Гердер Йоганн Готфрід, Детальна інформація

Українські композитори знайшли ключ до поєднання професійної і народної музики, виробили властиві естетичні засоби творчості в цьому напрямку й були для закордонних музикознавців та композиторів, для всієї громадськості таким же несподіваним відкриттям, як і взагалі українська пісня, народна музична культура. Отже, на різних етапах розвитку суспільного життя світ по-різному сприймав українську пісню і думу: то як екзотику маловідомого народу (доба ренесансу), то як нові варіанти гомерівського епосу (доба романтизму), то як зразки природної поезії, то як етнографічний матеріал для наукових народознавчих студій... Але чим більше пізнавали, тим більше говорили про них як явище мистецтва; поетичний аспект з часом займав у наукових дослідах і літературних публікаціях усе більше місця і уваги. Які ж питання найчастіше обговорювали іноземні діячі культури у зв'язку з вивченням української народної пісенної творчості? Перше – місце її у світовому культурному процесі. Українська пісня і дума стали предметом розмови за межами нашої Вітчизни ще в XVI ст. Та найтривкіша слава приходить до неї за доби романтизму (на початку XIX ст.). коли світова культура виявляє великий інтерес до естетики фольклору. Тоді якраз вийшли перші збірники українських дум та пісень М. Цертелєва, М. Максимовича, І. Срезневського. Яке враження справила українська народна поезія на Західну Європу після появи перекладів з цих збірок, найкраще передала американська письменниця і перекладачка Тальві, приятелька Ґете: "Виняткова краса козацької поезії вразила літературний світ". Цими словами можна було б охарактеризувати й подальші етапи ознайомлення народів світу з нашою піснею – аж до XX ст. Про український народ говорять як про народ поетичний і музикальний, намагаються дошукатися причини такого явища. Ще 1816 р. автор передмови до збірки "Російській трубадур, або Збірник українських балад" (Лондон) писав, що Україна "є колискою народних мелодій". Читаючи лекції паризьким студентам, А. Міцкевич назвав Україну "столицею ліричної поезії", яка звідси розходиться по цілому слов'янському світі. Збірці пісень і дум у перекладі німецькою мовою Ф. Боденштедт дав назву "Поетична Україна", і з таким епітетом наша земля іде з тих часів по всьому світу. "Колосальна співуча країна" – так швейцарська преса писала вже у XX ст. про Україну у зв'язку з виступами Українського хору. Якщо взяти і переглянути періодичні видання Західної Європи за останні 150 років, то у статтях про українську пісню й думу, написаних різними мовами, неодмінно натрапимо на здивування, викликане нововідкритим світом поезії і музики. З нестримним ентузіазмом українську пісню сприймали визначні діячі слов'янського Відродження. Для Шафарика українська народна поезія була напевно дорогоцінністю, яка розкриється повністю і ще більше здивує світ після того, як українці зберуть усе і видадуть, щоб ствердити давність і буйність слов'янської культури, у якій пісня займає найповажніше місце. Дехто вважав тоді, що перше місце слід розділити між українськими і сербськими піснями. Однак у 30—40-х рр. XIX ст., коли було видано і перекладено деякими європейськими мовами найкращі зразки пісень і дум, в англійських, австрійських та німецьких джерелах з'являються судження письменників і філологів, у яких (не без впливу слов'янських романтиків) народна поезія України висувається ва перше місце. Найпопулярнішою була теза Ф. Боденштедта, що джерело народної поезії ніде в світі так не розквітло, як на Україні. У плані "Поетичної України" Боденштедта характеризує пісні та думи "Козацької нації" А. Люкшіч. Його вислів "Українська народна поезія найбагатша і найкрасивіша в світі" швидко поширився по всій Європі і навіть був часто цитований у різних наукових і мистецьких виданнях. У 2-ій пол. XIX ст. про першість української пісні говорять і в скандинавських країнах, зокрема Тор Ланґе представляє її своєму народові (у багатьох своїх перекладах) як "найкращу і найніжнішу поезію на ввесь світ". Протягом кількох століть світ не скупиться на добірні, теплі епітети, коли мова заходить про українську пісню і її становище у світі. І не так уже й важливо для нас, чи міжнародна громадськість відводить їй перше, друге чи якесь інше місце в пантеоні світової культури. Важливим є те, що творчі здобутки нашого народу дістали інтернаціональне визнання, що їх з радістю і приємністю сприймають інші народи.Відомий французький учений Сеньобо, прослухавши виступ Хору Кошиця у Парижі, писав, що український народ має "високу музичну культуру", а його пісня і мистецтво хорового співу "демонструють перед світом його незрівнянно могутню та музичну душу". Англійські газети не раз писали про те, що їх дивує "найвищий і найделікатніший" природний музичний смак українців, що й сприяло виробленню такої мистецької пісні. Але річ, очевидно, не тільки у природних здібностях народу, а й у плеканні, культивуванні музики. В українців, як і всіх слов'ян, писала 1920 р. французька "Тулузька газета", "спадковий музикальний смак виробився до незвичайних тонкощів з допомогою нечуваної музичної культури". Малася на увазі музична освіта мас, народні хори, праця над народною піснею композиторів. Звичайно, що фольклор нашого народу тісно пов'язаний з життям, але є, очевидно, різні ступені цього зв'язку і відображення у ньому як зовнішньої, так і внутрішньої історії широких народних мас. Іноземці підмітили цей історизм української народної поезії і її реалізм.Німецький музикознавець і поет початку XX ст. Роберт Прехтель звернув увагу також на оптимістичний настрій пісні. Певність за майбутність і незнищенність існування народу, а також творчий самобутній дух "живуть в українських народних піснях". Відомо, пише він далі, що "народ живе так довго, як довго він творить народне мистецтво", бо самобутнє "правдиве мистецтво постає з батьківської землі".Ідея волі, як пишуть іноземці, – одна з ознак змісту української пісні і думи. Як влучно зауважив визначний італійський учений Д. Чамполі, "свідомість волі робила з козака воїна і поета". Тому для козака "шабля – його хрест, перемога – його Бог, а пісня – його молитва".Закордонні дослідники української пісні звернули увагу на достоїнства поетичного слова і музики пісень та дум і майже одностайно засвідчили їх оригінальність та гармонійність. Особливо високу оцінку дають іноземні дослідники музичній природі пісень та дум. "Те, що ці пісні виявляють у царстві музики, часами є вражаюче, оригінальне і нове"2. "Оригінальне і нове" – це типовий вислів для зарубіжних видань, у яких обговорювалося питання про те, що принесла Україна в світову пісенну культуру. Протягом ХІХ—ХХ ст. в Європі багато говорилося про мелодійність, гармонійну єдність слова і мелодії, про грацію і гумор української народної поезії, однак з усіх прикмет найбільше враження справляло природно розвинене багатоголосся, або, як його назвали музикознавці – "природний контрапункт". Ще в XV ст. мандрівники відзначили у своїх подорожніх нотатках, що на Україні розвинений хоровий спів. Якийсь час на Заході не вірили, що "на землі кобзарів" народ без будь-якого дириґента співає на різні голоси. Коли у 2-ій пол. XIX ст. на Україну приїхав Л. Куба, щоб записати з уст народу пісні, він, як пише у спогадах, був дуже здивований, як то так сталося, що пісні, вибагливі "контрапунктні твори", складають і виконують тут люди, які ніколи й ніде не навчалися музики, не проходили спеціальної музичної підготовки. Він чи не перший заговорив про це ґрунтовно перед європейською науковою громадськістю і з того часу все більше й більше музикознавців нагадують про "загадку походження" східнослов'янського багатоголосся, про одну з причин великого чару українських пісень.Багатоголосся як найважливішу рису української пісні виділили й французькі та німецькі дослідники.Фольклор європейських націй майже не знає багатоголосся. На Заході воно розвинулося тільки з піднесенням професійної музики. Коли, як і за яких обставив воно розквітло у східних слов'ян – лишається загадкою і донині.Українські пісенні мелодії у ХІХ—ХХ ст. привернули увагу багатьох визначних композиторів світу: Л. Бетховена, Ф. Ліста, К. Вебера, П. Чайковського, М. Глинки, Б. Бартока, Ш. Лефлера, за різними принципами вони вводили їх до своїх оригінальних творів.Таку ж високу оцінку дала міжнародна громадськість і поетичним текстам пісень та дум, які, за висловом дослідників, настільки мистецьки досконалі і мають виразно окреслені думки, що їх можна читати як вірші і від цього мати велике естетичне задоволення. Французький музикознавець Р. Шарпантьє тексти українських пісень назвав "просто розкішними", вони відкрилися для світу як "правдивий скарб невідомої літератури"3. Українська народна поезія – це велика народна література, яка своїми ідейно-змістовними і мистецькими якостями стоїть на рівні літератур світу, а суспільно-філософські та соціальні ідеї, висловлені з українських піснях та думах, є на рівні передових поглядів європейських мислителів4. Шляхетність поетичного вислову, ідейна спрямованість. висока моральність, волелюбність і віра в майбутнє чарують усіх, хто хоч трохи пізнавав українську пісню. "Душа захоплюється цими піснями, які виявляють глибоку віру, гордість... презирство до грошей, культ жінки і танцю, а над усе – прагнення свободи".

Оскільки слово в пісні та думі несе велике змістовне навантаження, як зауважив французький учений, міністр освіти А. Рамбо, під час співу воно всіма засобами (особливо дикцією) чітко виділяється, щоб підкреслити його зміст або семантичний відтінок.З усіх жанрів української пісенної творчості найбільшу увагу привернули ліричні пісні, балади і особливо думи. Ще в XVI ст. їх називають "русинськими" піснями, коли ж на початку XIX ст. з'явилися їх переклади різними мовами, про них почали писати як про унікальне явище в історії світової культури.Тепер збірники дум опубліковані англійською, французькою, німецькою, чеською, польською, румунською та іншими мовами.Велична будівля, яку ми називаємо світовою культурою, творилася цілим людством. Кожний народ поклав у її підвалину свою більшу чи меншу частку, яка увійшла в гармонійну єдність з іншими такими частками, зберігши самобутнє і всотавши корисне від сусіда. Цей віковий процес приводив тільки тоді до щасливих наслідків, коли в ньому діяли співпраця, взаємні зацікавлення і порозуміння. Взаємодія між культурами може інтенсивно тривати тільки за умов, коли кожний народ має щось власне, реальне, оригінальне, чого не мають інші і що може доповнити, збагатити світову скарбницю творчого духу людства і цим зміцнити інтернаціональну єдність. Українська пісня почесно виконує цю функцію.

Використана література

1. Коккьяра Д. История фольклористики в Европе. – М., 1960. – С. 380.

2. Michigan Daily and Arbor, 1923, 14, II.

3. Le Comedia, 1919, 8 листопада.

4. Побратимство (Югославія), 1981, № 12.

5. Journal de Liege (Бельгія), 1919, № 1.