/   Реферати, курсові, дипломні, наукові  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
ТОП-реферати   Портфель   Замовлення  
Додати роботу  Гостьова  Про проект  Рекламодавцям  Контакт  Статті 

"Моє ім`я та прізвище", Детальна інформація

Тема: "Моє ім`я та прізвище"
Тип документу: Реферат
Предмет: Мова, Лінгвістика
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 3234
Скачати "Реферат на тему "Моє ім`я та прізвище""
Сторінки 1   2   3   4  
Подібне значення мали й слова з суфіксом -ук (-юк), -чук: баранчук «невеликий баран», ведмедюк і ведмедчук «молодий ведмідь», парубчук «молодий парубок» і т. ін.

Широке побутування в живомовній народній стихії загальних назв недорослих, молодих осіб і синів із суфіксом -енко (-єнко) і -ук (-юк), -чук можна проілюструвати численними прикладами відповідних утворень, похідних від назв осіб за ремеслом, професією і родом діяльності, поданих у словнику української мови за редакцією Б. Д. Грінченка: коваленко «син коваля» і ковальчук з двома значеннями — «син коваля» і «учень коваля»; писаренко «син писаря» і писарчук «син писаря», «молодий писар, канцелярист»; циганенко «син цигана» і циганчук «син цигана», «молодий циган»; бондаренко «син бондаря» і бондарчук «підмайстер бондаря»; маляренко «син художника, маляра» і малярчук «учень художника, маляра», шевченко «син шевця» і шевчук «підмайстер у шезця, учень шевця» та ін.

Як бачимо, всі перелічені загальні назви синів і молодих за віком осіб сьогодні широко побутують в українській мові в ролі індивідуальних прізвищ.

У пам'ятках XVI ст. патроніми на -енко локалізуються в основному на Брацлавщині, зрідка зустрічаються на Київщині, Житомирщині, в Галичині. У XVII ст. утворення на -енко уже належать до найпоширенішого антропонімічного типу на території Східної України. У козацьких реєстрах, складених після Зборів-ської угоди 1649 р., прізвищеві назви на -енко мають абсолютну кількісну перевагу над всіма іншими. За підрахунками С. П. Бевзенка, у реєстрі Київського полку найменування на -енко становлять 60 % від усього складу прізвищевих назв. Справедливим слід вважати й висловлене дослідником пояснення такої величезної кількості назв на -енко у основному джерелі української антропонімії XVII ст. тією обставиною, що до реєстрів записувались переважно молоді козаки, тоді як їхні батьки мали найменування без суфікса -енко: Коваль — Коваленко і т. ін. Зазначений факт свідчить і про те, що прізвищеві форми у XVII ст. ще не мали тієї стабільності, якої вони набули пізніше, зокрема, антропоніми на -енко ще не втратили живого зв'язку із загальними словами, вживаними на позначення синів за батьком. Цей зв'язок простежується навіть у першій половині XIX ст., коли вже розпочалось офіційне впровадження прізвищ серед широких мас населення.



Що стосується утворень на -ук (-юк), -чук, то вони зустрічаються в ролі найменувань за батьком уже в джерелах XVI ст. з території західного регіону: Сенко Павлюк, Омельян Менюк, Сава Сниманюк та ін. На інші території такі найменування поширюються у XVII - XVIII ст., представлені вони і в козацьких реєстрах: Федор Гаврук, Пилип Бунчук, Грицько Карасюк та ін. Як і патроніми на -енко, іменування по батькові на -ук (-юк), -чук протягом XIX ст. переходять у розряд спадкових прізвищ.

У наш час розглядувані антропонімічні типи належать до найпоширеніших українських прізвищ, що побутують на всій території України, проте мають виразний регіональний розподіл за ступенем поширеності. Якщо прізвища на -енко можна вважати основним східноукраїнським типом, то прізвища на -ук (-юк), -чук належать до західноукраїнського типу. З найменуваннями по батькові генетично пов'язані зокрема характерні для західноукраїнського ареалу утворення на -ак (-як), -чак: Андрусяк, Грицак, Юрчак. Ганусяк, Марунчак, Прицак, Собчак, Худяк, Бариляк, Верхоляк та деякі інші типи антропонімів, які сьогодні належать до рідкісних серед українських прізвищ,— утворення на -енок, -онок (Остап Дудиченок, Макарей Борисенок), -еня (Масло Микитеня), -а (-я), -ат(-ят) (Яцько Пахирча, Олекса Занчя), та ін.

b

ae

e

d

f

ість становлять утворення, що в минулі віки побутували як патроніми, тобто імена по батькові. Від імені матері наймення дітей утворювались дуже рідко, головним чином у тих випадках, коли жінка рано лишалась вдовою і ставала главою сім'ї (поширене прізвище Вдовиченко, Удовиченко). Тому серед основних типів українських прізвищ найменування, похідні від жіночих імен, представлені невеликою кількістю утворень: Ганненко, Катренко, Марусенко, Мотренко, Настенко, Пазенко (від Пазя — здрібніле від Палажка), Улитенко, Явдощенко, Гандзюк, Маланчук, Паращук, Химчук та ін. Дещо вищий процент похідних від жіночих імен виділяється в групі прізвищ на -ак (-як): Ганусяк, Ганущак, Мариняк, Марунчак, Марущак, Марусяк, Настасяк, Паращак, Хим'як і т. ін., що локалізуються у Наддністрянщині.

Надзвичайне розмаїття типів українських прізвищ виявляється і у великій групі іменувань, що вказують на ремесло, професію, вид заняття першого носія прізвища. Народні найменування осіб за родом діяльності зберігають, зокрема, такі популярні українські прізвища, як Швець (і похідні від нього Шевченко, Шевчук, Шевців, Шевчишин), Гончар (Гончаренко, Гончарук), Кравець (Кравченко, Кравчук, Кравців), Мельник (Мельниченко, Мельничук), Мірошник (Мірошниченко), Ткач (Ткаченко, Ткачук), Колесник, Колісник (Колесниченко, Колісниченко), Скляр, Шкляр (Скляренко, Склярук, Шкля-рук), Килимник, Шкіряк, Шаповал (Шаповаленко), Шабельник, Гонтар (Гонтаренко, Гонтарук), Дігтяр (Дігтяренко, Дігтярук), Різник (Різниченко, Різничук), Стороженко, Лоцманенко, Чабан (Чабаненко), Пастух (Пастушенко), Чумак, Коновал (Коноваленко, Коновальчук), Гайдай (від «пастух овець», Гайдаєнко, Гайдар, Гайдай), Стадник (Стадниченко, Стадничук), Чередник (Чередниченко), Олійник, Пивовар, Лимар (Лимаренко, Лимарчук), Римар (Римаренко, Римарук), Кухар (Кухаренко, Кухарчук), Табакар та ін.

Деякі прізвища походять від жартівливих прізвиськ людей тієї чи іншої професії, ремесла. Просторічними кличками теслярів були первісно прізвища Дубогризенко, Короцюпенко, Корощупенко; мельників — Мукосієнко. Крупидеренко, Жорноклевенко; шевців — Тягнишкіра, Тягнишкура; різників—Козоріз, Козолуп; склярі— Шклобій, кушнірів—Кошкодав, паламарів — Заплюй-свічка тощо.

Народні назви співців і музикантів спричинились до появи прізвищ Кобзар, Кобзаренко, Співак, Скрипник, Скрипниченко, Дудик, Дудник, Цимбал, Цимбалюк та ін.; специфічну групу «музикальних» прізвищ становлять утворення на -іст, -ист (-іста, -нста): Басістий, Капеліс-тий, Органістий, Гуслистий, Цимбаліст, Цимбаліста тощо.

Церковнослужителі різного рангу представлені в таких прізвищах, як Дяк, Дяченко, Дячук, Попенко, Попик, Паламар, Паламарчук, Паламаренко, Пономар, Пономаренко, Титар, Титаренко, Титарчук, колишнє міське й сільське начальство - у прізвищах Війт, Войтенко, Пустовійт, Комісар, Комісаренко, Возний, Ратушний, Ратушняк, Гуменний, Гуменюк, Присяжний, Присяжнюк і т. ін.

У окрему групу виділяються прізвища, походження яких пов'язане із перебуванням їх перших носіїв у Запорізькій Січі: Запорожець, Запорожченко, Козак, Козачук, Козаченко, Січовик, Кошовий, Хорунжий, Хорунженко, Довбиш, Пушкар, Пушкаренко, Гармаш, Гармащук, Гармашенко та ін. Про часи Гетьманщини нагадують прізвища Гетьман, Сердюк («гетьманський охоронець»), назви народних месників дійшли до нашого часу у прізвищах Гайдамак, Гайдамака, Дейнека, Левенець.

Чималу групу становлять антропоніми, похідні від назв осіб за етнічною приналежністю: Литвин, Литвиненко, Литвинчук (литвинами на Україні називали не лише литовців, а й білорусів), Турчин, Турченко, Турченяк, Москаль, Москаленко, Циган, Циганенко, Циганчук, Лях, Ляшенко, Чех, Чешко, Молдаван (Молдован), Волошин, Татаренко, Татарчук і т. ін. Слід зауважити, що далеко не завжди перший носій такого прізвиська належав до неукраїнського етносу. Досить було кому-небудь пуститися на якийсь час у мандри до іншого краю, щоб після повернення одержати від земляків відповідне прізвисько. Згадаймо, як пояснює своє наймення кобзар з Шевченкової поеми «Гайдамаки»: «Та я й не волох; так тілько — був колись у Волощині, а люде й звуть Волохом, сам не знаю за що». Прізвисько Москаль могло бути первісне найменуванням росіянина (як у п'єсі І. Котляревського «Москаль-чарівник»), але частіше так називали в народі солдатів, які відслужили в царській армії (порівняймо найменування героя поеми Т. Шевченка «Москалева криниця»).

В той же час на інонаціональне походження першого носія могли вказувати такі прізвиська як Німий, Німець (і похідні - Німенко, Німченко, Німчук), оскільки німими в народі називали не тільки людей із вродженим каліцтвом, але й зайшлих іноземців, які говорили незрозумілою мовою (порівняймо етимологічне значення слова «німець», «німота»).

Вихідців з інших областей України первісне позначали такі найменування, як Бойко (похідні Бойченко, Бойчук), Волинець, Подолян, Гуцул, Гоцул (похідні Гуцуленко, Гоцуленко), Поліщук, Віштяк ( виштак— прізвисько подільського селянина за те, що, поганяючи коней, кричать «віштя!». У прізвищах може зберігатися пам'ять про давні територіальні назви, що належать далекому минулому. Так, «Реєстри всього війська запорізького неодноразово фіксують прізвищеве найменування Болоховець, генетичне споріднене із назвою давньоруської Болохівської землі, яка зникла з сторінок літописів ще в 1262 р. після драматичної боротьби Данила Галицького з болоховцями.

Група прізвищ з суфіксом -ець вказує на вихідців з різних міст України: Богуславець, Бориславець, Батуринець, Гайсинець, Канівець, Козинець, Мглинець, Полтавець, Уманець, Хоролець, Чигринець та ін. Назва мешканців міста Коломиї, відомого багатими соляними промислами, стала загальною назвою добувача або торгівця сіллю (порівняймо у народній пісні «Ой чи ти козак, чи ти чумак, чи ти коломиєць? Передай мені хоть сухарь на гостинець»), яка ввійшла і до українського антропонімікону.

Говорячи про походження сучасних українських прізвищ, ке можна оминути й таке важливе їх джерело, як вуличні прізвиська. Генетичний зв'язок із прізвиськом закріпився в самому значенні українського слова «прізвище». Інше походження має російське слово «фамилия», запозичене через польську або німецьку мову з латинського familia — «домочадці, родина». Щоправда, слово «фамилия» почало вживатися лише з часів Петра І, до того друге найменування людини позначали в російській мові словом «прозвище».

Прізвиська, в тому числі й спадкові, були невід'ємною рисою сільського народного антропонімікону. Показово, що навіть офіційне закріплення прізвищ не змогло витіснити вуличні прізвиська, які дожили до нашого часу. Мешканці багатьох українських сіл, крім прізвища, мають вуличне прізвисько, причому останнє нерідко є більш вживаним серед односельців. Паралельне побутування офіційного й вуличного прізвища є як типовою рисою сучасного закарпатського антропонімікону.

Отже, на тлі загальноукраїнського антропонімікону офіційні і неофіційні особові найменування не мають відмінностей ні за типами творення, ні за лексичним значенням слів, від яких походять. Слід підкреслити, проте, що в антропонімії одного села кожна з цих двох груп найменувань часом виявляє тенденцію до відособлення, внаслідок чого утворюються дві окремі антропонімічні системи, кожна з яких має свою семантичну й структурну специфіку. Для прикладу можна навести приклад з антропонімії Вінниччини, де поширені такі старожитні прізвища, як: Бондар, Гончарук, Шевчук, Кравчук, Іщук, Попик, Юпик, Сіньковський, Грушковський, Крюковський, Новаковський, і вуличні прізвиська Цар, Голод, Самійло, Півень, Орел, Гусак, Рабець, Бульба. Якщо в групі прізвищ переважають найменування, похідні від назв професій і населених пунктів, то в другій — лексеми на позначення птахів. Різняться вони й у словотворчому плані — прізвища представлені головним чином утвореннями з суфіксами -ук (-чук) і -ський, а прізвиська — безафіксними найменуваннями, утвореними від загальних слів («цар», «голод», «півень» та ін.) лексико-семантичним способом.

Прізвища та індивідуальні й колективні прізвиська, які здавна побутують в тому чи іншому селі, нерідко до нашого часу зберігають відомості про історію його заселення. Так, мешканці села Мізяків на Вінниччині мають колективне прізвисько гуцули, яке, імовірно, вказує на те, що першопоселенці його були вихідцями з гірських районів Карпат. Місцевий переказ про заснування села Берізки Кривоозерського району на Миколаївщині запорожцями, які розбрелись степами південної України після розгрому Запорізької Січі у 1775 р., підтверджує найпоширеніше серед старожилів села прізвище Запорожець.

Вуличні прізвиська, значна частина яких побутує сьогодні у поважній ролі офіційних прізвищ, належать до найколоритнішої групи особових найменувань. Вони є своєрідною енциклопедією народного побуту, звичаїв, духовної культури. В них яскраво відбився національний характер українця, його схильність до жарту, дотепу, веселого, влучного слова. І дійсно, значеннєвий діапазон прізвищ, які походять від вуличних прізвиськ, є надзвичайно широким. Вони могли вказувати на якусь рису зовнішності або вдачі першого носія прізвиська, як наприклад: Безбородько, Білоус, Голобородько, Безух, Безпалько, Бородай, Дзюба, Довгань, Горбаль, Мовчан, Стогній, Шумило, Червонописький (від «червоний писок»), Кривобок, Довгошия, Кирпа, Лисий, Тонконіг, Білоножко, Криворучко, Худаш, Циба, Щербань та ін. Нерідко причиною виникнення вуличних найменувань людини був якийсь недолік у її вимові, звичка часто повторювати одне й те ж слово або вигук тощо. Характерним в цьому плані є, наприклад, походження прізвиська Похвап, яке зустрічається на Черкащині. Мабуть, пояснення слід шукати у тому, що чоловік одержав таке прізвисько через свою звичку говорити «дощ похвапав» замість «дощ покрапав».

Певну ваду мовлення відбивала первісне значна частина прізвиськ на -ало типу Цокало, Цикало, Цмокало, Цюкало, Штокало, Шокало, Гакало, і т. п.

Специфічне для певної говірки діалектне слово або вигук, незвичний для мешканців сусідніх областей, може спричинитися до виникнення колективного прізвиська, яке поширюється на всіх представників говірки. Так з'явилися, зокрема, відомі колективні назви жителів Карпат - бойки і лемки, перше з яких походить від характерного для місцевого діалекту вигуку бой (бойє) «їй-богу», а друге — від частки лем «лише, тільки».

Є група прізвищ, що відображає якусь особливість одягу: Безпояско, Широкопояс, Кривошапка, Рябошапка, Довгопол, Сіроштан, Білоштан; характерну прикмету житла: Безверхий, Заклунний, Новохатський, Острохижа, Кривохижа; особливості розташування житла, садиби: Заболотний, Загребельний, Зарудний, Луговий, Лісовий, Наріжний, Підгорний, Підгайний, Підлужний, Гайовий, Долішній, Нижник, Крайносвіт, Царинний і т. ін. Новоприбулу особу могли прозвати Забродою, Забігою, Зайдою, Заволокою, Придибою, Приходьком, Пришля-ком, Новожилом тощо.

Сторінки 1   2   3   4  
Коментарі до даного документу
Додати коментар
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ
Impact of evolution on human thought. Testosterone Завантажень: 1556
Анатомічна будова N.Trigemenus Завантажень: 1380
Анатомія, іннервація, обезболення, інструментарій, методика видалення зубів Завантажень: 1075
Виникнення людини Завантажень: 1225
Дихальна система Завантажень: 2395

Виберіть дисципліну
Анатомія
Біологія
Військова справа
Всесвітня історія
Географія, Геологія
Документація
Екологія
Економіка
Журналістика
Закони України
Інше
Іншомовні роботи
Історія України
Комп`ютерні науки
Культура
Література
Логіка
Математика
Медицина, БЖД
Менеджмент
Міжнародні відносини
Мова, Лінгвістика
Облік та аудит
Особистості
Педагогіка
Політологія
Правознавство
Психологія
Релігієзнавство
Соціологія
Технології
Фізика, Астрономія
Фізкультура
Філософія
Хімія

ТОП РОБІТ
Чорнобиль та його наслідки Завантажень: 23069
Хімія і екологія Завантажень: 22217
Бізнес-план малого підприємства Завантажень: 19418
Формальні та неформальні організації Завантажень: 18125
Аналітична робота з курсу "Етика та Естетика" Завантажень: 14974





Всі права застережено.
Використання інформації з даного сайту дозволяється для некомерційних цілей.
Свідоцтво №6221, видане Державним департаментом авторського права на твір.