Значення досліджень архітектури й містобудування України доби Гетьманщини, Детальна інформація

Значення досліджень архітектури й містобудування України доби Гетьманщини
Тип документу: Реферат
Сторінок: 5
Предмет: Анатомія
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 1359
- поступовий перехід від середньовічних методів професійної праці (за вказаними замовником зразками) до розробки й ''апробації'' проектних креслеників і ведення за ними будівельних робіт, формування сучасного розуміння професії архітектора.

3. Етапи суспільно-політичного розвитку України розглядуваної доби відобразилися в етапах розвитку архітектури й містобудування. Дисертантом обгрунтована дещо інша, ніж дотепер, періодизація розвитку архітектури доби Гетьманщини. На основі поточнення висновків попередніх дослідників запропоновано розрізняти три основні етапи:

1. 1648 р.-1720-і рр. Етап революційних новацій в архітектурі й містобудуванні.

2. 1720-і рр.-1750 р. Етап кризового розвитку.

3. 1750 р.-1781 р. Етап подолання кризових явищ, посилення державної регламентації архітектурно-містобудівної діяльності.

4. Результатом містобудівних процесів доби Гетьманщини стало формування містобудівного каркасу і основних рис архітектурного середовища українських міст з притаманною їм структурою, розплануванням, об'ємно-просторовою композицією, гармонійним зв'язком з природним ландшафтом, естетичною виразністю. Просторовий устрій міст, сформований у розглядувану добу, обумовив їхній містобудівний розвиток у наступні століття і нині становить невід'ємну складову національної архітектурно-містобудівної спадщини.

5. Дослідженням з'ясовано, що у просторовому устроєві й розплануванні всіх комплексів розглядуваної доби - як фортифікаційних, так і монастирських - спостерігаються спільні особливості: опанування архітектурними комплексами ландшафтних зон високої композиційної активності; ізоляція внутрішнього простору цих комплексів від довкілля; чітка ієрархічна структура будівель і споруд; тенденція до регулярності розпланувальних вирішень. Все це забезпечило фортифікаційним і монастирським комплексам домінуючу роль в об'ємно-просторовій композиції міст і сіл.

ДослідженнямИ доведено, що католицькі та греко-католицькі монастирі на західних землях і православні монастирі в інших регіонах розвивалися за традиціями, притаманними кожній з цих конфесій. Тому не може бути вироблено спільної для всіх конфесій класифікації композиційних типів монастирів. Поточнюючи висновки попередників, запропоновано розрізняти такі композиційні типи монастирів:

Для католицьких - замкнутий; компактний; блокований.

Для православних - павільйонний центричний; павільйонний лінійний (фронтальний).

Для греко-католицьких - блокований, павільйонний лінійний (фронтальний).

6. У добу Гетьманщини провідним функціональним типом були церковні будівлі як такі, що уособлювали найважливіші суспільні функції. У православному церковному будівництві, окрім двох класичних для доби типологічних груп (хрещато-банної; тридільної і хрещатої) велике значення для розвитку архітектури мали контамінації цих основних типів, а також маргінальні типи - безбанні зального типу, триконхові, тетраконхові.

7. Для розпланувально-просторових та архітектурно-пластичних вирішень будівель і споруд розглядуваної доби характерні: відкритість, розімкненість композиційних побудов; переважання об'ємних композицій над фронтально-площинними; центричність та ієрархічність побудови об'ємів і мас; поєднання мальовничості силуетів і форм з регулярністю розпланувальної побудови, що забезпечило логічність архітектурної форми і ясність її візуального сприйняття; тектоніка на основі неканонічно (декоративно і символічно) трактованого ордера; вживання однакових пластичних засобів для будівель усіх функціональних типів: кількість застосованої пластики залежала тільки від ступеня репрезентативності будівлі.

У неправославній культовій архітектурі розглядуваної доби панували тенденції ретроспективізму, особливо властиві іудейській та ісламській сакральній архітектурі. Для католицького костельного будівництва під кінець доби характерна майже буквальна ретрансляція центральноєвропейських взірців.

8. У дисертаційному дослідженні вперше запропоновано розрізняти два напрямки в стилістиці архітектури розглядуваної доби:

- місцеве відгалуження центральноєвропейського бароко в західних регіонах України;

- суттєво відмінну від бароко стилістику, що розвивалася у Наддніпрянщині, на Лівобережжі й Слобожанщині.

Доведено, що стиль архітектури доби Гетьманщини, який досі звично називали ''українським бароко'', має глибокі феноменологічні відмінності від європейського бароко. Зроблено висновок про те, що в силу розвитку національної державності та гуманістичних тенденцій в культурі архітектура України доби Гетьманщини типологічно ближча до явищ європейського Ренессансу, ніж до синхронних барокових стильових течій Європи. Попри проникнення під кінець доби барокової стилістики і навіть рококо, українська архітектура розвивала власні засади як в типології, так і в архітектурно-пластичних вирішеннях. Тому стилістично архітектуру України доби Гетьманщини неправомірно визнавати ні бароковою, ані ренесансною. Натомість запропоновано поточнити визначення її стилістики як ренесансно-бароковий синтез в умовах хронологічної ретардації.

9. Архітектурний процес 1648-1781 рр. став завершенням семивікового розвитку середньовічної української архітектури. Саме ця доба дала архітектурні й містобудівні витвори, в яких найяскравіше відбилася своєрідність архітектурної творчості українського народу. Засвоєння світової архітектурної спадщини (класичні ордери, хрещато-банні структури) й розвиток автохтонних об"ємно-просторових композицій дозволили синтезувати неповторний національний архітектурний стиль доби Гетьманщини, який став найвагомішим внеском України до скарбниці світового зодчества.

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes