Причини виникнення держави, Детальна інформація

Кодекс законів про працю України. Затверджений 10 жовтня 1971 року, КЗПП зазнав змін та доповнень після набуття Україною незалежності. Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників. Кодекс визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

Робочий час та його види. Для працівників установлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п'ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня (статті 50 і 51). На тих підприємствах, в установах, організаціях, де за характером виробництва та умовами роботи запровадження п'ятиденного робочого тижня є недоцільним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. Напередодні святкових і неробочих днів (стаття 73) тривалість роботи працівників, крім працівників, зазначених у статті 51 цього Кодексу, скорочується на одну годину як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні. Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати 5 годин. При роботі в нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину. Це правило не поширюється на працівників, для яких уже передбачено скорочення робочого часу (пункт 2 частини першої і частина третя статті 51). Тривалість нічної роботи зрівнюється з денною в тих випадках, коли це необхідно за умовами виробництва, зокрема у безперервних виробництвах, а також на змінних роботах при шестиденному робочому тижні з одним вихідним днем. Нічним вважається час з 10 години вечора до 6 години ранку. За угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. На просьбу вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, в тому числі таку, що знаходиться під її опікуванням, або здійснює догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний встановлювати їй неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках провадиться пропорціонально відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників. Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.

Трудова дисципліна. Працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір. Трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю. У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов'язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу. Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і профспілкового комітету на основі типових правил. У деяких галузях народного господарства для окремих категорій працівників діють статути і положення про дисципліну. За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення. Дисциплінарні стягнення застосовуються органом, якому надано право прийняття на роботу (обрання, затвердження і призначення на посаду) даного працівника.

Поняття і види часу відпочинку. Працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Перерва не включається в робочий час. Перерва для відпочинку і харчування повинна надаватись, як правило, через чотири години після початку роботи. Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку. Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи. На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникові повинна бути надана можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, порядок і місце приймання їжі встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації. При п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день. Тривалість щотижневого безперервного відпочинку повинна бути не менш як сорок дві години. Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу профспілкового комітету підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках. Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Особам віком до вісімнадцяти років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день. Дні тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку, а також відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами до щорічних відпусток не включаються.

Види дисциплінарних стягнень. Дисциплінарна відповідальність настає внаслідок дисциплінарних проступків. Дисциплінарні санкції:1)Зауваження2)Догана3)Сувора догана 4)тимчасове переведення на менш високооплачувану посаду. 5)переведення на нижчу посаду. 6)звільнення з роботи. Здійснюється дисциплінарна відповідальність через посадових осіб, що посідають дисциплінарну владу. Розрізняють три види дисциплінарної відповідальності:1)відповідно до правил внутрішньотрудового розпорядку. 2)в порядку підлеглості 3)відповідно до дисциплінарного статуту та відомств, що діють в міністерствах та відомствах.

Право громадян на соціальний захист. Стаття 46 Конституцiї України проголошує право на соцiальний захист, тобто систему державних гарантiй для реалiзацiї прав громадян на працю i допомогу на час безробiття, пiдтримання життєвого рiвня населення через перегляд мiнiмальних розмiрiв основних соцiальних гарантiй за умов зростання цiн, надання державної допомоги, пiльг та iнших видiв соцiальної пiдтримки малозабезпечених громадян, маnерiальне забезпечення при досягненнi пенсiйного вiку, тимчасової або постiйної втрати працездатностi, втрати годувальника. Стаття 47 передбачає для громадян, якi потребують соцiального захисту, пiльгове (безоплатне або за доступну для них плату) надання житла. Стаття 48 закрiплює право на достатнiй життевий рiвень, який включає достатнє харчування, оляг i житло. Мiжнароднi документи вiдносять до цього права i свободу вiд голоду. В Українi для здiйснення адресної допомоги малозабезпеченим був прийнятий Закон України "Про межу малозабезпеченностi" вiд 4 жовтня 1994 р., за яким право на одержання грошової допомоги мають непрацездатнi громадяни, якi отримують пенсiю i середньодушовий сукупний дохiд яких не перевищує величини вартостi межi малозабезпеченностi. Призначення допомоги здiйснюють органи, що призначають пенсiю за мiсцем проживання особи за її особистою заявою.

Види пенсій за законодавством України. За законом України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року призначаються 1трудові пенсії: а)за віком; б)по інвалідності; в)у разі втрати годувальника; г)за вислугу років. 2)соціальні пенсії. Право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України. Соціальні пенсії призначаються і виплачуються непрацюючим громадянам, крім інвалідів з дитинства, при відсутності права на трудову пенсію: 1)інвалідам І і ІІ груп, у тому числі з дитинства, а також інвалідам ІІІ групи; 2)особам, які досягли віку: чоловіки – 60 років, жінки – 55 років; 3)дітям у разі втрати годувальника; 4)дітям-інвалідам віком до 16 років.

Кодекс про шлюб і сім'ю України. Від успішного функціонування сім'ї багато в чому залежить добробут суспільства. Шлюбно-сімейні відносини Україн регулюються законодавством про шлюб і родину, основним джерелом якої є “Кодекс про шлюб і сім'ю”. КПШС був прийнятий 20 червня 1969 року, набув чинності 1 січня 1970 року з доповненнями та змінами 14 листопада 1991 року та 23 липня 1992 року. Він складається з 6 розділів (201 стаття).

Поняття шлюбу, умови та підстави його укладання. Шлюб - це добровільний союз чоловіка і жінки з метою створення родини. Закон розглядає цей союз як довічний, не припускаючи шлюбу на певний строк. Сім'я - об'єктивно необхідний, невід'ємний елемент структури суспільства. Сім(я - комірка суспільства, яка справляє вплив на розвиток суспільства, його моральне здоров'я. Вона впливає на формування характеру особистості, її ставлення до праці, моралі, культурні цінності. для неповнолітніх”, в який 8 липня 1999 року внесені зміни. В січні 2000 року був виданий Указ Президанта “Про додаткові заходи по запобіганню дитячої безпритульності”, згідно якому необхідно розширити мережу служб у справах неповнолітніх, створювати дитячі будинки сімейного типу, розробляти нові програми для боротьби з безпритульністю та сиротством. Шлюбно-сімейне законодавство передбачає порядок укладення шлюбу. Основною умовою є взаємна згода тих, хто бере шлюб. Шлюб завідомо без наміру створити сім'ю законодавство вважає фіктивним (ст 45 КПШС). Другою умовою вступом до шлюбу є досягнення певного шлюбного віку: чоловіки - 18, жінки - 17 років (ст 16). В окремих випадках, коли фактично вже склалися шлюбні відносини (вагітність, дитина) місцеві органи влади за проханням неповнолітніх та їхніх батьків або опікунів можуть знижувати шлюбний вік. З реєстрацією шлюбу неповнолітній набуває повної громадянської дієздатності. Шлюб не дозволяється: між особами, з яких хоча б одна знаходиться в іншому зареєстрованому шлюбі, між родичами по прямій східній та спадній лінії, між повнорідними та неповнорідними братами та сестрами, між всиновлювачами та всиновленими, між особами, з яких хоча б одна визнана судом недієздатною внаслідок душевної хвороби. Особи, що беруть шлюб, мають взаємно здавати собі справу щодо стану здоров'я одне одного.

Майнові права подружжя. Шлюбний контракт. До особистих прав подружжя належить: - право обрати прізвище одного з них; - зберегти дошлюбне прізвище; - приєднати до свого прізвища прізвище іншого дружини. Якщо ви маєте подвійне прізвище, то потрійним його робити не можна. Кожен з подружжя вільний у виборі професії, занять та місця мешкання. Законодавство регламентує рівні права подружжя у вирішенні будь-яких питань особистого життя родини, найважливішим з яких є виховання дітей. Окрім особистих прав та обов'язків подружжя має право на майно. Майнові відносини подружжя регламентуються нормами, що відносяться не тільки до сімейного, а й до цивільного права. Відповідно до цих норм, майно, що належить подружжю до їхнього вступу у шлюб - то особиста власність кожного з них, а нажите під час шлюбу - спільна. Відповідно до статті 27 КПШС особи, що вступають до шлюбу, мають право на укладення шлюбного контракту. Постанова Кабміну України від 16 червня 1993 року “Про порядок укладення шлюбного контракту”. Шлюбний контракт укладається тільки за згоди пари, що одружується, і в ньому передбачені майнові права та обов'язки подружжя. Стаття 32: якщо дружина непрацездатний, він має право отримувати аліменти.

Підстави і порядок розривання шлюбу. Шлюб припиняється внаслідок смерті або оголошення в судовому порядку одного з подружжя померлим, а також за життя подружжя внаслідок розлучення. Після смерті одного з подружжя інший має право отримати ту власність, яку набув у шлюбі. Він стає одноосібним власником своєї частини майна і може бути спадкоємцем за законом або заповітом тієї частки майна, що належала дружині. Розривання шлюбів здійснюється в судовому порядку відповідно до 39 статті КПШС, а за певних обставин - органами ЗАГС. Наприклад, за обапільної згоди на розривання шлюбу обох дружин, що не мають неповнолітніх дітей та за відсутності майнових проблем. Відповідно до статті 42 КПШС в ЗАГСі за односторонньої заяви шлюб розривається з особами:1)Визнаними у встановленому порядку безвісти зниклими. 2)Визнаними у встановленому порядку недієздатними внаслідок душевної хвороби. 3)Засудженими за скоєння злочину на позбавлення волі на термін понад 3 роки. В статті 40 КПШС вказано, що за розгляду справи про розривання шлюбу суд повинен встановити справжні причини розлучення, з'ясувати фактичні взаємнини подружжя і вжити заходи для їхнього замирення.

Особисті і майнові права та обов'язки батьків і дітей. Права та обов'язки батьків та дітей засновуються на походженні дітей, встановленому в законному порядку (51). Походження дитини від батьків, що є подружжям, встановлюється записом про їхній шлюб та шляхом подання спільної заяви в ЗАГС. При народженні дитини в матері, що не знаходиться у шлюбі, якщо немає спільної заяви батьків або ж рішення суду про встановлення батьківства, в графі відомостей про батька прізвище батька замінюється прізвищем матері, а ім'я та по-батькові записується за її словами. При цьому діти, походження яких встановлене за спільною заявою батьків або за рішенням суду, мають ті самі права та обов'язки відносно батьків, як і діти, що народилися від подружжя. Відносини між батьками та дітьми визнаються дійсними довічно. Поки батьки і діти живі, вони вважаються такими, що мають відповідні відносини. До особистих прав батьків стосовно дітей відносяться:1)Право та обов'язок привласнити дитині ПІП. 2)Право та обов'язок утримувати, виховувати на навчати дітей. 3)Право та обов'язок представляти та захищати їхні інтереси. При досягненні дитиною 18 років ці обов'язки припиняються.

Позбавлення батьківських прав. Батьки або один з них на вимогу іншого, органів опіки або прокурора можуть бути в судовому порядку позбавлені батьківських прав, якщо буде встановлено, що вони ухиляються від своїх обов'язків або зловживають батьківськими правами. При ухиленні батьків від обов'язків по утриманню своїх дітей з них можуть стягуватися в судовому порядку аліменти. На одну дитину стягується ј частина заробітку. На двох дітей - 1/3 частина, на трьох або більше - Ѕ заробітку (прибутку) когось із батьків. Діти також повинні піклуватися про своїх батьків і надавати їм допомогу. Згідно зі статтею 81 КПШС утримання непрацездатних батьків, що потребують допомоги, є обов'язком їхніх повнолітніх дітей.

Опіка та піклування. Опіку встановлюють для виховання, захисту особистих та майнових прав та інтересів неповнолітніх дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьківських прав або з інших причин залишилися без батьківського догляду. Опіка встановлюється також для захисту особистих та майнових прав та інтересів повнолітніх людей, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки. Опіка встановлюється відносно осіб:1)Що не досягли 18 років і залишилися без батьківської опіки. 2)Визнаних судом недієздатними внаслідок душевної хвороби. 3)Визнаних судом обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотиками. 4)В відношенні дієздатних осіб, що потребують опіки через стан здоров'я. Для безпосереднього здійснення опіки призначається опікун, переважно з осіб, що є близькими до підопічного, або з числа осіб, виділених громадською організацією, тощо. Опікуна призначають тільки з його згоди. Для повнолітніх дієздатних осіб, котрі за станом здоров'я не можуть самостійно захищати свої права та виконувати обов'язки, опікуни призначаються тільки за їхнім власним проханням. Яещо для дітей, що виховуються в дитячих державних закладах, та для осіб, котрі потебують опіку та знаходяться у лікувальних закладах органів соціальноо забезпечення опікуни не призначені, виконання їхніх обов'язків покладається на заклади. Хто не може бути опікуном:1)особа, що не досягла 18 років;2)особа, визнані у встановленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними;3)особи, позбавлені батьківських прав, а також особи, інтереси яких знаходяться у протиріччі з інтересами підопічних. Опікуни зобов'язані піклуватися про осіб, що знаходяться під опікою. Створювати для цього необхідні побутові умови, забезпечувати догляд та лікування.

Житловий фонд. Право громадян на житло та форми його реалізації. Житлові будинки, що знаходяться на території України, а також житлові приміщення та інші будівлі становлять житловий фонд. Він включає: державний житловий фонд, громадський житловий фонд, фонд житлово-будівельних кооперативів, індивідуальний житловий фонд. До житлового фонду не входять нежитлові приміщення в житлових будинках, призначені для торгівельних, побутових та інших протреб непромислового характеру. У житловому кодексі України сказано, що житлове помешкання надається в порядку черговості в межах норми житлової площі. Максимальний розмір житлових приміщень, що надаються, відповідає встановленій в Україні житловій площі на одну людину 13. 65 м кв (ст 47 ЖКУ). Забороняється заселення у старі будинки, будинки, що не підлягають ремонту, в бараки та інші непристосовані для мешкання будівлі, а також у будинки, що підлягають ремонту. За статтею 64 ЖКУ члени сім'ї мають рівні права та обов'ящки.

Правове регулювання приватизації державного житлового фонду. Приватизація житла - це відчуження квартир (будинків) та господарчих споруд, що до них відносяться, від державного житлового фонду на користь громадян України. Закон про приватизацію державного житлового фонду був прийнятий 19 червня 1992 року. Ідеї закону:Об'єктами приватизації є квартири багатоквартирних будинків та одноквартирні будинки, які громадяни використовують на умовах винаймання, не заселені квартири та частини будинків, одноквартирні будинки після закінчення їхнього будівництва, реконструкції або ремонту. Не підлягають приватизації квартири-музеї, квартири в будинках закритих військових поселень, кімнати в гуртожитках, квартири, віднесені у встановленому порядку до непридатних для проживання або служебних, а також квартири і будинки, розташовані в зоні безумовного відселення, забрудненій внаслідок аварії ЧАЕС. Приватизація здійснюється шляхом безкоштовного передання громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 кв. м. загальної площі на винаймача та кожного члена родини та додатково 10 кв м на родину. А також шляхом продажу надлишків загальної площі квартир громадянам України, що живуть у них або стоять у черзі тих, хто потребують покращення житлових умов. Загальна площа квартир (будинків) визначається як сукупність площі житлових та підсобних приміщень квартир, веранд, вмонтованих шаф, а також площ лоджій, балконів, терас, які враховуються з використанням коефіцієнтів: для лоджій - 0, 5, для балконів і терас - 0, 3. Незалежно від розміру загальної площі безкоштовно передаються у власність громадян заселені ними: 1)однокімнатні квартири;2)квартири (будинки), отримані в випадку руйнування або відселення всіх сімей з будинків (частин будинків), що належали їм на правах власності, якщо попередні власники не отримали за ці будинки грошову компенсацію. 3)квартири, в яких мешкають громадяни, що мають статус постраждалих у чорнобильській катастрофі. 4)Квартири, де проживають громадяни, що мають звання Герой Радянського Союзу, Герой Соціалістичної Праці, нагороджені орденом Слави з-х ступенів, ветерани ВВВ та воїни-інтернаціоналісти, інваліди І та ІІ групи, інваліди дитинства, ветерани праці (жінки, що пропрацювали не менше 30 років і чоловіки - не менше 35 років), ветерани збройних сил та репресовані особи, реабілітовані згідно з законом про реабілітацію політичних репресованих в Україні. 5)Квартири, в яких мешкають родини загиблих під час виконання державних та громадських обов'язків та на виробництві, квартири, де мешкають військовослужбовці, згідно з законом про правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей. 6)Квартири, в яких мешкають багатодітні сім'ї, що мають 3-х та більше неповнолітніх дітей. Власник приватизованого житла має право продати, подарувати, заповісти, здати в аренду, поміняти, заставити своє житло або укласти інші угоди, не заборонені законом.

Юридична відповідальність за порушення житлового кодексу України. За порушення житлового законодавства встановлена кримінальна, адміністративна та цивільно-правова відповідальність.Кримінальна відповідальність передбачена:1)За порушення недоторканості житла громадян (ст 130 Кримінального кодексу) кримінальну відповідальність несуть посадові особи, котрі здійснили незаконний обшук, виселення або інші дії, що порушують недоторканість житла. Встановлений перелік адміністративних правопорушень в області житлових прав громадян житлово-комунального господарства та благоустрою за здійснення котрих настає адміністративна відповідальність. До них відноситься:1)Порушення посадовими особами порядку поставлення на облік громадян, що потребують покращення житлових умов (ст 149 кодексу адміністративних правопорушень). 2)порушення правил користування житловими будинками та житловими приміщеннями (ст 150 КОАП);3)за самовільне займання житлового приміщення (ст 151 КОАП);4)За невиконання сторонами зобов'язань за угодою з винаймання житлового приміщення. Згідно з ст 176 житлового кодексу невиконання власниками квартир, що винаймаються, обов'язків з ремонту квартир у випадках, коли це необхідно, дає винаймачу право зробити немонт і стягнути з власника вартість його або відняти ці гроші від квартплатні. Стаття 100 ЖК: Винаймувач, що здійснив самовільне переобладнання або переробку житлового або підсобного приміщення, зобов'язаний за свій рахунок привести його у нормальний стан. Стання 116 ЖК: Житлове законодавство передюачає позбавлення права користування житловим приміщенням за його руйнування, зіпсуття або використання не за призначенням.

Екологічні права обов'язки громадян. Екологічні права - це нове поняття з закріплених на Конституційному рівні груп прав людини, що забезпечує потреби у безпечному навколишньому середовищі (50). Це 1)Право на безпечне для життя та здоров'я навколишнє середовище та відшкодування завданої порушенням цього права шкоди; 2)Право вільного доступу до інформації про стан навколишнього середовища, про якість харчових продуктів та предметів побуту, а також право на її розповсюдження.

Загальна характеристика Кодексу про адміністративні правопорушення. Адміністративне право регулює суспільні відносини, що виникають в сфері виконавчо-розподільчої діяльності держави. Для цих відносин характерне те, що в них обов'язковим учасником є відповідний орган державного увправління (посадова особа, наділена владними повноваденнями). Іншою стороною можуть бути органи, державні посадові особи, а також підприємства, організації, заклади, громадські об'єднання або громадяни. До адміністративних відносяться наступні види суспільних відносин:1)Відносини між вище- та нижче-стоячими органами державного управління. 2)Відносини між несполученими органами державного управління. 3)Відносини між органами державного управління та підприємствами або установами. 4)Відносини між органами державного управління та недержавними підприємтсвами, установами, громадськими об'єднаннями. 5)Відносини між органами державного управління та громадянами. Порядок здійснення державного управління виконавчою владою регулюється нормами адміністративного права, і тому в теорії та практиці державного будування адміністративне право отримало найменування “управліннєвого”. Адміністративна відповідальність наступає за скоєння правопорушень, передбачених КОАП.

Поняття адміністративного проступку. Проступок, згідно з 3 статтею КОАП - це протиправне, винне, навмисне або необережне діяння або бездіяльність, що може загрожувати державному або громадському порядку, власності, правам та свободам громадян, уставновленому порядку увправлінню, за яке законодавством передбачена певна адміністративна відповідальність. Ознаками проступку є протиправність, суспільна шкіливість та адміністративна карність. Протиправність - це порушення суспільних правил, встановлених державою. Адміністративний проступок може виражатися як у протиправній дії, так і в бездіяльності. Правопорушення може бути скоєне як навмисно, так і з необережності. За навмисного правопорушення правопорушник усвідомлює противоправний характер своєї дії, передбачає наслідки і бажає або свідомо припускає їхнє настання. Необережність має місце, коли особа передбачає можливість настання шкідливих наслідків, але легковажно розраховує на запобігання або не усвідомлює протиправність скоєного.

Порядок притягнення до адміністративної відповідальності та види адміністративних стягнень. Адміністративна відповідальність настає за адміністративне правопорушення: через інститут адміністративної відповідальності реалізуються норми різноманітних гащузей права: адміністративного, фінансового тозо. Тому коло актів, що мають до неї стосування, дуже багатоманітне. Види стягнень: 1)Попередження 2)штраф 3)вилучення з відшкодуванням 4)конфіскація 5)тимчасове позбавлення спеціального права 6)виправні роботи 7)адміністративний арешт.

Загальна характеристика Кримінального кодексу України. Затверджений Законом від 28.12.60 Кримінальний кодекс України має завданням охорону суспільного ладу України, його політичної і економічної систем, власності, особи, прав і свобод громадян і всього правопорядку від злочинних посягань. Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинними, і встановлює покарання, що підлягають застосуванню до осіб, які вчинили злочини. Складається з 11 розділів та 263 статей.

Поняття кримінального злочину. Кримінальним злочином визнається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільнонебезпечне діяння, яке посягає на правопорядок. Не є злочином дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність не являє суспільної небезпеки (ст. 7 Кримінального кодексу). Злочин визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачала її суспільно небезпечні наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків; вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна і могла передбачити.

Поняття кримінальної відповідальності. Кримінальна відповідальність настає за злочин, і тому являє собою найсуворіший вид юридичної відпоавдальності. Тільки наявність в діях індивідів складу карного злочину є підставою виникнення кримінальної відповідальності. Покаранню підлягає лише особа, винна у скоєнні злочину, тобто така, що умисно або з необережності вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння. Покладається вона спеціальним правовим актом - вироком суду, що визначає відповідну до скоєного міру покарання. Ніхто не може бути визнаним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону.

Види покарань за кримінальним законодавством. Відповідно до Кримінального кодексу, до осіб, які вчинили злочини, можуть застосовуватися такі основні покарання: 1)позбавлення волі; 2)виправні роботи без позбавлення волі; 3)позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю; 4)штраф; 5)громадська догана. До військовослужбовців строкової служби може також застосовуватися покарання у вигляді направлення в дисциплінарний батальйон. Крім основних покаранб, до засуджених можуть застосовуватися такі додаткові покарання: 1)конфіскація майна; 2)позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу; 3)позбавлення батьківських прав. Прозбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю і штраф можуть застосовуватися не тільки як основні, але й як додаткові покарання. Виняткова міра покарання, передбачена Кримінальним кодексом – смертна кара через ростріл – в Україні не застосовується.

Співучасть у скоєному злочині. Співучастю визнається умисна спільна участь двох або більше осіб у скоєнні злочину. Співучасниками злочину, поряд із виконавцями, визнаються організатори, підмовники і посібники. Виконавцем визнається особа, яка безпосередньо вчинила злочин. Організатором визнаєтьс яособа, яка організувала вчинення злочину або керувала його вчиненням. Підмовником – особа, яка схилила доскожння злочину. Посібником визнається особа, яка сприяла скоєнню злочину порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод, а також особа, яка заздалегідь обіцяла сховати злочинця, знаряддя та засоби скоєння злочину або предмети, добуті злочинним шляхом. Ступінь і характер участі кожного з співучасників у вчиненні злочину повинні бути враховані судом при призначенні покарання.

Обставини, які виключають суспільну небезпеку і протиправність дії.

Відповідальність неповнолітніх за кримінальні правопорушення. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину минуло 16 років. Особи, які вчинили злочин у віці 14-16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за вбивство, умисне заподіяння тілесних ушкоджень, що спричинили розлад здоров'я, згвалтування, крадіжку, грабіж, розбій, злісне або особливо злісне хуліганство, пошкодження об'єктів магістральних нафто-, газо- та гащопродуктопроводів при обтяжуючих обставинах, умисне знищення колективного чи індивідуального майна, що спричинило тяжкі наслідки, а також за умисне вчинення дій, які можуть викликати аварію поїзда. До особи, яка вчинила у віці до 18 років злочин, що не становить великої суспільної небезпеки, якщо буде визнано, що її виправлення можливе без застосування кримінального покарання, а також до особи, яка до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене Кодексом, суд може застосувати примусові заходи виховного характеру, які не є кримінальним покаранням: 1)зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення в потерпілого; 2)застереження; 3)передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, або під нагляд педагогічному або трудовому колективу за його згодою; 4)покладання на неповнолітнього, який досяг 15-річного віку і має майно і заробіток, обов'язку відшкодувати заподіяні збитки; 5)направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків на строк, що не перевищує 3 років. Суд також може визнати за необхідне призначити неповнолітньому громадського вихователя.

Поняття податку та його види. Під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.Державні цільові фонди - це фонди, які створені відповідно до законів України і формуються за рахунок визначених законами України податків і зборів (обов'язкових платежів) юридичних осіб незалежно від форм власності та фізичних осіб.Державні цільові фонди включаються до Державного бюджету України, крім Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування України. Сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування.В Україні справляються:загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі);місцеві податки і збори (обов'язкові платежі).До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов'язкові платежі):1) податок на додану вартість; 2) акцизний збір;3) податок на прибуток підприємств; 4) податок на доходи фізичних осіб;5) мито; 6) державне мито;7) податок на нерухоме майно (нерухомість);8) плата (податок) за землю;9) рентні платежі;10) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;11) податок на промисел; 20) фіксований сільськогосподарський податок.До місцевих податків належать:1) податок з реклами;2) комунальний податок.

Прибутковий податок з громадян. Платниками прибуткового податку в Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні. До громадян, які з метою оподаткування розглядаються як такі, що мають постійне місце проживання в Україні, належать громадяни, які перебувають в Україні більше 183 днів у календарному році. Об'єктом оподаткування у громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є доходи в грошовій або натуральній формі, одержані як на території України, її континентальному шельфі та у виключній (морській) економічній зоні, так і за межами України. Доходи громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні, підлягають оподаткуванню, якщо ці доходи одержано з джерел в Україні. Сплата податку з доходів, одержаних в іноземній валюті, провадиться за бажанням платника в грошовій одиниці, що діє в Україні, або в іноземній валюті, яка купується Національним банком України. Доходи в іноземній валюті при цьому перераховуються в грошову одиницю за комерційним курсом Національного банку України на дату обчислення податку.