/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Коломия, Детальна інформація

Тема: Коломия
Тип документу: Реферат
Предмет: Інше
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 1621
Скачати "Реферат на тему Коломия"
Сторінки 1   2   3   4   5  
У живленні річок найбільша роль дощових вод, меншу частку становлять снігові і підземні. Для гірських (правобережних) приток Пруту дощове живлення становить приблизно 44%, підземна – 6%, а 50% припадає на снігове. Для лівобережних рівнинних річок 50% води дають дощі, 13% - підземні джерела, а решту 37% - снігове живлення.

За режимом річки району можна віднести до двох типів. Прут зі своїми правими притоками належать до річок з паводковим режимом, ліві притоки – до річок з весняною повінню. Для перших характерні весняні повені (квітень-травень), але час від часу повторюються катастрофічні літні паводки, викликані випаданням тривалих і сильних дощів у Карпатах. Для річок з весняною повінню характерні повені у березні-квітні, пов’язані з таненням снігу, а також значні підняття рівня під час літніх дощів чи зимових відлиг. У роки із сухим літом на цих річках спостерігається межень.

Загалом, на річках району 60-70% річного стоку припадає на весняно-літній період. Малий стік взимку зумовлений тим, що на більшості річок утворюється льодовий покрив. Як правило, він не стійкий і триває на рівнинних річках 2-2,5 місяця, а на гірських – 3-3,5 місяця. Формуватися льодостав починає в кінці листопада, стаючи порівняно стійким в третій декаді грудня. Скресають річки в кінці лютого – на початку березня. Льодохід триває 2-5 днів.

Як вже сказано, територія району лежить у басейні Прута. В межах району Прут має довжину близько 32 км. Виходячи з передгір’я поблизу Делятина, він круто повертає на схід і тече в південно-східному напрямку по широкій терасованій долині, яка розділяє Передкарпаття і Покутську височину. На всьому протязі від Ланчина до Заболотова дно долини плоске і широке, русло розбивається на густу сітку рукавів, приток. Є багато стариць. Правий берег ріки крутий, часто лісистий, лівий – довгий, пологий, покритий луками і полями. Швидкість течії сягає ще до 1 м/с.

На території району озер мало, зустрічаються заплавні (стариці), які часто в сухі періоди року висихають або перетворюються в болота. В районі 29 ставків загальною площею водного дзеркала ______ га.

3.8. Грунти. Рослинність і тваринний світ

На просторах Передкарпаття, утворених різновіковими терасами, найбільш поширеними є дерново-підзолисто-глейові і дернові грунти. Як правило, вони безструктурні, перенасичені вологою, вміст перегною 1-2.5%. На алювіальних відкладах заплав та нижніх терас, днищах балок усієї рівнинної частини переважають лучні і лучно-болотичні грунти. В перших вміст перегною становить 3,1%, а в другий – до 8%, тобто потенціальна родючість їх висока, але вони потребують осушення. В східній частині району зустрічаються чорноземи опідзолені з вмістом гумусу 3,4-4%.

В процентному відношенні грунти розподіляються так: дерново-підзолисті – 47%, буроземи опідзолені – 10%, опідзолені, в т.ч. опідзолені чорноземи – 33%, лучні – 10%.

Рослинний покрив різноманітний. В рівнинній частині чергуються плями степів і широколистяних лісів, переважно дубових з домішкою граба, рідше бука. В межах Прикарпаття степи поступово зникають, з’являються ділянки з лучною рослинністю у низовинах, а височини зайняті лісами, де переважає бук.

Широколистяні ліси Покутської частини району мають в основному два яруси. В першому найчастіше зустрічаються ясен, явір, клен польовий. В другому, крім лісоутворюючих дуба і граба, поширені також липа, берест, осика, черемха, береза, черешня, горобина. У підліску представлені брусниця, ліщина, калина, глід, крушина, терен, шипшина, кизил. Травяний покрив формують осоки лісна і волосиста, тонконіг, копитень, гребінник, фіалка лісова, анемона дібровна, маренка запашна та ін.

У лісах передгір’я значно рідше зустрічається дуб, частіше бук і смерека. Зберігся тут в окремих місцях зникаючий тис ягідний – релікт неогенового періоду (ботанічний заказник Княж двір та 9 заповідних урочищ).

На заболочених заплавах поширені вільхові ліси з переважанням чорної вільхи та вільхи сірої. Поруч з ними ростуть чорна бузина, верба, крушина, хміль, паслін.

У букових лісах Прикарпаття трав’яний покрив бідніший і представлений квасиницею, весняним білоцвітом, під сніжником, воронцем.

В цілому ліси на рівнині займають до 15%, а в передгір’ї – що 30%.

Луки поширені у заплавах рік, характеризуються трав’яним покривом, в якому домінують вівсяниця лугова і червона, тонконіг, конюшина.

Великі площі зайняті культурною рослинністю – сільськогосподарськими землями та після лісовими луками, що в значній мірі розорані.

До Червоної книги України занесені такі рослини, що зустрічаються в нашій місцевості і потребують повсюдної охорони: тис ягідний, підсніжник звичайний, Шафран Палласа, первоцвіт дрібний, латаття біле, дзвіночки карпатські, пізньоцвіт осінній, Венерині черевички звичайні, а також яловець високий, сосна кедрова європейська, первоцвіт весняний, купальниця, горицвіт весняний, роман карпатський, відкасник, хвощ великий тощо.

Він відноситься до Лісостепової зоогеографічної провінції та Карпатського зоогеографічного округу України (табл. ).

Тваринний світ різноманітний. На території району зустрічаємо понад 50 видів ссавців, біля 150 видів птахів, 9 видів плазунів, 15 видів земноводних, понад 40 видів риб.

Передкарпаття має видовий склад тварин, перехідний між Поділлям і Карпатами. Цікавими є рідкісні для району види тварин, такі як: ящірка лучна, полоз лісовий, веретінниця, черепаха грецька і черепаха болотна (з плазунів), пугач, лебеді дикі, сови, сичі, чаплі, яструби, жовна чорна, лунь болотний, сойка, одуд, кібчик, сокіл (з птахів), кажани, зубри, кутора мала, сліпаки, вовчки, лосі, борсуки, видри (ссавці), дуже рідко зустрічаються земноводні – тритон гірський та саламандра, які занесені до Червоної книги України; дуже рідкісні і потребують охорони деякі види риб, особливо лосось дунайський і вугор річковий.

В лісах району зустрічаються борсук, ласка, заєць, дикий кабан, козуля, білка і ін. Сільськогосподарські землі значно бідніші: кріт, лисиця, заєць-русак, миші, ящірка, вуж, жаби. Багато птахів: польовий горобець, ворони, синиці, сороки, дятли, одуд, пугач,шишкар ялиновий і інші типові осілі, а також багато перелітних і кочових: жайворонок польовий, зозуля звичайна, ластівка, лелека білий, соловейко, стриж, чапля сіра тощо.

В річках водяться щуки, коропові, в’юни, окуні, верховодка, головень (клень), лин, марена, окунь, а в гірських притоках Пруту зустрічаємо форель струмкову і райдужну. В ставках вирощують коропів (лускатого, дзеркального, голого) та акліматизованих білого ашура і товстолобика (Табл. )

З історії заселення району

Археологічні та історичні дослідження свідчать, що Прикарпаття було заселене ще в доісторичну епоху. Це підтверджують виявлені тут залишки стоянок давнього, середнього і нового кам’яного віку (палеоліту, мезоліту і неоліту). Найдавніші з них мають вік близько 100 тисяч років.

Населення в район Передкарпаття зайшло із південно-східного напрямку, рухаючись вверх за течією Дністра і Пруту. В кінці кам’яного віку на початку ІІІ тисячоліття до н.е. тут оформилася культура давніх землеробів, широко відома під назвою трипільської. Трипільські племена зайняли вигідні для землеробства рівнинні території. У передгір’ї основу господарської діяльності найдавніших племен складали мисливство і скотарство.

В кінці існування трипільської культури спостерігається перехід до перед скіфських, а пізніше слов’янських етнічних утворень, які поклали початок давньоукраїнській народності. Східонослов’янські племена, що жили в передгір’ях Карпат і прилеглих рівнинах, відомі під назвами дулібів і тиверців, а схили Карпат заселяли білі хорвати.

У IV-VIII століттях Прикарпаття було досить густо заселене, особливо у межиріччі Дністра і Пруту. В цей період починають зароджуватись перші державні утворення, масово будуються укріплені поселення. На теренах Прикарпаття до середини ІХ століття існувала така значна кількість міст, що цю територію у ряді скандинавських джерел називали Гардарікою, тобто країною міст. Але ці міста з часом зникли, або перетворилися у сільські поселення.

У кінці ІХ століття значна частина Прикарпаття мала настільки міцні зв’язки з Києвом, що сучасники вважали його складовою Київської Русі. Остаточно ж приєднані до цієї землі дулібів і карпатських хорватів були в 981 році в результаті походу князя Володимира Святославовича.

Отже, ці племена взяли участь у формуванні давньоукраїнської (давньоруської) народності. Мова князів і всього населення тодішньої Київської Русі, як довів у своїй праці М.Максимович, була українською і дуже мало відрізнялася від тієї, якою розмовляли селяни Київщини у ХІХ столітті.

2. Населення і трудові ресурси

Сторінки 1   2   3   4   5  
Коментарі до даного документу
Додати коментар