Крадіжка. Грабіж, Детальна інформація

3. Грабіж, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдав значної шкоди потерпілому,—

карається позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років.

4. Грабіж, вчинений у великих розмірах,—

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

5. Грабіж, вчинений в особливо великих розмірах або організованою групою,—

карається позбавленням волі на строк від восьми до тринадцяти років із конфіскацією майна.

1. Підвищена суспільна небезпека грабежу порівняно з крадіжкою обумовлюється тим, що грабіжник на відміну від злодія не приховує свого наміру протиправно заволодіти майном, діє відкрито для сторонніх осіб, ігноруючи волю потерпілого чи осіб, у володінні чи під охороною яких перебуває майно, і нехтуючи думкою очевидців.

2. З об’єктивної сторони грабіж характеризується відкритим способом викрадення чужого майна.

Відкритим визнається викрадення, що здійснюється у присутності інших осіб, які розуміють протиправний характер дій винного, а він, у свою чергу, усвідомлює цю обставину. Такими особами можуть бути особи, у власності, володінні чи під охороною яких знаходиться майно, на яке здійснюється посягання, очевидці. Однак до таких осіб не можуть бути віднесені співучасники грабіжника, а також інші особи, в силу певних зв’язків чи стосунків з якими винний розраховує на потурання з їхнього боку (не очікує будь-якої протидії вчинюваному ним діянню),

З об’єктивної сторони вчинення грабежу можливе у формі:

1) відкритого викрадення чужого майна без застосування насильства або погрози його застосування (ненасильницький грабіж);

2) відкритого викрадення чужого майна із застосуванням насильства або погрози його застосування (насильницький грабіж).

При ненасильницькому грабежі винний при вилученні майна не звертається до застосування насильства або погрози до потерпілого чи інших осіб (не здійснює цілеспрямованої дії на їх психіку чи тілесну недоторканість), а обмежується прикладенням певних зусиль лише безпосередньо для вилучення майна. Типовим проявом простого грабежу є так званий “ривок”, коли грабіжник несподівано для потерпілого чи інших осіб захоплює майно (вихоплює із рук сумку, зриває з голови шапку тощо).

При насильницькому грабежі винний не тільки прикладає певні зусилля для того, щоб безпосередньо вилучити чуже майно, а ще І вдається до насильницького впливу на потерпілого чи інших осіб. При цьому насильство застосовується як засіб протиправного вилучення або утримання такого майна.

У разі, коли винний вже отримав можливість розпорядитися, користуватися протиправно вилученим майном і застосовує насильство лише з метою звільнення від затримання, його дії не можуть визнаватися насильницьким грабежем. Залежно від способу вилучення майна вони можуть розцінюватися як крадіжка або простий грабіж. Застосування ж насильства у такому випадку утворює окре мий злочин проти особи й повинно отримати самостійну правову оцінку залежно від характеру насильства і заподіяної потерпілому фізичної шкоди.

Застосування в процесі відкритого викрадення насильства істотним чином змінює правову сутність грабежу: за таких обстагнь обов’язковим додатковим об’єктом злочину виступає особа потер пілого, до якої було застосовано насильство (й психічна і фізичне недоторканість).

Грабіж визнається закінченим з моменту, коли винна особа ви лучила майно і має реальну можливість розпорядитися чи користу ватися ним.

3. Суб’єктом грабежу може бути осудна особа, яка досягла 14 річного віку.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується наявністю } винної особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужиу майном і корисливим мотивом. Змістом умислу грабіжника охоплю ється усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються І умовах очевидності — вони мають відкритий для потерпілого або :н ших осіб характер. При цьому винний ігнорує цю обставину.

5. Насильницький грабіж утворює кваліфікований склад злочи ну |ч. 2 ст. 186) і може бути двох видів: 1) грабіж, поєднаний з наси льством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого; 2 грабіж, поєднаний з погрозою застосування такого насильства.

Під насильством, що не е небезпечним для життя чи здоров’ї потерпілого, слід розуміти заподіяння легкого тілесного ушкоджен ня, що не призвело до короткочасного розладу здоров’я або коро ткочасної втрати працездатності, а також вчинення інших насиль ницьких дій (нанесення ударів, побоїв, обмеження чи незаконне по збавлення волі за умови, що вони не були небезпечними для житп чи здоров’я в момент заподіяння). Такі насильницькі дії, вчинені р процесі грабежу, повністю охоплюються ч. 2 ст. 186 і додатково кваліфікації за іншими статтями КК не потребують.

Застосування до особи (власника майна, особи, у володінні чі під охороною якої воно перебуває, інших осіб) без її згоди нарко тичних засобів, психотропних, отруйних чи сильнодіючих речовш (газів) з метою заволодіння чужим” майном належить розглядати яі насильство, і якщо воно не було небезпечним для її життя або здо ров’я, кваліфікувати такі дії за ч. 2 ст. 186.

Погроза застосування насильства, яке не є небезпечним длі життя чи здоров’я потерпілого, є психічним насильством, яке по лягає у залякуванні потерпілого негайним застосуванням до ньогс такого фізичного насильства. Висловлюючи погрозу, грабіжник мо же конкретизувати зміст фізичного насильства (нанесення ударів побоїв, обмеження чи позбавлення волі тощо), а може і не робиті цього. Оскільки характер погрози має суттєве значення для квалі фікації дій винного, з’ясування його у таких випадках є обов’язко вим. Встановлюючи зміст погрози, слід враховувати всю сукупністі об’єктивних і суб’єктивних обставин справи (час, місце, обстановк1 вчинення посягання, кількість осіб, які посягають, і потерпілих предмет, яким погрожував винний, суб’єктивне сприйняття погро зи потерпілим тощо). Якщо зміст неконкретизованої погрози вста новлено не було І при цьому не доведено, що винний погрожуваї застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров’я по терпілого, вчинене слід розглядати як грабіж.

Насильницький грабіж необхідно відмежовувати від розбою. Основними ознаками, за якими розрізняються ці злочини, є: а) спосіб посягання (грабіж — це завжди відкрите посягання, а розбій може вчинюватись як відкрито, так і таємно); б) характер фізичного і психічного насильства (при грабежі для досягнення своєї мети зимний застосовує насильство, що не є небезпечним для життя або здоров’я потерпілого, або погрозу такого насильства, при розбої — насильство, небезпечне для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або погрозу таким насильством); в) момент закінчення (грабіж за своєю конструкцією є злочином з матеріальним складом і вважається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпоряджатися чи користуватися дим, тоді як склад розбою сконструйований як усічений і розбій вважається закінченим з моменту нападу незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном).

Іншими кваліфікуючими грабіж ознаками є вчинення його повторно, за попередньою змовою групою осіб, у великих та особливо великих розмірах, організованою групою, а також поєднання грабежу з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище та завдання значної шкоди потерпілому.

Про поняття таких кваліфікуючих грабіж ознак, як вчинення його повторно, у великих чи в особливо великих розмірах, завдання ним значної шкоди потерпілому, а також поєднання його з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, — див. примітку до ст. 185 та коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу, а про поняття вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб або організованою групою — коментар до ст, 28.

Постанова ПВС № 12 від 25 грудня 1992 р. “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності” (п, п. 5, 9, 11, 13).