пролетарий”, орган Київського губернського комітету Комуністичної спілки молоді, започатковує молодіжну гілку тієї ж партійно-радянської преси України.

У вирі перших місяців революції у 1917 р. виникали досить незвичні видання, такі як “Власть народа” - щоденна одеська газета, “орган прогрессивных профессоров”, или “Голос революции. Орган съезда Румынского фронта” (так в оригіналі - авт.). Потім все поступово ставало на свої місця - а саме на вказані кожному соціальному інститутові або органові преси відповідним партійним комітетом.

Видання починали виходити на вкрай поганому папері, надруковані нестійкою, неякісною фарбою. Дуже бракувало досвідчених газетярів, поліграфістів.

Переважно ліво-соціалістичний та прорадянський (у розумінні прихильності до вільних та багатопартійних демократичних Рад) настрій громадської думки в Україні відображали та формували такі газети, як “Боротьба. Орган губерніального комітету Херсонщини Української партії соціалістів-революціонерів (комуністів)”або з тією ж есерівською назвою орган київського міськкому Української партії лівих соціалістів-революціонерів. “Вперед” - називався орган групи соціал-демократів-інтернаціоналістів, що виходив у Києві. “Единая Русь” видавалася в Одесі як щоденна національно-прогресивна газета - очевидно, що не проукраїнської орієнтації.

Драматична історія партії українських більшовиків відбилася у протиставленні дуже мирної, патріархальної назви друкованого органу Конотопського комітету Української партії комуністів (більшовиків) - “Деревенская жизнь” (напевно, газета “боротьбистів”, тобто націонал-комуністів) - на відміну від газети “Голытьба” - органу Роменського виконкому та комітету КП(б)У, або “Селянська біднота” - органу Полтавського губернського, повітового та міського комітету партії (звернімо увагу - рідкісний приклад україномовної партійної газети тих часів). “Незаможний селянин”, “Незаможник” - такі газети видавалися у 1920 р. в Миколаєві, Кременчузі, Валках, Ізюмі тощо. Їх політичне спрямування слід розглядати як фрагмент класового підходу комуністів до селянства, точніше - як засіб, нацькувавши одну частину селян на іншу, забрати з села продовольство.

Цікавим явищем стало видання у 1919 р. у Києві (поряд з двомовною газетою “Більшовик” органом Крайового комітету партії) щоденної “газети робітників і селян” - “Галицький комуніст”, органу тимчасового комітету комуністів Східної Галичини. Ці приклади доводять прагнення більшовицької преси охоплювати своїм впливом всю територію країни.

Варто згадати й намагання українців за межами рідної землі в межах колишньої Російської імперії видавати власні газети, такі як “Наше життя” - орган Петроградського комітету УСДРП, “Український голос” - національно-демократична і соціалістична газета у Пскові, “Українець на Сибіру” в Омську або навіть “Хвиля України” в Хабаровську, “Українська амурська справа” в Благовіщенську, владивостоцький часопис “Українець на Зеленому Клину” та інші.

Почала формуватися й партійно-радянська преса Донбасу. Її початки - у виданнях 1919 р. “Донецкая коммуна. Орган Донецкого губернского комитета партии коммунистов, исполкома Донецкой губернии и исполкома соляного бассейна” (Бахмут, нині Артемовськ), “Донецкий коммунист. Орган областного комитета Донецко-Криворожского бассейна и Екатеринославского комитета КП(б)У”, а також луганський щоденний часопис “Донецко-Криворожский коммунист”.

Збюрократизований механізм тотального управління й надмірної централізації, так званий “апарат”, дуже швидко запанував і в світі преси. При Полтавському та інших губвиконкомах у 1919 р. було створено бюро преси, а Купянський виконком підійшов до справи масштабно: тут заснували інформаційно-інструкторський підвідділ, у ньому - відділ (? - авт.) управління, який власне й видавав бюлетень. Збереглося чотири його номери.

Проголошені радянською владою свободи, в тому числі й свобода слова, виявилися несумісними з такою владою і дуже скоро були фактично скасовані шляхом заборони “контрреволюційних” видань, заснування революційних трибуналів преси. На всій підрадянській Україні встановилася, внаслідок монополізацій влади комуністичною партією, однотипна модель преси, тоталітарна, абсолютно керована з центру, бездоганно пристосована до виконання головного завдання - забезпечувати виконання рішень компартійної верхівки. “Роби як я” - це гасло завжди було керівним у стосунках між центром і пресою. У 1919 році секретаріат ЦК КП(б)У заснував “Бюлетень” - і бюлетені відразу почали видавати в Лохвиці, Славянську, Ізюмі, Кролевці тощо.

Організаційним проривом стало створення та досить успішне розгортання спочатку Пресового бюро України, а у 1921 р. Радіотелеграфного агентства України - РАТАУ та його корпунктів-відділень на місцях, які не тільки постачали інформацію в центр, а й почали випускати власні бюлетені, як, наприклад, у Кременчузі та Новгород-Сіверську.

Сторінки 1   2  
Коментарі до даного документу
Додати коментар