/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Злочинність, як явище. Кримінологія, Детальна інформація

Тема: Злочинність, як явище. Кримінологія
Тип документу: Курсова
Предмет: Правознавство
Автор: Олексій
Розмір: 0
Скачувань: 1369
Скачати "Курсова на тему Злочинність, як явище. Кримінологія"
Сторінки 1   2   3   4   5   6   7  
. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ВИВЧЕННЯ ОСОБИ

ЗЛОЧИНЦЯ

Всебічний підхід до оцінки особи, яка вчинила злочин, необхідний не тільки для об'єктивного розслідування кримінальної справи і визначення найбільш доцільних заходів впливу на винного, а й для виявлення та усунення причин та умов злочину, а також правильного вибору заходів для його перевиховання.

Успішне попередження злочинів можливо лише в тому випадку, якщо увагу буде сконцентровано на особистості злочинця, оскільки саме особистість є носієм причин їх вчинення. Можна тому сказати, що ця особистість - основна і найважливіша ланка всього механізму злочинного поводження. Ті її особливості, що породжують таке поводження, повинні бути безпосереднім об'єктом попереджувального впливу. Тому проблема особистості злочинця є головною і водночас найбільше складною проблемою кримінології.

Особистість злочинця завжди була однієї з центральних проблем усіх наук кримінального профілю й у першу чергу кріминології. У залежності від соціально-історичних умов, вимог соціальної практики і рівня розвитку науки по-різному ставилося і вирішувалося питання, що таке особистість злочинця, чи є вона взагалі, у чому її специфіка, яка її роль у вчиненні злочину, як впливати на неї, щоб не допустити більше злочинних дій.

Необхідно враховувати, що навіть у такій специфічній сфері, як злочин, людина діє в якості суспільної істоти. Тому до неї треба підходити як до носія різноманітних форм суспільної психології, придбаних моральних, правових, етнічних і інших поглядів і цінностей, індивідуально-психологічних особливостей. У цілому - це являє собою джерело злочинного поводження, його суб'єктивну причину, визначає необхідність вивчення всієї сукупності соціологічних, психологічних, правових, медичних (у першу чергу, психіатричних) і інших аспектів особистості злочинця.

Особистість злочинця являє собою сукупність соціально значимих негативних властивостей, що утворилися в неї у процесі різноманітних і систематичних взаємодій з іншими людьми.

Соціальний характер особистості злочинця дозволяє розглядати його як члена суспільства, соціальних груп або нових спільностей, як носія соціально типових рис. Включення злочинця в активне і корисне групове спілкування - важлива умова його виправлення.

Для визначення поняття особистості злочинця необхідно вирішити ряд спеціальних питань, зокрема: чи охоплює це поняття всіх осіб скоївших злочин, або тільки частину з них; які сторони й особливості злочинця необхідно вивчати.

І в наукових, і в практичних цілях це поняття повинно об'єднувати осіб, винних у злочинному поводженні. Як злочинність включає такі зовсім різні злочини, як згвалтування і шахрайство, так і поняття особистості злочинця в практичному і науковому змісті об'єднують осіб, що вчинили ці злочини. Тому кримінологія вивчає причини і механізм учинення злочинів, у тому числі необережних і ненавмисних. Особистість усіх скоївших злочин повинна бути предметом кримінологічного пізнання, що має величезне практичне значення, у першу чергу для профілактики злочинів. Якщо з орбіти кримінологічного вивчення виключити особистість тих, для яких зроблений злочин не став основною головною діяльністю, то вони узагалі випадуть із поля зору кримінологи, що завдасть істотний збиток практиці.

Поняття особистості злочинця у визначеній мірі умовне і формальне, оскільки віднесення визначених дій до числа злочинних залежить від законодавця. Він же, як відомо може скасувати кримінальну відповідальність за вчинки, що раніше їм розглядалися як злочинні. Не можна не визнати також, що в багатьох осіб, що учинили, наприклад, необережні злочини можуть бути відсутні риси, типові для злочинців.

Поняття особистості злочинця не може бути ярликом для позначення найбільше небезпечних і злісних правопорушників. Це поняття - початкова позиція кримінологічної теорії особистості, уявне відтворення реального об'єкта і не має сили і змісту поза ним.

Наявність відмітних рис особистості злочинця не варто розуміти так, що вони властиві усім без винятку особам, що вчинили злочин. Відсутність їх у деякої частини злочинців не знімає питання про необхідність вивчення і їхньої особистості як носія причин злочинного поводження. Проте основна маса злочинців відрізняється визначеними особливостями.

Саме даний факт дозволяє говорити про особистість злочинця як про окремий, самостійний соціальний і психологічний тип. Його специфіка визначає особливості духовного світу злочинців, їхньої реакції на вплив соціального середовища.

Можна визначити особистість злочинця як особистість людини, що вчинила злочин унаслідок властивих йому психологічних особливостей, антигромадських поглядів, негативного відношення до моральних цінностей і вибору суспільно небезпечного шляху для задоволення своїх потреб або непроявлення необхідної активності в запобіганні негативного результату.

Кримінологічне вивчення особистості злочинця здійснюється для виявлення й оцінки тих її властивостей і рис, що породжують злочинне поводження, із метою його профілактики. У цьому виявляється найтісніша єдність трьох вузлів кримінологічних проблем: особистості злочинця, причин і механізму злочинного поводження, профілактики злочинів. При цьому особистість злочинця є основною тому, що її кримінологічні особливості первинні, оскільки є джерелом, суб'єктивною причиною злочинних дій, а тому саме вони, а не дії або поводження повинні бути об'єктом профілактичних зусиль. Те, що ці внутрішні особливості можуть призвести до вчинення злочинів, складає сутність суспільної небезпеки особистості злочинця, а саме злочинне поводження - похідне від них.

Криміногенні риси особистості формуються під впливом зовнішніх соціальних чинників.

Вчиненню злочину можуть сприяти, навіть провокувати на це ситуаційні обставини, зовнішнє середовище. Але, та сама ситуація сприймається й оцінюється різними людьми по-різному. В остаточному підсумку в механізмі індивідуального злочинного поводження особистість злочинця грає головну роль стосовно зовнішніх чинників. Тому вчинення злочину точніше було б розглядати не тільки як результат простої взаємодії особистості з конкретною життєвою ситуацією, де вони виступають у якості рівнозначних “партнерів”. Злочин є наслідком, реалізацією криміногенних особливостей особистості, що взаємодіє із ситуацією.

ОСНОВНІ РИСИ ОСОБИСТОСТІ ЗЛОЧИНЦЯ

До основних рис особистості злочинця відносяться насамперед соціально-демографічні.

Кримінологічні дослідження і статистичні дані свідчать про те, що серед злочинців значно більше чоловіків, ніж жінок (їх біля 15 %). Але в злочинах, пов'язаних із розкраданням майна шляхом присвоєння, розтрати або зловживання службовим становищем частка жінок вище, тому що їх порівняно більше серед робітників суспільного харчування у системі торгівлі і легкої промисловості.

В залежності від віку злочинців можна зробити висновки про криміногенну активність і особливість різноманітних вікових груп.

За даними МВС Росії більш половини злочинів чинять особи у віці 16-29 років, але найбільше криміногенною групою населення, що виділяється статистикою, є особи у віці 30-49 років: їхня частка в структурі злочинності доходить до 47 %. Саме вони чинять біля 36 % особливо тяжких і 35 % тяжких злочинів. З числа притягнутих до кримінальної відповідальності осіб неповнолітні складають 14-15 %. Найменша частка серед злочинців 60-літнього віку. Основну масу таких злочинів як убивства, нанесення тяжкої шкоди здоров'ю, крадіжки, розбої, хуліганство, згвалтування, чинять особи у віці до 30 років.3

Дані про соціальний стан і рід занять осіб, що вчинили злочини показують, що половина злочинців до моменту вчинення злочину не була одружена, що удвічі вище, ніж частка всього населення, що не має шлюбу.

Переважна більшість осіб, що чинять злочини, брали участь у суспільно корисній праці, проте багато хто з них, особливо з числа хуліганів, злодіїв, розбійників часто змінювали місце роботи, мали значні перерви в трудовій діяльності. Серед непрацюючих велика частка злочинців-рецидивістів.

Рівень освіти впливає на вибір життєвого шляху. Дані свідчать, що рівень освіти осіб, що чинять злочини, нижче, ніж інших громадян. Найменш низький рівень освіти в осіб, винних у вчиненні насильницьких, насильницьки-корисливих злочинів, хуліганства, найбільше високий - серед посадових злочинів, що учинили шляхом розкрадання і присвоєння, розтрати або зловживання довірою.

Серед властивостей особистості злочинців уваги заслуговують такі , як характер і тривалість злочинного поводження. Більшість рецидивістів серед злодіїв, розбійників, членів злочинних організацій.

Серед злочинців чимало осіб із яскраво вираженою індивідуальністю, лідерськими спроможностями, великою підприємливістю й ініціативою. Ці якості в сполученні з негативними ціннісними орієнтаціями, моральними і правовими поглядами звичайно виділяють лідерів злочинних груп і злочинних організацій, являючись суспільною характеристикою останніх. Ці якості повинні використовуватися в профілактиці злочинів і виправленні злочинців.

Вивчення лідерських спроможностей злочинців особливо важливо для сфери боротьби з організованою злочинністю. Лідерські риси означають уміння керувати людьми і підкоряти їх собі будь-якими засобами, байдужість до інших учасників злочинної групи або злочинної організації. Особистість лідера звичайно визначає загальну спрямованість злочинної активності групи і вчинення нею конкретних злочинних дій.

Порівняльне психологічне вивчення особистості великих груп злочинців і законослухняних громадян показало, що перші відрізняються від других значно більш високим рівнем імпульсивності, тобто схильністю діяти по першому спонуканню й агресивністю, що сполучається в них із високою чутливістю і ранимістю.

Сторінки 1   2   3   4   5   6   7  
Коментарі до даного документу
Додати коментар