Фашизм і український націоналізм (1920-30-ті рр.), Детальна інформація

Першим популяризатором фашизму в українському суспільстві став Дмитро Донцов. Ненавидячи російський більшовизм і водночас захоплюючись його силою, Донцов прагнув протиставити йому рух настільки ж енергійний, безкомпромісний і авторитарний, але націоналістичний за духом і метою. Модель такого руху Донцов побачив у фашизмі, який щойно прийшов до влади в Італії. У січні 1923 року він опублікував у “Літературно-Науковому Вістнику” статтю, в якій порівнював фашизм із більшовизмом і аналізував причини їх успіху

Донцов виділив чотири спільні прикмети цих рухів: обидва були антидемократичними і водночас народними, обидва були рухами “ініціятивних меншостей” і характеризувалися безкомпромісністю. Саме брак цих прикмет в українських демократів і монархістів зумовив, на думку автора, поразку їхніх спроб створити державу.

А в наступній книжці редагованого Донцовим “Літературно-наукового вістника” з’явилася апологетична стаття про фашизм Млади Липовецької (Раїси Норляндер). У ній авторка писала: “Ми, Українці, можемо лиш витати фашистівську перемогу... Ми повинні витати перемогу фашистів, бо з ними перемогла наша ідея, яку знаходимо в їх концепції рідного краю, як найвищої цінности”

Початком оформлення українського інтегрального націоналізму як окремої ідейно-політичної течії стало заснування тижневика “Заграва” (редактор – Д.Донцов), перший номер якого вийшов 1 квітня 1923 р. “Загравісти” недвозначно протиставлялися демократичній течії національного руху, вимагали “реформи націоналізму”, а своє кредо визначали так: “Се “Вірую” знає один абсолют – націю, один категоричний імператив – її волю до життя”

Групу “Заграви” в тогочасній пресі відразу стали називати “фашистівською”. У відповідь тижневик умістив передову статтю під назвою “Чи ми фашисти?”. “Не уважаємо фашизму за щось злого. Навпаки!”, – заявляв непідписаний автор (можливо, Д.Донцов). Проте механічне перенесення фашизму на український ґрунт він уважав неможливим з наступних міркувань: “В одній із своїх промов сказав провідник італійського фашизму: “Фашизм це справа суто італійська. Всяке наслідування в чужій країні є через те неможливе і булоб лише малпованням. Фашистівський світовий союз – це нісенітниця” Підписуємось обома руками під цим освідченням. І тому власне, що ми стоїмо, подібно як і фашизм, не на інтернаціональній, а на національній плятформі, – ми не можемо бути фашистами”. Однак, на наступних сторінках, викладаючи основні засади “загравістів” – пріоритет національного визволення перед соціальним, ворожість до інтернаціоналізму, націоналізм як практика щоденного життя, автор рефреном повторює: “Коли це є програмом фашизму, про мене, – ми є фашистами!”

У 1924 р. навколо “Заграви” сформувалася перша націоналістична партія – Українська партія національної роботи (УПНР, для втаємничених – Партія національної революції). Спершу вона теж виявляла профашистські симпатії, однак незабаром у ній перемогла концепція об’єднання з національно-демократичними силами, яка зрештою втілилася у заснуванні Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО).

На відміну від більшости своїх колег з гурту “Заграви”, Донцов продовжував розробляти ідеологію націоналізму тоталітарного типу. Зв’язок цієї ідеології з фашизмом не раз заперечувався, особливо публіцистами з табору ОУН С.Бандери, однак факти свідчать про інше. Твори Донцова 20-30-х рясніють цитатами з Муссоліні й Гітлера, він не раз висловлював своє захоплення обома диктаторами Донцов переклав “Доктрину фашизму” Муссоліні, частину “Майн Кампф” Гітлера, видав у “Книгозбірні Вістника” брошури Михайла Островерхи “Муссоліні: людина й чин” та Ростислава Єндика “Адольф Гітлєр”. Він з ентузіазмом вітав перемогу націонал-соціалізму в Німеччині, вбачаючи в ньому силу, здатну знищити більшовизм його ж методами. На початку 1933 р. Донцов писав: “Для нас найважливіше в гітлєризмі – це заповідь рішучої боротьби з марксизмом. Важно, що нарешті знайшовся в Европі режім, який рішив поступати з большевиками – по большевицьки. Це в високій степені відрадне явище, яке не лишиться без відгомону в цілім світі, де лише проникла совітська ґанґрена”.

Донцов бачив у фашизмі й нацизмі прояви нового духу, який оздоровить Европу: “Цей дух прокинувся в Італії, він прокинувся в Німеччині, прокидається у Франції, прокидається на Наддніпрянщині. Рух, що зачався в Італії, а тепер іде в Німеччині, оздоровить затроєну Людвіками, Айнштайнами, Ромен Ролянами, Марґеритами, Барбюсами і Ґорькими духову атмосферу Европи, створить нову громадську думку, нову скалю громадських і особистих вартостей, яка не толєруватиме обік себе ґанґрени марксизму” HYPERLINK "http://www.geocities.com/nspilka/library/zajcew.html" \l "20" [20] .

У донцовському “чинному націоналізмі” неважко знайти низку паралелей із фашизмом: культ боротьби, ідеї ієрархізованого суспільства, ініціативної меншости, правлячої касти, Ордену на противагу партійництву, войовничий антимарксизм і антилібералізм. Щоправда, автор “Націоналізму” не викладав своїх ідей у вигляді послідовної доктрини, він апелював радше до емоцій, аніж до розуму.

Однак, те ж саме можна сказати і про фашизм на ранній стадії його розвитку: тільки у 1929 р. Муссоліні вирішив, що фашизм повинен “забезпечити себе доктриною” HYPERLINK "http://www.geocities.com/nspilka/library/zajcew.html" \l "21" [21] . Сам Донцов з гордістю підкреслював співзвучність своїх думок висловлюванням Муссоліні та Гітлера і заперечував тим своїм критикам, які твердили, “що ідеї гітлєризму – се зовсім щось инше, аніж те, що проповідують вар’яти з Вістника” HYPERLINK "http://www.geocities.com/nspilka/library/zajcew.html" \l "22" [22] .

Слушно твердив І.Лисяк-Рудницький: “Донцов усім своїм авторитетом спрямовував український націоналізм у фашистське русло” HYPERLINK "http://www.geocities.com/nspilka/library/zajcew.html" \l "23" [23]

Не викликає сумніву визначальний вплив творів Донцова на формування ідеології ОУН. Як і Донцов, творці організованого націоналізму захоплено стежили за успіхами фашизму в Італії. Дмитро Андрієвський (член першого Проводу українських націоналістів) писав у 1928 р.: “Італія приходить що тільки після майже тисячелітнього рабства й роз’єднання до національного життя. Відмолоджена варварською домішкою, віджила за час великого історичного антракту спадкоємиця давнього Риму зачинає нову сторінку свойого буття... В душі нації, – розбурханої, заохоченої до чину ґеніяльним диктатором, – пробуджується нині свідомість скрути, заборчість старого завойовника, змисл великого й непереможне бажання смілих, карколомних починів” HYPERLINK "http://www.geocities.com/nspilka/library/zajcew.html" \l "24" [24] .

Інший симпатик фашизму, Євген Онацький, визнавав, що “молодий український націоналізм дещо перейняв вже від італійського фашизму, і це перш за все визнання потреби залізної гієрархічної орґанізації та підпорядковання всіх приватних, партійних і клясових інтересів інтересам батьківщини. – “Батьківщина понад все”. Далі визнання переваги сили духа над силою матерії. У свій час італійські фашисти, а тепер й українські націоналісти не піддають своєї справи розрахункам, – вони й без розрахунків знають, що проти них стоїть величезна матеріяльно-переважаюча сила” HYPERLINK "http://www.geocities.com/nspilka/library/zajcew.html" \l "25" [25] .

Ідеологія ОУН була сформульована в програмних документах 1929 р., а також у численній публіцистиці. В її основу покладено пріоритет інтересів нації, яка визнавалась абсолютною цінністю, “найвищим типом людської спільноти”. Метою боротьби проголошувалося створення Української Самостійної Соборної Держави. Форма державної влади мала відповідати послідовним етапам державного будівництва. На етапі національної революції передбачалося встановлення національної диктатури. Після відновлення державности голова держави повинен був створити законодавчі органи, але не шляхом загальних виборів, а “на засаді представництва всіх організованих суспільних верств” HYPERLINK "http://www.geocities.com/nspilka/library/zajcew.html" \l "26" [26] . На уявлення ОУН про державний устрій певний вплив мав “корпоративний” лад фашистської Італії, її державний синдикалізм, але в цілому в “Устрої ОУН” 1929 р. прямих запозичень з фашистської ідеології ще небагато.

Упродовж 30-х років вплив фашизму на організований український націоналізм неухильно зростав. Чи не найбільше він позначився на концепції націократії, розробленій М.Сціборським. У своїй книзі “Націократія” Сціборський розглянув і повністю відкинув демократію, соціалізм, комунізм, натомість із великою похвалою писав про фашизм та його історичні заслуги. Багато положень “Націократії” – імперіалізм, протиставлення “єдино-правильного” націоналістичного світогляду всім іншим, відкидання “загально-людських” етичних приписів, розуміння суті й завдань держави, концепція соціально-економічного ладу, державний синдикалізм, концепція еліти – прямо запозичені з фашизму.

Разом з тим, Сціборський критикував фашистів за те, що вони вважали диктатуру не тимчасовим, а постійним принципом організації держави. “Перманентна диктатура зправила [зазвичай] схильна позначати життя надмірним урядовим етатизмом і витворювати культ своєманітної “поліційної держави”, що гальмують розвиток суспільства та індивідуальности. Гадаємо, що цих прикмет не позбавлений і устрій фашизму” HYPERLINK "http://www.geocities.com/nspilka/library/zajcew.html" \l "27" [27] . Автор “Націократії” вважав, що українська нація зобов’язана використати ідеї, науку і досвід націоналістично-авторитарних диктатур, зокрема фашистської та націонал-соціалістичної. “Проте, український націоналізм не обмежує свою творчість механічним копіюванням чужих зразків. Будуча Українська держава не буде ні фашистівською, ні націонал-соціялістичною, ні “примо-де-ріберівською” HYPERLINK "http://www.geocities.com/nspilka/library/zajcew.html" \l "28" [28] .

Альтернативою перманентній фашистській диктатурі Сціборський вважав націократичний державний устрій, який мав замінити національну диктатуру після виконання її завдань. Націократією він називав “режим панування нації у власній державі, що здійснюється владою всіх соціяльно-корисних верств, об’єднаних – відповідно до їх суспільно-продукційної функції – в представницьких орґанах державного управління”. На чолі держави мав стояти обраний Національним Збором “Вожд[ь] Нації, найкращий із найкращих її синів, що силою загального довіря нації та правом своїх внутрішніх властивостей триматиме в своїх руках владу Держави”. Передбачалося створення виборних органів місцевого самоврядування, обрання законодавчої установи – Державної Ради, кандидатів до якої мали визначати контрольовані державою синдикати. Однак політичного плюралізму не передбачалося: “Як у період національної диктатури, так і в умовах постійного державного ладу – партії не існуватимуть” HYPERLINK "http://www.geocities.com/nspilka/library/zajcew.html" \l "29" [29] .

 

j!

j

:і посади”?... Ні, не перетвориться!”, – відповідав Сціборський. – “Виростаючи з глибин народу, покриваючи своїм ґенералізуючим змістом ціле його життя – націоналізм стане вартівничим і будівничим нації, її провідним аванґардом” HYPERLINK "http://www.geocities.com/nspilka/library/zajcew.html" \l "30" [30] .

Цілком очевидно, що націократичний устрій, задуманий Сціборським як альтернатива фашистській диктатурі, у випадку його здійснення став би лише модернізованим варіантом останньої. Досвід комуністичного тоталітаризму свідчить, що навіть при існуванні формально “вільних” виборів і широкого (на папері) місцевого самоврядування, відсутність дійсного ідейно-політичного плюралізму та багатопартійности веде до нічим не обмеженої диктатури. Організований націоналізм у цих умовах неминуче перетворився б із “провідного аванґарду” в типову державну партію фашистського, нацистського чи більшовицького зразка.

Концепція Сціборського була покладена в основу Політичної програми, яку прийняв II Великий Збір ОУН (серпень 1939 р. ). У ній говорилося, що “устрій Української Держави будуватиметься на засадах націократії”, яку розуміли як “владу нації в державі, що спирається на зорганізованій і солідарній співпраці всіх соціяльних верств, об’єднаних – відповідно до їх суспільних функцій – в представницьких органах державного кермування”. Суспільне життя мало будуватися на ієрархічних засадах, із Вождем Нації на чолі суспільної ієрархії. Принцип надпартійности з документів 1929 р. замінено принципом протипартійности: “існування політичних партій буде заборонено законом. Єдиною формою політичної організації населення Держави буде ОУН – як підстава державного ладу й чинник національного виховання та організації суспільного життя” HYPERLINK "http://www.geocities.com/nspilka/library/zajcew.html" \l "31" [31] .

Як справедливо зазначали дослідники, “пропонований устрій явно нав’язував до фашистських зразків” HYPERLINK "http://www.geocities.com/nspilka/library/zajcew.html" \l "32" [32] . “Поворот праворуч” частини українського національного руху пояснюється цілою низкою причин: розчаруванням у демократичних традиціях старшого покоління, яке програло війну за незалежність; незадоволенням західними демократіями, що санкціонували поділ України між окупантами; еволюцією Польської держави від парламентарної демократії до “санаційної” диктатури; зростанням тоталітаризму в Европі; антиукраїнським терором у СРСР. Останнє, мабуть, найважливіше. Виникнення тоталітарної течії в українському націоналізмі стало спробою відповіді на історичний виклик більшовицького тоталітаризму, що загрожував самому існуванню української нації.

Варто зауважити, що, захоплюючись італійським фашизмом і намагаючись його наслідувати, діячі ОУН водночас досить критично ставилися до німецького націонал-соціалізму. Зокрема, Є.Онацький, порівнюючи ці дві ідеології, засудив расову теорію нацизму: “Націонал-соціялізм... ототожнює націю з расою і кладе в її підстави лише один елємент – кров... Для націонал-соціялізму є аксіомою, що саме німецька раса є найвищою, і що навіть латинські народи, не кажучи вже про слов’янські, є народами порівнюючи нищої раси, хоча як арійці вони є незмірно вищі від інших не-арійських народів, не кажучи вже про африканських негрів”. Онацький застерігав, що з німцями слід трактувати з обережністю, “щоби не впасти, бува, жертвою народу, що вбачає свою місію в панованні над іншими, менш вартісними з расової точки погляду народами” HYPERLINK "http://www.geocities.com/nspilka/library/zajcew.html" \l "33" [33] . (На жаль, ці застереження швидко забули лідери ОУН). В іншій статті Онацький писав: “Ми знаємо (хоч би на власній скірі в час Української Держави, 1918 р.), як мало рахувалася з почуваннями інших цісарська Німеччина. Расистські теорії націонал-соціялізму засвідчують досить виразно про те, як мало рахується з почуваннями інших і Німеччина Гітлєра, що виразно трактує всі народи, як “нижчі раси”, а німецький нарід називає “втіленням найвищої людяности на землі”... А як дивиться націонал-соціялізм на поневолені народи, а зокрема на поневолені Москвою народи, не від речі буде нам, українцям, пізнати з таких слів Гітлєра: “Для мене, націоналіста, що оцінює вартість людства на підставі расизму, визнання меншої вартости з точки погляду раси отих “пригнічених націй” уже вистачає для того, щоби не зв’язувати їх долі з долею мого народу” HYPERLINK "http://www.geocities.com/nspilka/library/zajcew.html" \l "34" [34] .

Попри критичне ставлення до нацизму, ОУН пішла на співпрацю з гітлерівцями. Ця співпраця, особливо тісна з 1937 р., пояснювалася не стільки ідеологічними, скільки суто прагматичними міркуваннями. Українські націоналісти вважали гітлерівську Німеччину природним союзником у боротьбі з СРСР і Польщею, і вірили, що фюрер нацистів, діючи у власних інтересах, допоможе створити самостійну Україну. Це був “шлюб з розрахунку”, однак він не залишився безплідним в ідеологічному плані. Союз із нацистами сприяв проникненню в ідеологію ОУН елементів расизму і антисемітизму. Опублікований К.Бондаренком документ свідчить, що діячі ОУН С.Бандери виявляли великий інтерес до нацистського досвіду політики щодо євреїв і розглядали можливість її застосування в Україні HYPERLINK "http://www.geocities.com/nspilka/library/zajcew.html" \l "35" [35] . Оунівці сприйняли і концепцію моноетнічної держави, яка логічно вела до етнічних чисток.

Проблема ідейних джерел українського інтегрального націоналізму найдокладніше розробив О.Мотиль. Він зробив порівняльний аналіз ідеологій ОУН, французького інтегрального націоналізму, італійського фашизму та українського консерватизму. Таке порівняння цілком виправдане, оскільки всі чотири ідеології майже одночасно досягли широкого впливу; оскільки українські націоналісти були знайомі з іншими трьома ідеологіями, часом захоплюючись ними; і оскільки ключові елементи українського націоналізму – органічна нація, всемогутня корпоративна держава, провідна роль селянства – спершу з’явилися в інших ідеологіях. У певному сенсі український інтегральний націоналізм можна розглядати як синтез згаданих ідеологій HYPERLINK "http://www.geocities.com/nspilka/library/zajcew.html" \l "36" [36] .

На думку Олександра Мотиля, спільними для фашизму й українського націоналізму були наступні ідеї: глорифікація нації та держави; вічна боротьба як сенс життя; звеличування мілітаризму та імперіалізму; воля і віра як рушійні сили історії; акція як спосіб розв’язання всіх проблем; нація як живий організм; окрема особа і соціальний клас як органічні частини нації; абсолютне відкидання марксизму і комунізму; прихильність до державно-регульованого капіталізму; підпорядкування соціальних конфліктів національній єдності і регулювання класової боротьби; авторитарна, ієрархічна і корпоративна держава та соціальна структура; тоталітарна національна ідеологія; тоталітарна політична еліта HYPERLINK "http://www.geocities.com/nspilka/library/zajcew.html" \l "37" [37] .

До цього переліку спільних ідей можна додати ще дві спільні організаційні засади: вождизм (Fuehrerprinzip) і мілітарний принцип побудови партії (партія-армія), найповніше втілений у структурі УВО-ОУН. Отже, український інтегральний націоналізм справді мав чимало спільного з фашизмом, і їх ототожнення не є цілком безпідставним. Ідеологія ОУН повністю відповідає і шести пунктам “фашистського мінімуму”, сформульованого Ернстом Нольте (антимарксизм, антилібералізм, антиконсерватизм, принцип вождизму, партія-армія, тоталітаризм як мета), і деяким іншим визначенням фашизму.

Більшість існуючих дефініцій і типологій фашизму трактують його як крайню форму націоналізму. Проте вони, як правило, ігнорують фундаментальну відмінність між двома видами націоналізму – націоналізмом державних націй і націоналізмом бездержавних націй, хоч її підкреслювали теоретики і практики національного питання ще у 20-х роках.