Реформи лекурга, Детальна інформація

Реформи лекурга
Тип документу: Реферат
Сторінок: 3
Предмет: Правознавство
Автор: Олексій
Розмір: 0
Скачувань: 744
Іноземців у Спарті вражав громадський спокій і безпека, беззаперечне підкорення молодших старшим, небагатослівність і законослухняність спартанців, потайність і засекреченість у державних справах. Вони дивувалися завзятій прихильності спартанців до військових занять і атлетичних вправ, їхній байдужості до наук і мистецтва. Правителі прагнули повністю ізолювати державу, своїх співгромадян від спілкування з іншими полісами і народами. Торговельні стосунки з іншими країнами були заборонені ще в VI ст. до н. е. Під загрозою смерті спартанцям заборонялося з особистих потреб виїжджати за межі своєї держави. Виїзд за кордон дозволявся лише воєначальникам, послам і проксенам.

продукт колективної творчості кількох або навіть багатьох реформаторів. Основною метою здійснюваних перетворень було згуртувати колектив громадян в критичній обстановці після другої Мессенської війни.

Реформи Лікурга—це комплекс перетворень соціально-економічного і правового характеру, в результаті яких ненависна демосу знать формально зникла, ніби розчинилася в масі спартанських громадян. Усі спартанці, які призивалися в ополчення, були наділені земельними ділянками (клерами). В Лаконіці і Мессенії їх налічувалося близько 10 тис. Клер вважався невідчужуваним, потомственним володінням, а оскільки земля була власністю держави, то його не можна було продати, подарувати, оформити у спадок. Розміри ділянок були однакові для всіх, тим самим на основі економічної рівності стверджувалась «община рівних». Ділянки обробляли ілоти, обов'язком яких було утримувати спартанця та його сім'ю.

Становище ілотів можна розглядати як специфічний різновид античного рабства. Особливість правового становища ілота в тому, що він не був відокремлений від засобів виробництва, самостійно вів господарство, користувався своєю худобою та інвентарем, половина зібраного ним урожаю залишалася в його розпорядженні. Однак спартанці мали над ілотами абсолютну владу.

Багато вчених відносять їх до категорії рабів. Спартанці не втручалися в господарські справи своїх ілотів, але останні відповідали життям за несвоєчасну сплату натурального оброку чи податі. Ілотів не можна було відпускати на свободу, продавати за межі держави. Вони вважалися общинно-державною власністю. Це економічно і юридичне зміцнювало «общину рівних», завершувало трансформацію поліса з общини в рабовласницьку державу зі своїми специфічними особливостями. Життєвий уклад демоса, його традиції, звичаї стали законом.

Ділянки землі отримали й періеки—ремісники, крамарі. Таких наділів налічувалося близько ЗО тис. Періеки були вільними, але не мали політичних прав. Вони сплачували податки, податі, а під час війни залучалися для служби в допоміжних частинах.

Повноправні спартанці вважалися рівними між собою, їхній образ життя від народження до смерті жорстко регламентувався. Немовля після народження оглядала спеціальна комісія. Якщо воно мало явні фізичні вади, було інвалідом, то підлягало негайному умертвлінню.

Із 7 років хлопчики виховувалися в гімнасіях, під наглядом наставників-педагогів. Вони утримувалися в суворих умовах, аби з них виросли витривалі воїни, які вміють беззастережно підкорятися. Діти спали на невкритому сухому очеретнику, ходили босі, купалися в холодних струмках. Вночі юнаки влаштовували засідки на дорогах і «полювали» на ілотів. Так їх привчали до войовничості й жорстокості. Дівчата ж регулярно займалися гімнастичними вправами, щоб стати здоровими матерями.

Навчанню грамоті та іншим наукам не надавалося великого значення. Разом з дітьми спартанців в агелах виховувалися вихідці з нижчих верств суспільства, зокрема мофаки — діти від змішаних шлюбів (між спартанцем та ілоткою). Головна мета навчання і виховання — підготовка майбутнього воїна. Досягнувши 14-літ-нього віку, підлітки піддавалися випробуванням (агонам) — жорстокому побиттю перед алтарем Артеміди.

Спільне виховання хлопчиків з дівчатками мало своїм результатом ранні шлюби. Наречений, дотримуючись давніх звичаїв, крав наречену. Втім, це робилося за взаємною згодою своїх та її батьків. Заховавши наречену в своїх знайомих, майбутній чоловік таємно відвідував її, пострижену і вдягнену в чоловічий одяг. Коли він знімав з неї пояс — символ цнотливості, наречена ставала де-факто його дружиною, але вступала в будинок чоловіка після весілля. Наречені приносили жертви Зевсу та його дружині. Посаг нареченій не належав. При укладенні шлюбу, окрім волі батьків, враховувалась і думка посадових осіб.

З 20 до 60-ти років спартанець вважався військовозобов'язаним і повинен був систематично, майже щоденно вдосконалювати свої атлетичні та бойові навички. До ЗО років він не мав політичних прав, йому належало в усьому дотримуватися порад свого опікуна, наставника.

Спартанці носили однаковий одяг, користувалися однаковим домашнім начинням, дотримували стандартну, загальноприйняту форму бороди та вус. До ЗО років спартанець повинен був одружитися, інакше він щорічно під час релігійного свята підлягав побиттю з боку жінок. Тим, хто мав трьох, чотирьох синів, виявлялась особлива повага, їм надавалися різні пільги.

Соціальний статус жінок у Спарті був порівняно високим. Вони не знґали багатьох турбот по господарству, ілоти доставляли їм продукти, дітей виховувала держава. Чоловіки часто гинули у війнах. Дружини і вдови із знатних сімей мали значне матеріальне забезпечення. В їхніх руках в IV ст. до н. е. зосередилось близько двох п'ятих, а в III ст. до н. е.— більше половини багатств С:парти.

Єдність спартанців забезпечувалась спільними трапезами (сис-сітіями), під час яких прості громадяни і. царі їли за спільним столом і займалися груповими атлетичними вправами. Кожний вносив щомісячно натуральний внесок в общину. Той, хто не міг цього зробити, вважався «таким, що опустився», і позбавлявся політичних прав. Будь-яка розкіш засуджувалася. Свій дім спартанець міг будувати лише за допомогою сокири, пилки і молотка.

Таким чином, повноправним громадянином Спарти вважався той, хто мав наділ землі з прикріпленими до неї ілотами, постійно брав участь в сиссітіях і в роботі народних зборів. Він повинен був знати напам'ять найважливіші закони (ретри) і бездоганно виконувати їх. Боягузство в бою, невнесення коштів на спільні трапези, непослушність посадовим особам призводили, як правило, до позбавлення громадянського стану.

Регламентувалося не лише громадське, а й особисте життя. Військова справа була основним заняттям громадян, їм заборонялося займатися ремеслом й торгівлею, оскільки це ганьбило їх, бо вважалося справою періеків. Ввезення до Спарти чужоземних виробів було заборонено. Золота і срібна монети були вилучені, замість них в обігу перебувала монета у вигляді залізних прутів — оболів. Було запроваджено заборону на предмети розкоші. Серед громадян панувала груба зрівнялівка і суворий взаємний контроль. Контакти із зовнішнім світом практично виключалися.

Поліс надавав матеріальну підтримку малозабезпеченим громадянам, аби вони могли брати участь в громадських справах.

Громадська думка багатство громадян засуджувала. Виняток робився в тих випадках, коли заможний спартанець утримував за свій кошт верхогонних коней і брав участь у кінних змаганнях.

Лише згуртування цивільної общини в єдиний військовий колектив забезпечувало спартанцям панування над переважаючою їх масою, уярмленого і залежного населення. Надавши ілотам господарську самостійність, спартанці безжально клали край будь-яким їхнім спробам до визволення. В період військових дій ілоти залучалися як допоміжна сила, але при цьому їм давали найпри-мітивнішу зброю, через що вони несли невиправдано великі втрати під час сутичок з добре озброєним противником. У 426 р. до н. е. в критичний для спартанців момент Пелопоннеської війни полководець Брасид набрав з ілотів двотисячний загін і завдав поразки афінському війську.

Ілоти не раз повставали проти своїх гнобителів. У 465 р. до н. е. Спарта змушена була просити сусідів, у тому числі афінський уряд, надіслати війська для придушення повстання ілотів. Під час Пелопоннеської війни велика маса мессенських ілотів приєдналася до афінян. Однак після укладання Нікеєвого миру в 421 р. до н. е. афінський уряд кинув їх на призволяще, фактично віддавши на розправу спартанцям.

Правовий статус періеків у Спарті багато в чому був схожим на той, що мали афінські метеки. Політичними правами вони не користувалися, займалися торгівлею, ремеслом. Регулярні побиття і вбивства, так звані криптії, яким піддавалися ілоти, на періеків не поширювалися. Високо цінувалися ремісники, оскільки армія потребувала зброю, обладунки. Вони користувалися деякими пільгами. Цим можна пояснити втечу в 411 р. до н. е. із Аттики в Спарту відразу понад 20 тис. рабів, переважно ремісників. У V ст. до н. е. Спарта мала найчисельніше в Елладі військо, досвідчених полководців, прекрасно підготовлених гоплітів.

За працею і поведінкою періеків постійно спостерігали спартанські начальники—гармости (начальники селищ). Під час війни періеки несли службу як легкоозброєні воїни. Ті, хто відзначився в бою, заохочувалися. Наприклад, ілоти, зараховані в гоп-літи і які відзначилися в бою, отримували свободу, їх називали неодамодами. За наявності вільної державної землі вони могли отримати земельний наділ..

Постійні військові заходи вимагали величезних витрат матеріальних і людських ресурсів, що врешті-решт стало причиною швидкого занепаду спартанської «общини рівних».

У другій половині V ст. до н. е. Спарта, спираючись на свою військову могутність, вела боротьбу за гегемонію в Елладі. В Пелопоннеській війні вона перемогла свого дуже сильного противника — Афіни. Останні прийняли всі умови, продиктовані Спартою, в тому числі скасували режим демократії і встановили олігархію на зразок Спарти. Спарта отримала велику контрибуцію. Однак Пелопоннеська війна різко погіршила її становище. Багато спартанців загинуло. Країна була виснажена. Населення підвладних Спарті полісів проявляло зневагу до переможців.

Для Спарти перемога в Пелопоннеській війні означала кінець самоізоляції, почалося її втягування в^загальногрецькі товарно-грошові відносини. Знову в обігу з'явилися золоті й срібні монети. За словами письменника і філософа Плутарха (бл. 46 — бл. 127 рр. до н. е.), в цей період усі спартанці були охоплені прагненням до збагачення, ніби потягом до чогось почесного і великого. Особливо збагачувалися воєначальники.

За законом ефора Епідатея (близько 400 р. до н. е.), спартанці змогли продавати й заповідати свої клери, тобто установився принцип приватної власності на землю. Кількість тих, хто опустився, втратив землю, майно (гіпомейонів), зростала, а кількість співтрапезників у сиссітіях зменшувалася. Почався занепад спартанської «общини рівних», її політична й суспільна структура не витримала натиску товарно-грошових відносин. У 480 р. до н. е. повноправних спартанців-воїнів налічувалося 8 тис., у 418 р. до н. е.— 4 тис., а до кінця IV ст. до н. е. їх залишилося менше одної тисячі. Більшість спартанців загинула, їхні наділи стали об'єктом купівлі-продажу. Спарта втратила свою самостійність, потрапила під владу персів, потім македонців, а з 146 р. до н. е.— Риму.

Література:

Федоров К.Г. “Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник” К.: Вища школа, 1994р.

Шевченко О.О. “Історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник для студентів юридичних вузів та факультетів.” К.:Вентурі, 1997р.

Большая советская энциклопедия, -- том 14, М, -- «Советская энциклопедия». 1973 год.

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes