Мала приватизація в Україні: методи проведення та сучасний стан, Детальна інформація

Розділ 2.

Мала приватизація та її роль у становленні малого підприємництва в Україні.

2.1. Мала приватизація - етапи становлення.

Уряд України на чолі з Президентом Леонідом Кравчуком та прем‘єр-міністром Вітольдом Фокіним оголосив своєю метою перехід до ринкових відносин і основою цього процесу визнав приватизацію. Уряд запропонував країні ряд реформ, які в жовтні 1991 року були об‘єднані в єдину програму “Основні напрямки економічної політики в умовах незалежності”. В січні 1992 року згідно з цією програмою та вимогами Міжнародного Валютного фонду було здійснено часткову лібералізацію цін, але через відсутність вільної конкуренції ціни не вдалося стабілізувати. Вільна конкуренція, в свою чергу, може існувати лише за умов розширення частки приватного сектора в економіці.

Фактично мала приватизація розпочалася 15 березня 1992 року - саме тоді набули чинності такі закон “Про приватизацію майна державних підприємств ” та закон “Про приватизаційні сертифікати”. Хоча, наприклад, “Проект малої приватизації в Україні”, за фінансової підтримки Агенції Сполучених Штатів Америки з міжнародного розвитку (USAID), Міжнародної Фінансової Корпорації (члена групи Світового Банку) провів свій перший аукціон в Україні у лютому 1993 року.

Згідно з планами Уряду, загальна кількість об‘єктів, що підлягають приватизації в Україні станом на 1997 рік становила 45 тисяч. А загальна кількість приватизованих об‘єктів станом на 1 січня 1998 року склала 44 821, або 99,6 % від запланованого. Мало того, у “Державній програмі приватизації на 1998 рік” взагалі немає запланованих обсягів об‘єктів малої приватизації. Невже мала приватизація в Україні закінчилась? Відповідь однозначна - НІ. Такий стан речей пояснюється тим, що за підрахунками Фонду Державного майна приватизація об‘єктів групи А (малі підприємства із кількістю працюючих менше 500 та невеликим господарчим оборотом) вже вийшла на етап саморегуляції, коли вплив держави потрібно звести до мінімуму. Можливо по великому рахунку це вірно, проте справи тут не такі добрі, як може здаватись на перший погляд.

На перших етапах свого становлення мала приватизація відбувалась переважно через викуп. Перші об‘єкти викупались колективами частково за приватизаційні сертифікати, а коли їх не вистачало, за гроші. Такими об‘єктами були невеликі підприємства, що були досить прибутковими за радянських часів та не були розкрадені в період становлення української державності. Також в числі перших були перукарні, майстерні тощо, із невеликим колективом, такі об‘єкти викупались переважно за гроші, адже сертифікатів у малого колективу була обмежена кількість. У перші два роки на аукціонах було приватизовано лише декілька сотень об‘єктів, а випадки конкурсного продажу були на порядок нижчі. Це пояснюється відсутністю ринка консалтингових послуг та незначною кількістю бізнес-центрів в Україні.

Наступні два роки (1994-95) характеризувались зростаючою заікавленістю бізнесових кіл, підприємців та іноземних фірм у сфері малого бізнесу, а значить і малій приватизації. Політика держави у 94-95 роках була спрямована насамперед на створення “критичної маси” ринкового сектора, а саме: здійснення малої приватизації, приватизації підприємств промисловості, будівництва тощо, які пристосовані до функціонування у ринковому середовищі; прискорення корпоратизації державних підприємств; формування ринкової інфраструктури, яка б забезпечувала функціонування підприємств малого і середнього бізнесу.

У 1994 році було приватизовано більше шести тисяч, а у 1995 році станом на 1 листопада 7 992 невеликих державних підприємства. Серед них 3659 було приватизовано шляхом викупу, 718 було продано на аукціонах (зокрема 430 за участю МФК), 688 на комерційних та некомерційних конкурсах (138 за участю МФК). Варто зазначити, що кількість приватизованих об‘єктів малого підприємництва у 1995 році складала 42 % від усіх приватизованих МП протягом 1992-95 років. Водночас, у тому ж 1994 році вперше за весь час становлення МП в Україні було зафіксовано унікальне явище для країн СНД та Східної Європи : абсолютне скорочення діючих малих підприємств, тобто кількість “вмираючих” підприємств перевищила кількість “новонароджених”.

У 1996 році у газетах та журналах почали з‘являтися статті у яких висловлювалось припущення, що за умов збереження динаміки малої приватизації, останній об‘єкт МП, із числа запланованих приватизаційною програмою, буде приватизовано у 1997 році. Частка правди в цьому є, але таке твердження некоректне. Хоча кількість державних підприємств, в тому числі й невеликих, обмежена, багато великих підприємств розукрупнюються з метою полегшення приватизаційних процесів та оптимізації виробничо-управлінської ланки на рівні малих підприємств. Наприклад, у 1997 році передбачалося приватизувати у м.Києві 435 об‘єктів МП. Але за результатами 97-го року приватизовано 628 об‘єктів МП, головним способом тут стала приватизація через викуп. Цікаво, що переважну більшість об‘єктів складали приміщення та будівлі.

У 97 році знаходиться на етапі завершення комерціалізація державної торгівлі, громадського харчування та побутового обслуговування як спосіб підготовки підприємств до приватизації, за яким окремі підрозділи підприємства набувають статусу юридичної особи згідно з законом “Про підприємство в Україні”. Відбувається також процес приватизації невеликих підприємств чи окремих цехів, дільниць, які дістали господарську самостійність, мають завершені технологічні цикли та окрему територію, адже їх легше приватизувати, ніж великі підприємства, скажімо, “Електроважмаш”, або турбінний і тракторний заводи у Харкові тощо. Державною програмою приватизації на 98-ий рік, зокрема, передбачено завершити приватизацію за майнові сертифікати та перейти до приватизації за грошові кошти, надходження яких від приватизації в поточному році прогнозується на рівні мільярда гривень.

Аналіз діючих підприємств за формами власності свідчить, що на початок 1997 року серед них було 3.7 % державних, 42.8 % колективних, 50.7 % приватних, 2.6 % - змішаних та 0.2 % інших форм власності. Це дає підстави стверджувати, що у малому бізнесі в Україні домінують приватна й колективна форма власності. Проблема ж в тому, що із загальної кількості зареєстрованих малих підприємств діє тільки ледь більше третини.

Варто зауважити, що не дивлячись на те, що запланована мала приватизація завершується, відсотки приватизованих підприємств по регіонах дуже різняться. Зокрема на 100 % виконано план малої приватизації у Львові, Маріуполі, Миколаїві, Сумах; більш ніж на 90 відсотків у Хмельницькому, Луцьку, Харкові, Тернополі, Коломиї, Рівному та деяких інших містах. Найнижчі показники у Одессі (65%), Ялті (46%), Симферополі(31%).

Не зважаючи ні на що, мала приватизація в Україні відіграла роль каталізатора у розвитку малого бізнесу та утворенні його виробничого осередку. Адже не секрет, що значна частина малих підприємств у нашій державі, зареєструвавшись як виробничі, в дійсності не займаються безпосередньо виробництвом товарів, які б користувалися попитом, і своєю діяльністю аж ніяк не сприяють вирішенню загальнонаціональних завдань виходу з кризи і подальшого господарського розвитку.

2.3.Стан малого бізнесу в Україні порівняно з іншими країнами.

Для України значення малого підприємництва є вийнятково актуальним. Розвиток мережі підприємницьких структур сприяє вирішенню проблем переходу до ринку, забезпеченню зайнятості вивільнених працівників та потребам суспільства в продукції та послугах, притаманних для цього сектору економіки.

Про стан малого бізнесу свідчать інтегровані показники, що характеризують стан сектору малого підприємництва у розвинутих країнах і які підкреслюють фундаментальну роль малого підприємництва в соціально-економічному житті кожної країни (див.табл.1).

Нажаль, в Україні масштаби та внесок малого бізнесу далекі не тільки від економічно розвинутих країн, але й від таких країн як Польща, Чехія, Угорщина, Словенія та країни Балтії. Частка малих та середніх підприємств у створенні ВВП у 8-10 разів менша, ніж у країнах з розвиненою ринковою економікою, і складає лише 8 %, в той час як у країнах ринкової економіки - 50-70 %, У Росії близько 10%. Причому, мале підприємництво розвивається переважно у сферах торгівлі, громадського харчування, матеріально-технічного забезпечення, збуту та заготівлі. Більшість малих підприємств, зареєстрованих як промислові, основні доходи отримують від торговельно-посередницької діяльності.

Таблиця 1

Стан малого та середнього підприємництва (МСП) у деяких країнах світу, 1996р.

*Розраховано за даними Держкомітету статистики України, а)тільки юридичні особи; б)юридичні та фізичні особи разом.

Країна Кількість малих та середніх підприємств тис.шт. К-кість малих та серед. підприємств на 1000 населення Зайнято в МСП млн чоловік Частка МСП у загальній кількості зайнятих Внесок МСП у ВВП, %

Великобританія 2630 46 13.6 49 50…53

Німеччина 2290 37 18.5 46 50…54

Італія 3920 68 16.8 73 57…60

Франція 1890 35 15.2 54 55…62

Країни ЄС 15770 45 68 72 63…67

США 19300 74.2 70.2 54 50…52

Японія 6450 49.6 39.5 78 52…55

Росія 836.2 5.65 8.1 9.6 10…11