Історія друкарства, Детальна інформація

Кілька сторіч нічого не було відомо про цю книгу. Тільки в 1927 р. відомий російський балетмейстер Сергій Дягілев, який мав пристрасть збирати старовинні російські книги і рукописи, перебуваючи в Римі, побачив, як він писав, «чудесну, потрясаючу російську книгу». Це й була перша (або друга, якщо рахувати московський Буквар), з усіх друкованих східнослов'янських граматик і вийшла вона з друкарського верстату Івана Федорова. В 1953 р. ця книга була передана в бібліотеку Гарвардського коледжу у Сполучених Штатах Америки.

Буквар складається з двох частин. У першій вміщені власне азбука, матеріал для вивчення літер та складів, слова на відповідні літери, наведені зразки відмінювання, окремі вислови. У другій частині надруковано тексти найбільш вживаних молитов, які треба було читати й запам'ятовувати.

Закінчувалась книга повчанням, окремо для дітей та окремо для батьків. Деякі з цих повчань, поряд із чисто виховним змістом, містили й пересторогу ворогам. Ось одне з них, найбільш характерне: «Не дотикайся межей чужих й на поле сироты не вступуй, понеже мститель их силен єсть».

Львівський Буквар Івана Федорова — важлива ланка в цілому ланцюзі зусиль, спрямованих на те, щоб відновити єдність літературної мови східних слов'ян. Мова його — церковнослов'янська спадщина, прийнята російською традицією, — була перенесена в українську культуру. Цей культурний вплив Москви на Україну і Білорусію був надзвичайно сильний в період після Люблінської унії 1569 р., яка значно посилила гноблення українців і білорусів. Коли в кінці XVII століття відбувся зворотній процес впливу літературної мови, що вироблялася в Києві, на літературну мову Москви, йому сприяла наявність українських видань І. Федорова, і в тому числі Букваря.

Федорівський Буквар робив вплив на російські, українські, білоруські букварі аж до кінця XVIII сторіччя.

Так, в 1574 р. почалось українське друкарство.

І. Федоров заснував друкарство на Україні не лише у Львові, де через нестатки йому довелось заставити друкарню лихвареві.

Князь Костянтин Острозький (з Острога, що на сучасній Ровенщині), великий землевласник і видатний культурний діяч, який створив довколо себе цілу «Острозьку академію», запропонував Федорову надрукувати в Острозі «Біблію».

Поки розпочнеться широка підготовка до видання, Костянтин Острозький запропонував друкареві стати керуючим маєтками Дерманського монастиря. Федоров, який ще так недавно відмовився від власного сільця, що дарував йому Ходкевич, бо бачив своє покликання у ширенні освіти, тепер погодився на важку для людини його вдачі справу, бо бачив за нею перспективу дальшої видавничої діяльності.

Мотиви заснування Острозької друкарні були політичні.У виданні слов'янських книг К. Острозький бачив духовну , зброю проти запеклого ворога — католицтва.

В 1580 р. були випущені спочатку окремим виданням Псалтир і Новий Завіт, а потому й ціла Біблія. У передмові до «Нового завіту» нагадувалося про потребу бути вірним рідному народові — писалося, що православна церква страждає не лише від чужих, а й від своїх, які їй зрадили. Кожному читачеві було зрозуміло, що малися тут на увазі ті, хто забув думати про страждання рідного народу, боротися проти його знищення.

Біблія була величезним за розміром виданням. Понад 1200 сторінок тексту. Навіть сучасна книга такого обсягу справляє враження важкої, надмір великої. Коли дивишся на Федорівське видання, диву даєшся — настільки легкою, привабливою, компактною здається ця книга. Друкарнею був створений до неї красивий похилий шрифт.

В Острозі виникло перше українське видавництво на основі великого наукового центру. Іван Федоров був одним з його працівників.

В Острозькому «Новому завіті» згадується ім'я Тимофія Михайловича, який склав алфавітний покажчик до книги — «Собрание вещей нужнейших вкратце, скорого ради обретения в книге Нового завета, по словесем азбуки...». Додані до «Біблії» вірші належали Герасиму Даниловичу.

Один з членів цього кола високоосвічених людей Андрій Римша написав «Хронологію» — віршований перелік назв місяців. Федоров надрукував її окремою листівкою.

У 1582 р. І. Федоров повернувся до рідного вже йому Львова, до своєї родини, щоб налагодити власну видавничу справу. Не маючи змоги викупити із закладу старе устаткування, він прийнявся за створення нової друкарні. Та завершити його не встиг.

5 грудня 1583 року Іван Федоров помер.

Він ще жив, коли його майно почали описувати за борги.

Першодрукаря поховали в церкві святого Онуфрія. На надгробній плиті, зробленій з пісковика, був висічений його книжковий знак. По боках плити писалося «Іоан Федорович, друкарь москвитин, которий своим тщанием друкование занедбалое обновил» й була поставлена дата смерті. Під книжковим знаком було написано: «Друкарь книг пред тым невиданных».



\x017E

¤

¶

\x00B8



"

Ae

AE

O

Ue