Українська преса Буковини та Закарпаття в міжвоєениий період, Детальна інформація

Єдиний журнал “Промінь” (32 сторінки) з літературними додатками друкував літературні доробки місцевих авторів, матеріали на теми мистецтва, з студентського життя, а також вміщував рекламу.

Новий відтинок історії Румунії починається від скасування стану облоги в Буковині у 1928 і триває до 1937 рр. Королівський уряд надає нові можливості для національного відродження української преси Буковини. Українська народна партія, національна преса добилися деяких прав для рідної мови, шкіл. В цей період тут видаються національний часопис “Час”, селянські газети “Правда” та “Народня сила”, сатиричний “Будяк”, соціал-демократичний тижневик “Нове життя” та інші.

Але у 1937 - 1940 рр., тобто напередодні і в перший рік ІІ світової війни, в Румунії встановлюється королівська диктатура та авторитарно-профашистський режим і військовий стан. У 1937 р. тут відбувся суд над українськими націоналістичними діячами. Було ліквідовано політичні партії й профспілки. Всю владу в Північній Буковині зосередив у своїх руках комендант 8-ї дивізії генерал Дімітрів, який відновив стан облоги, цензуру тощо. Для преси українського населення настають знову важкі часи. Лише через рік було дозволено вихід часопису “Рада” - “незалежної газети української думки в Румунії”. Вона мусила стати на позиції лояльності диктатурі. Створення профашистського тижневика “Християнське слово” показує атмосферу, що склалася в країні і в регіоні.

Вижити в цих умовах зуміло єдине українське видання “Час”, і то за рахунок збільшення оголошень та відповідно зменшення власних матеріалів. Цікавою є історія його заснування. Аптекар з провінції Т. Глинський вклав безповоротно 700 тисяч лей на його видання. Згодом матеріальний стан редакції погіршився, і газету злили з іншим, сільським часописом “Рідний край” під умовою випуску “Селянського” тижневика, який і тримав фінансово “Час”. Коли і це джерело почало висихати, було знайдено новий вихід. Створена видавнича спілка з тією ж назвою об(єднала кілька вкладчиків, на ці гроші було куплено власну друкарню, яка підтримувала грошима часопис.

Прикладом переслідувань українських журналістів став у 1937 р. судовий процес над Іваном Григоровичем, редактором газети “Самостійність” яка займала послідовні державницькі позиції. За вироком військового суду його було ув(язнено на три роки.

28 червня 1940 р. Червона армія вступила в Північну Буковину і Бессарабію. Почалася зовсім інша доба української преси краю - партійно-радянська. Щоденна газета “Час”, яку не закрили навіть сігуранца і фашисти, припинила вихід. Пройшла перша хвиля арештів та заслань української інтеліґенції, взагалі помітних осіб у житті краю.

Поглиблено цей відтинок історії української преси досліджено А. Животко в “Історії української преси”, в монографії львів(янина М. Романюка “Українська преса Північної Буковини (1918 - 1940 рр.), з якими студенти повинні ознайомитися.

* * *

Територія Закарпаття за підсумками І світової війни була передана Угорщині (тут правив радянський режим Б. Куна у 1919 рр., у 1938 територія окупована Угорщиною) та Чехословаччині (1919 - 1938 рр.), мала назву “Підкарпатська Русь”. Від жовтня 1938 по березень 1938 р. тривало автономне існування краю.

Народно-просвітницька преса в перші повоєнні роки була представлена тут газетами української інтеліґенції.

Серед них чільне місце посідає народно-просвітницька газета “Слово народу” (1931 - 1932 рр., відповідальний редактор - письменниця Ірина Невицька). Тут писалося, що народовецький (український) напрям обстоює єдність “русько-українського народа” на Словаччині і Підкарпатській Русі в Чехословаччині, в Галичині під Польщею, на Буковині і в Бессарабії в Румунії і на “Руси-Україні” загальною кількістю 42 млн. душ.

Інтелігенція цього краю за своїми коріннями та політичними й економічними інтересами поділяється на україно-, москво- та мад(ярофілів. Найбільші політичні суперечки точилися між першими та другими.

Згідно з оцінкою А. Животко закарпатських видань, “українська преса охоплювала всі галузі й вимоги життя”. Суспільно-політичні газети тут, як і в інших регіонах, переходили від однієї назви до другої, лишаючись по суті одним і тим же виданням: “Наука”, потім щотижневик“Свобода”, далі щоденник “Нова свобода”. Під час автономії під редагуванням С. Довгаля, а потім В. Гренджі-Донського цей щоденник набув великої популярності.

З 1920 по 1924 рр. тут видається тижневик Руської хліборобської партії “Руська нива”, що ратував за господарчий розквіт краю та за єдність русинів з усім українським народом.

Соціал-демократична преса представлена була тижневиком “Народ”, а з 1922 по 1938 рр. він виходить під назвою “Вперед” за фактичним редагуванням С. Довгаля.

Аграрна партія з 1934 по 1938 рр. випускає в Ужгороді тижневик “Земля і воля”. З 1932 по 1938 рр. виходить “орган професорів та адвокатів ...” - “Українське слово”, що прагне стати понад внутрішньорусинськими суперечками. Газета, зокрема, закликає:

“Пора, щоб щезло українофільство, москвофільство, а щоб всі пізнали, що ми є один український нарід”.

В контексті політичної боротьби часописи українського напрямку відверто проголошують і прагнуть досягти своєї мети, а видання інших орієнтацій це приховували.

18 років від 1920 р. тривав випуск комуністичного органу “Карпатська правда”, але дослідники М. Романюк та В. Габор стверджують у “Збірнику праць науково-дослідного центру періодики, вип. 2”, що комуністична преса Закарпаття “з фахового боку... як професійна періодика не утвердилася”.

Москвофільські газети - найстаріша “Руська земля” (1919 - 1938 рр.), “Русский народний голос”, “Карпаторусский голос”, “Наш путь”, що називалися газетами Е. Фенцака, були налаштовані ворожо до української ідеї.

Деякі газети друкувалися латиницею, наприклад, “Новое время” , хоча були москвофільськими. Декілька газет навіть видавалося “язичієм”, тобто малозрозумілою сумішшю з кількох мов з претензією на статус мови літературної.

Натомість позицію москвофілів ясно висловлює мукачівське “Слово”, газета крупних землевласників та верхівки аграрної партії:

“Всем известно, что компания, состоящая из Пешека и украинских клерикалов с Волошином и и Бращайком во главе хотят под видом развития местного народного языка завести якийсь полупольский жаргон и тем уничтожить наш истинный язык - русский язык и оторвать нас от русского корня”.

Щотижневик “Русинъ” як напівофіційний орган першого губернатора краю, згодом перший в Закарпатті щоденник “Русинъ”, що виходив на початку 1920-х рр., консолідували русинів навколо державницьких ідей, хоч перший варіант часопису діяв сміліше і послідовніше та видавався більш професійно.

Досвід закарпатської преси 1920 - 1930 рр найбільше наводить на думку про те, що в цьому регіоні, як і в інших, преса була політизована, а отже розділена на окремі групи та групки, що вели між собою запеклу боротьбу, втрачаючи сили та час, замість того, щоб спільною працею та пошуком причин для єднання замість політичних баталій сприяти розвиткові всієї української справи.