Реформи спартанського царя Лікурга, Детальна інформація

Реформи спартанського царя Лікурга
Тип документу: Реферат
Сторінок: 3
Предмет: Всесвітня історія
Автор: фелікс
Розмір: 13.3
Скачувань: 1324
Реферат на тему:

«Реформи спартанського царя Лікурга»

ВСТУП.

ЛИКУРГ (LYKURGOS),

Легендарний спартанський законодавець (9 – 8 вік до нашої ери) (Давня Греція.). Свідчення про життя Ликурга різноманітні та противорічиві. Гречеські автори 5- 4 віку до нашої ери приписують Ликургу створення інститутів спартанського суспілного та державного устрою, дійсне створення яких було результатом довгого історичного процессу переходу від первіснообщинного строю до классового суспільства. Ликургу приписують розділення Лаконських земель з прикріпленими ілотами на рівні ділянки для спартітатів і більш мілкими для периеків, створення ради старійшин (герусії), народного зібрання (апелли), введення товариств, трапез, суворих методів виховання дітей і так далі. Під лозунгом відтворення строю Ликурга проводились в 3 віці до нашої ери реформи царів Агіса IV та Клеомена\xF020III . В Спарті існував особий культ Ликурга.

УТВОРЕННЯ СПАРТАНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Місто Спарта було засноване в Х ст. до н. е. на лівому березі р. Еврот. Сусіди називали його Лакедемон. В архаїчну епоху, до початку VII ст. до н. е., спартанська община перебувала в стадії військової демократії й розвивалась, як й інші дорійські племенні утворення. В кожній із трьох її філ були свій базилей, народні збори, рада старійшин.

Держава Спарта займала територію, що знаходилася на півдні півострова Пелопоннес, але поступово спартанці захопили всю Ла-коніку. Корінне населення, ахейці, опинилися під владою спартанців. Верхівка місцевих жителів злилася з родовою знаттю спартанців, увійшла до общини переможців. Завоювання Лаконії супроводжувалося масовим пограбуванням корінного населення.

Поява приватної власності на землю і рабів сприяла процесу класоутворення. Поділ жителів за родами, філами поступово замінявся на територіальний. Утворилося п'ять областей. Спартанські села із центрів родових общин перетворювалися на дрібні адміністративні центри. Розбагатіла знать із спартанців і ахейців, здобуваючи все нове майно у вигляді землі, худоби, грошей, перетворювалась у панівний стан. Розвиток товарно-грошових відносин створив грунт для закабалення й експлуатації общинників. Процес класоутворення і формування держави тут протікав так само, як і в Афінах до реформ Солона. Однак ситуація ускладнювалась аграрним перенаселенням. У VII ст. до н. е. нестача родючих земель стала відчуватися особливо помітно.

Почалися війни з метою захоплення Мессенії, розташованої в центрі півострова. В результаті першої та другої мессенських війн під владою Спарти опинилася дуже велика територія з бага-точисельним населенням: 200 тис. рабів-ілотів; 32 тис. періеків (особисто вільних, але позбавлених політичних прав); 10 тис. спар-титів (чоловіків-воїнів).

Розбагатіла спартанська знать стала ігнорувати колишні звичаї й традиції, її самоправність набула широких масштабів. Демос та аристократія відокремились і протистояли один одному. Спартанська община була на межі розвалу, легендарний Лікург охарактеризував її як «хворе тіло, вражене всілякими хворобами».

Спартанці в Мессенії уярмили населення, більшість якого належало до дорійців. Переможці й переможені говорили одною мовою, мали одну релігію. Перебуваючи в меншості, в оточенні ба-гаточисельного населення, яке ненавиділо поневолювачів, спартанці жили в постійному страху, майже ніколи не знімали військові обладунки, не розлучалися зі зброєю. Наслідками військових успіхів здебільшого користувалася знать. У VII ст. до н. е., аби відвернути невдоволення простих спартанців, вона пішла на проведення в державі серії радикальних перетворень. Правителі Спарти кілька разів зверталися за допомогою і порадою до Лікурга, який обіймав посаду царевого опікуна. Він був особисто знайомий з Гомером, мав славу неперевершеного державного діяча й організатора.

ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ

Формально вищим органом державної влади вважалися народні збори (апелла), які приймали закони й обирали посадових осіб. Однак після реформ Лікурга вони перестали самостійно розробляти закони і навіть втратили право законодавчої ініціативи. Виступати на зборах могли лише вищі посадові особи — царі, ефори, геронти. Рядовим громадянам це заборонялося. Апелла могла прийняти або відхилити пропонований їй законопроект. Результати голосування визначали призначені «обліковці» на слух. Цей спосіб підрахунку голосів ще античні автори вважали, примітивним. Якщо збори приймали неправильне рішення з точки зору царів і геронтів, їх дозволялося розпустити, а рішення відмінити. Прийняті зборами закони не дозволялося обнародувати.

Таким чином, народні збори у Спарті протягом декількох століть відігравали пасивну роль. Однак включення Спарти в боротьбу за першість серед грецьких держав мало своїм наслідком оживлення апелли. Наприкінці IV ст. до н. е. всі важливі рішення стали прийматися лише народними зборами.

Важливе місце в системі державних закладів посідала рада старійшин (герусія). Цей релікт родового суспільства в інших полісах був скасований за непотрібністю ще в стародавні часи. До складу герусії довічно обиралися народними зборами громадяни не молодше 60-ти років з числа глав знатних сімей. До герусії входили два царі і 28 геронтів. Вони попередньо обговорювали проекти законів і рішень. Герусія була головним судом за державними справами і тяжкими кримінальними злочинами. За її вимогою і наполяганням могли бути скинуті царі. Геронти нікому не підкорялися і ні перед ким не звітувалися.

Найбільша влада зосереджувалася в руках ефорів. Вони складали колегію із 5 чоловік, яка щороку обиралася народними зборами за рекомендацією герусії. Ефором міг стати будь-який спартанець. Ім'ям першого ефора називався рік. Колегія ефорів фактично володіла вищою владою в країні, аж до права суду над царями і членами ради старійшин, відала всіма питаннями внутрішньої і зовнішньої політики, скарбницею. Практично вони були не підзвітні навіть геронтам. Ефори стежили 'за вихованням підростаючого покоління в агелах, спостерігали за поведінкою, моральністю спартанців у побуті, під час сиссітій, в гімнасіях, були присутніми на військових заняттях. Вони мали своїх інформаторів. їм підпорядковувалися гармости, в їхньому розпорядженні перебували озброєні піші й кіннотні загони, а також особливий корпус із трьохсот вершників. Державні чиновники називалися ага-турами.

Арістотель відзначав, що через бідність ефори піддавалися підкупу. Вони підтримували інтриги і розлади між царями, у випадку відсутності в царя чоловічого потомства самі підшукували йому нову дружину. Один раз на вісім років ефори робили астрологічні розрахунки і якщо розміщення зірок здавалося їм несприятливим, це було приводом для них добиватися усунення небажаних їм царів.

Ефори головували на засіданнях ради старійшин, особливо у тих випадках, коли герусія виконувала роль верховного суду. Вони могли притягнути до суду геронтів, царів, накласти на них штраф, до їхніх повноважень входив розгляд скарг і позовів з майнових спорів громадян. Ефори захопили владу в Спарті не відразу, спочатку як контрольний орган вони повинні були спостерігати за діями царів, обмежувати їхній вплив на державні справи і лише з часом відтіснили на другий план царів і раду старійшин.

Наявність у Спарті не одного, а двох царів було результатом об'єднання верхівки ахійської та дорійської знаті. Царський титул передавався у спадок по чоловічій лінії. Царі мали великі маєтки. Вони брали участь у спільних трапезах спартанців. Раз у дев'ять років вони проходили релігійні випробування.

У мирний час царі виконували функції жерців. Вони розглядали судові справи з питань шлюбно-сімейного права, спадщини, всиновлення. Під час військових походів, коли царі оголошувалися командуючими, їхня влада була абсолютною. Однак і тут ефори спостерігали за їхніми діями, керували поділом військової поживи. За прорахункн в командуванні чи інші упущення ефори могли притягнути царя до судової відповідальності. Щомісяця царі давали клятву ефорам і геронтам дотримуватися законів і звичаїв країни. Спарта була закритою державою. Купцям заборонялося завозити до неї свої товари. Приїзд посла супроводжувався складними попередніми узгодженнями.

За формою організації влади, суспільним ладом Спарта посідає особливе місце серед давньогрецьких полісів. Низький рівень техніки, вкрай відстала економіка, обтяжена пережитками родового ладу, постійний страх перед можливим повстанням ілотів обумовили створення системи закладів та інститутів, покликаних зберегти, зміцнити корпус повноправних спартанців. Знамените «спартанське виховання» являло собою могутній засіб обробки громадської думки, що позначилося на всьому життєвому устрої спар-тиатів, вплинуло на їхню культуру і психологію. Воно доповнювалося свідомим ізоляціонізмом і насаджуваною ксенофобією.

За зовнішніми ознаками Спарта — монархія, оскільки на чолі держави стояли два царі. Та позаяк влада фактично належала ефорам і раді старійшин, то Спартанська держава була різновидом античної олігархії.

Закостеніла, архаїчна влада Спарти, її відсталий політичний лад мали своїм наслідком економічний і культурний занепад. В історії Спарти не було знаменитих учених, скульпторів, письменників. Прославилися лише полководці.

Кожна нова військова перемога Спарти ослаблювала її, примножувала кількість вдів і сиріт. Знаменитий історик Фукідід (460—400 рр. до н. е.), який відвідав Спарту в останній чверті V ст. до н. е., виніс сумне враження. На фоні розкоші й величі афінського зодчества віку Перікла Спарта здалася невиразним провінційним селищем.

РЕФОРМИ ЛІКУРГА

Джерела повідомляють, що Лікург вивчав закони крітських царів у частині державного устрою. За легендою, переконавши народ, царів і геронтів прийняти його закони, він зморив себе голодом.

Реформи, які за традицією приписують Лікургу, відносяться до першої половини VII ст. до н. е. За короткий час Лікург врятував народ від заколотів і безладдя. Насправді, за чотири століття до Пелопоннеської війни у Спарті не було політичних потрясінь. Дрібні інтриги між царськими сім'ями не беруться до уваги.

Іноземців у Спарті вражав громадський спокій і безпека, беззаперечне підкорення молодших старшим, небагатослівність і законослухняність спартанців, потайність і засекреченість у державних справах. Вони дивувалися завзятій прихильності спартанців до військових занять і атлетичних вправ, їхній байдужості до наук і мистецтва. Правителі прагнули повністю ізолювати державу, своїх співгромадян від спілкування з іншими полісами і народами. Торговельні стосунки з іншими країнами були заборонені ще в VI ст. до н. е. Під загрозою смерті спартанцям заборонялося з особистих потреб виїжджати за межі своєї держави. Виїзд за кордон дозволявся лише воєначальникам, послам і проксенам.

Eи колектив громадян в критичній обстановці після другої Мессенської війни.

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes