Віденський конгрес, Детальна інформація

Однак «Віденська система» виявилася неміцною. Загальний ворог зник, а найгостріші розбіжності між різними країнами зберігалися. Жодна з держав не була цілком задоволена підсумками Віденського конгресу: старі протиріччя перемінилися новими.

Англія, що одержала значну частину французьких колоній, підсилила свою експансію по усьому світі, що неминуче приводило її до конфліктів з іншими державами. Інтереси Австрії, що домоглася панування в Німеччині, вступали в протиріччя з інтересами Пруссії. І всі держави боялися того, що російський імператор стане одноособовим володарем Європи.

Для запобігання можливого конфлікту великим державам була необхідна загальна мета, яка б їхній поєднувала. І такою метою стала боротьба проти революцій і визвольного руху в Європі.

Ініціатором подібного об'єднання виступив Олександр I. 14 вересня 1815 р. він направив королю Пруссії й імператору Австрії декларацію, у якій призвав їх «у всіх випадках і у всякім місці» захищати абсолютну монархічну владу і бороти проти революцій і народних рухів. Це було вигідно всім монархам, що із задоволенням підтримали ініціативу російського імператора і створили так називаний Священний союз. Офіційно в нього ввійшли правителі Росії, Австрії і Пруссії, що зобов'язалися у випадку погрози кому-небудь з них «подавати один одному посібник, підкріплення і допомога». Фактично Англія також брала участь у діяльності Священного союзу. Створення Священного союзу цілком не знімало протиріч між його членами. Вони виявлялися в міру ускладнення політичної ситуації в Європі.

Політика Росії в Європі в цей час була двоїстої, що зв'язано з особистістю і політичними поглядами імператора Олександра I. З одного боку, Росія була активною учасницею Священного союзу, підтримувала його заходу щодо придушення визвольних рухів. З іншого боку, у міжнародній політиці Олександра I були елементи лібералізму. Так, Олександр I увів конституцію в Царстві Польському, що стало частиною Росії після Віденського конгресу. Невизначеної була політика Олександра I і стосовно національно-визвольного руху, що розгорався в Греції, що прагнула скинути турецький гніт і стати незалежною державою. З погляду принципів Священного союзу, Росія повинна була підтримати турецький уряд. Але складність полягала в тому, що греки були православними, а турки — мусульманами, і боротьба греків за незалежність користалася великою популярністю і підтримкою в російському суспільстві. До того ж політично Росії було вигідно підтримувати греків, тому що звільнення православної Греції могло зміцнити російський вплив на Балканському півострові.

У 1820—1821 р. в австрійських містах Троппау (нині місто Опава в Чехії) і Лайбахе (нині Любляна) відбувся конгрес Священного союзу. Він проходив в обстановці підйому революційного руху в Європі. У 1820 р. прогриміли повстання в Іспанії й Італії. Продовжувалася боротьба греків за незалежність. Навіть у Росії саме під час роботи конгресу спалахнули хвилювання солдата в гвардійському Семеновском полку. Вага це на час згуртувало великі держави, і вони одностайно засудили повсталих греків. Олександр I всупереч інтересам Росії підтримав цю думку, однак через кілька років змінив свою позицію: грекам була зроблена дипломатична підтримка, що сприяла їх звільненню від турків. Але протиріччя між великими державами знову не були усунуті, і згодом вони тільки загострювалися. Священний союз виявився неміцним утворенням. Політичний порядок у Європі, заснований на монархічних принципах Священного союзу, протримався зовсім недовго.

 Список літератури:

Соловйов С.М. Про історію нової Росії. М.:Освіта,1993.

Мальків В.В. Посібник по історії для поступающих у вузи. М.:Вища школа,1985.

Анісімов Е.В. Час петровських реформ. - Л.:Лениздат,1989.

Анісімов Е.В., Каменський А.Б. Росія в XVIII - першій половині XIX століття: Історія. Історик. Документ. - М.:МИРОС,1994.

PAGE 1

PAGE