/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Трудова імміграція вУкраїну і політика Російської імперії щодо переселенців у др. пол. ХІХ ст., Детальна інформація

Тема: Трудова імміграція вУкраїну і політика Російської імперії щодо переселенців у др. пол. ХІХ ст.
Тип документу: Реферат
Предмет: Історія України
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 664
Скачати "Реферат на тему Трудова імміграція вУкраїну і політика Російської імперії щодо переселенців у др. пол. ХІХ ст."
Сторінки 1   2   3  
Щодо поселенців, які не прийняли російського підданства, то вони також приписувались для відбуття повинностей до найближчих волостей і підпорядковувались місцевому волосному правлінню. Емігранти були позбавлені права голосу на волосних зборах. Виняток становили лише іноземні дворяни та особи, які вступили на державну службу або мали звання почесних громадян і були членами гільдій.

Після оприлюднення правил від 18 липня 1888 р. генерал-губернатор Київської, Подільської та Волинської губерній генерал-лейтенант Олексій Ігнатьєв видав наказ зробити детальний перепис іноземного населення в цих губерніях. Для забезпечення правильного здійснення цього перепису і реєстрації при подальших переходах іноземних переселенців з місця на місце, а головним чином для того, щоб дати їм зрозуміти, що з цього часу становище останніх корінним чином змінилось, Ігнатьєв видав постанову, згідно з якою будь-яке ухилення колоністів від перепису та незаявлення про перехід на нове місце каралось штрафом до 500 карбованців або арештом до трьох місяців [9].

Проведений за таких умов перепис дав наступні цифри іноземних поселенців в Україні: у Волинській губернії – 200924 душ обох статей, у Київській губернії – 4714 душ, з яких 2603 чоловік мешкали в Радомишльському повіті і 1103 чоловік в Київському повіті, в Подільській губернії – 1902 сімей, з яких 511 сімей були російськими підданими, а решта – іноземними.

З вказаної кількості емігрантів у Волинській губернії 1216 душ проживали в містах і містечках і 199708 чоловік у селах. Із загальної кількості емігрантів, які жили поза міськими поселеннями, 155860 чоловік, або понад 78%, складали німці, 21579 чоловік чехи, 21932 чоловік – поляки та інші слов’яни, вихідці з Австрії та Пруссії, 337 чоловік належали до інших національностей. З усієї цієї кількості емігрантів лише 28180 чоловік, або 4,1%, належали до іноземних підданих, решта були російськопідданими [10].

Наприкінці ХІХ ст. імміграція в Україну відбувалася швидкими темпами. Так, за даними 1882 р. іноземних поселенців нараховувалось у Волинській губернії 15747 дворів (87731 чоловік), у 1886 р. кількість іноземних дворів у цій губернії становило вже 26355, або на 6% більше, аніж у 1882 р., у 1889 р. емігрантів було понад 160000 чоловік, а за даними перепису 1890 р. кількість іноземних дворів перевищила 33600 [11].

Тобто за вісім років кількість іноземних дворів збільшилася у Волинській губернії на 213%, а кількість поселенців на 227%. На таке ж збільшення іноземної колонізації вказує і кількість окремих пунктів, заселених іноземними поселенцями. Таких пунктів у губернії нараховувалось у 1886 р. – 926, а в 1892 р. вже 1573. Навіть припускаючи, що отримані внаслідок перепису цифри не зовсім точні, оскільки не всі іноземці, які прийняли російське підданство і мешкали в містах, були враховані, можна констатувати, що наприкінці XIX ст. трудова імміграція в Україну тривала як і раніше, не припиняючись ні на один рік. Єдина відмінність імміграції кінця ХІХ ст. від попереднього періоду полягала в тому, що вона збільшувалась за рахунок вихідців із Царства Польського і меншою мірою за рахунок переселенців з інших країн [12].

У цей період збільшується також кількість емігрантів, які прийняли російське підданство. Це й зрозуміло, оскільки лише в такому випадку чужинцям можна було розраховувати на придбання нерухомого майна в Україні. В 1886 р. таких осіб у Волинській губернії нараховувалось 74,7%, а в 1892 р. їх кількість досягла 86,9%.

Еміграція з Польщі полегшувалась тим фактом, що іноземці, які там жили, автоматично зараховувались до числа російськопідданих громадян і записувались в окрему облікову книгу. Такий статус давав можливість представникам різних національностей вільно приїздити до України та купувати земельні ділянки до 24 десятин. Цим і пояснюється зростаючий приплив емігрантів на Україну наприкінці ХІХ ст.

Російський уряд, наляканий таким перебігом подій, знову почав вживати рішучих заходів, щоб приборкати це “зло, яке послаблює слов’янський елемент у краї”. 13 вересня 1891 р. на засідання Комітету міністрів у Петербурзі в присутності Варшавського генерал-губернатора розглядався новий закон, який розроблявся Міністерством внутрішніх справ. Стосовно проекту нових правил поселення в Україні висловились високі посадові особи держави.

Військовий міністр заявив, що зосередження значної кількості німецьких колоністів в прикордонних губерніях повинно бути визнане шкідливим у політичному відношенні. Приєднуючись до думки Військового міністра, генерал-ад’ютант Гурко додав, що обмежувальні правила необхідно розповсюдити на всіх переселенців незалежно від підданства.

Начальник Жандармського управління генерал-ад’ютант Вановський зауважив, що існування іноземних колоній поблизу важливих стратегічних районів може становити серйозну небезпеку. В свою чергу міністр фінансів відзначив, що опублікування правил проти іноземців може призвести до небажаних в умовах економічної кризи з фінансової точки зору наслідків. Генерал-губернатор О.П.Ігнатьєв виступив з клопотанням, щоб нові правила розповсюджувалися виключно на Волинську губернію.

У результаті цих нарад 14 березня 1892 р. Олександр ІІІ в Гатчині підписав указ урядуючому Сенату, в якому заборонив усім іноземцям, в тому числі і тим, які прийняли російське підданство, оселятись у Волинській губернії на вільних землях. Цар надав волинському губернатору право в адміністративному порядку висилати осіб, які оселились в цій губернії після обнародування означеного указу [13].

Виняток було зроблено лише для іноземців, які прийняли православну віру. Фактично ця заборона стосувалася і тих переселенців, які поселились в інших губерніях на Україні, оскільки в пункті 2 нових правил за ними було збережено право володіти і користуватися земельними ділянками лише до закінчення орендних контрактів.

Ці закони різко змінили становище іноземців в Україні, і вони починають шукати можливості емігрувати в інші країни, особливо в Бразилію. Але ці прагнення значною мірою були паралізовані діючими в Росії законами відносно залишення Батьківщини і переходу в інше громадянство. Внаслідок дії цих законів німці-колоністи, які бажали емігрувати з Росії, примусово повертались з прикордонних перехідних пунктів і поселялись на попереднє місце проживання.

Так, 7, 8 та 9 червня 1890 р. німецькі колоністи Волинської губернії в кількості 175 чоловік намагались перейти кордон через прикордонні пункти Милятин, Самоволи, Дружкопіль, але були затримані прикордонною вартою і повернуті силою на місця їх постійного проживання. А 4 грудня цього ж року прокурор Київської судової палати Огарьов засудив Фрідріха Бюлова за начебто підбурювання колоністів до еміграції в Бразилію [14].

Слід зазначити, що не всі громадяни Російської імперії схвалювали подібну національну політику уряду. Тверезо мислячі люди розуміли корисність самовідданої праці іноземних переселенців і прагнули відстояти їх права. Так, у записці Волинського губернського Предводителя дворянства губернатору Ігнатьєву від 8 лютого 1893 р. йшлося про доцільність збереження пільгового становища колоністів, яке вони мали до 1892 р.

Це клопотання голова Волинського дворянства С.А.Уваров підтвердив наступними фактами: за період з 1884 по 1892 р. Волинська губернія за розмірами сплати податків в державний бюджет зайняла одне з перших місць в Росії. Причому кількість цих податків на 300000 карбованців перевищила призначену норму. Сталося це завдяки введенню в обіг, починаючи з 1884 р., 800000 десятин землі, які не обкладалися до останнього часу поземельними зборами і внаслідок кропіткої праці іноземних працівників були переведені з категорії безперспективних у категорію високоефективних земельних ресурсів [15].

З іншого боку, заселення вільних земель іноземними селянами мало позитивний вплив на українське населення, оскільки воно могло знайомитись з передовими методами обробки землі за допомогою машин, які використовували переселенці. Але усі ці докази царський уряд не хотів брати до уваги і продовжував іти наміченим шляхом. Таким чином, аналіз політики імперських урядових кіл показує, що у другій половині ХІХ ст. відбувається поступове ущемлення прав і свобод іноземних громадян, які приїхали в українські губернії. Укази і закони 90-х р. минулого століття фактично ліквідували фермерське землеволодіння в Україні, що спричинило певний економічний спад в Російській імперії.

 

ЛІТЕРАТУРА:

1 Крыжановский Е.М. Чехи на Волыни. – Спб., 1887. – С. 7.

2 Центральний державний архів України (далі – ЦДІА України), ф. 442: канцелярія Київського, Подільського і Волинського генерал-губернаторства, оп. 618, спр. 261, арк 112.

3 Там же.

4 Там же, арк. 253.

5 Там же, арк. 117.

6 Полное собрание законов Российской империи. – Спб., 1902. – Т. ІХ.

7 ЦДІА України, ф. 442, оп. 618, спр. 261, арк. 113 – 114.

8 Там же, арк. 376.

9 Там же, оп 52, спр. 439, Ч. ІЯ, арк. 91.

10 Там же, оп. 618, спр. 261, арк. 115.

Сторінки 1   2   3  
Коментарі до даного документу
Додати коментар