Міжнародні договори в системі цивільного законодавства України, Детальна інформація

Суміжні права – право на результати творчої діяльності виконавців, виробників фонограми та організацій мовлення, пов’язаних з використанням творів літератури і мистецтва, автор. права, на які належать іншим особам.

Захист майнових і особистих немайнових прав авторів здійснюється нормами різних галузей права – кримінального, адмін., цивільн.

Закон чітко визначає, що є порушенням а.п. і с.п.

- будь-яке відтворення, розповсюдження та інше використання, а також ввезення в Україну без дозволу осіб, які мають а право чи с. право, примірників творів, фонограм, програм мовлення;

- ввезення на територію Укр. примірників творів і фонограм, які в Україні охороняються, із країн, де ці твори і фонограми не охороняються.

У разі порушення а. чи с. прав суд може постановити рішення чи ухвалу про заборону випуску твору, виконання постановки тощо.

Може постановче рішення про знищення або відчуження всіх примірників твору або фонограм тощо. У разі поруш. а. права і с. права потерпілі мають право вимагати:

- відшкодування збитків;

- вилучення та спрямув. на їх користь прибутків порушника, одержаних ним у результаті порушення авторського права і суміжних прав, замість відшкодування збитків;

- замість відшкодування збитків потерпілі можуть вимагати компенсації в розмірі від 10 до 50 000 мін. розмірів зар. плати.

Ліцензійні договори на використ. об’єктів промислової власності

До об’єктів промислової власності відносять винаходи, загальнокорисні зразки, промислові малюнки і моделі, фабричні товарні знаки, знаки обслуговування, фірмове найменування місця походження тощо.

Основним правоохоронним документом, яким захищаються об’єкти промислової власності, є патент (деякі результати науково-технічної творчості охороняються свідоцтвами).

Власник патенту має право дати дозвіл будь-які особі (видати ліцензію) на використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка. Договори про передачу права власності на винахід, корисну модель і промисловий зразок на ліцензійні договори підлягають обов’язковій реєстрації у Держпатенті України. Власник свідоцтва, має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі, ліцензійного договору. Обов’язковою умовою в цьому договорі є те, що якість товарів і послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, не повинна бути нижчою від якості товарів і послуг власника свідоцтва і що останній здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови. Л.д. підлягають обов’язковій реєстрації у Держпатенті України.

Договір доручення і комісії (порів. х-ка)

Д.доруч. і д.комісії – зобов’язання, спрямовані на надання послуг юрид. характеру.

За догов. дор. 1 сторона (повірений) зобов’язується виконати від імені і за рахунок другої сторони (довірителя) певний юрид. дії.

За д.комісії одна сторона (комісіонер) зобов’язується за дорученням другої сторони (комітента) за винагороду вчинити одну або кілька угод від свого імені за рахунок другої сторони (комітента). Спорідненість договору доруч. та догов. ком. полягає в тому, що в д.д. є третя особа. а також на підставі цих договорів одна сторона (повірений чи комісіонер) укладає угоди в інтересах другої особи (довірителя чи комітента). Проте між ними є відмінності. Якщо за д.к. комісіонер укладає угоди від свого імені, то за д.д. повірений виступає від імені довірителя. Правовим наслідком даної відмін. є те, що внаслідок угод укладених повіреним з 3-ма особами, права та обов’язки набуває, безпосередньо довіритель, тоді як за договором комісії угоди, укладені комісіонером з 3-ма особами, для комітента будь-яких прав і обов’язків не породжують, бо це права та обов’язки самого комісіонера. Договір к. завжди оплатний, а д.д. може бути оплатний і безоплатний.

Д.к. укладається в письмовій формі.

Форма д.д. законом спеціально не обумовлена (загальні правила про форму угод).

Цив.-правовий захист честі, гідності та ділової репутації фізик. та юр. осіб

Відповідно, до ЦК гр. або організація вправі вимагати по суду спростування відомостей, які порочать їхню честь та гідність, ділов. реп., якщо той, хто поширив такі відомості не доведе, що вони відповідають дійсності.

Змістом цив.-правов. захисту честі й гідності, діл. реп. є право відношення, в якому морально потерпіла сторона наділяється правом вимагати по суду спростування відомостей, які її порочать, а друга сторона, яка поширила такі відомості, зобов’язана дати спростування, якщо не доведе, що відомості відповідають дійсності.

Правомочними суб’єктами є громад. або юр. особа, відносно яких були поширені неправдиві відомості.

Зобов’язаними суб’єктами є особи, які, незалежно від наявності їхньої вини, поширили відомості, що не відповідають дійсності та порочать ч., гідн., та діл. репутацію.

Відомості, які порочать честь і гідність, повинні мати такі ознаки:

а) містити інформацію щодо конкретних фактів поведінки певної особи або конкретних обставин її життя;

б) містить загальну оцінку поведінки особи або конкретних обставин такої поведінки;

в) стосуватися певної сфери життя чи діяльності громадянина або організації (профес. діяльність, інтимна сфера тощо).

У рішенні поведінки не тільки вказати засіб спростування відомостей, а й (при необхідності) викласти текст такого спростування та визначити строк, коли воно має відбутися.