/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Психолого-педагогічні особливості навчальної діяльності молодших школярів, Детальна інформація

Тема: Психолого-педагогічні особливості навчальної діяльності молодших школярів
Тип документу: Реферат
Предмет: Педагогіка
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 1002
Скачати "Реферат на тему Психолого-педагогічні особливості навчальної діяльності молодших школярів"
Сторінки 1   2   3   4   5   6   7   8   9  
Звичайно, що без співпраці педагога з батьками це буде зробити дуже тяжко, але від педагога залежить чи буде дитина цікавитись наукою, чи вона піде на вулицю продавати газети та мити машини, а можливо й скоювати крадіжки.

З іншого боку, навіть при цікавому вчителі в школі батьки можуть дуже сильно вплинути на дитину (або навпаки своєю бездіяльністю та неувагою) так, що з неї виросте спрацьований злочинець.



1. Ким повинен бути вчитель?

Сухомлинський бувши в свій час директором школи зміг описати виховний процес дітей , те як він виховував в них шляхетні почуття, допомагав опанувати знання, виховати волю та відчуття власної гідності, будив жагу до знань.

Сухомлинський ще у вступі до книги наголошує на тому, що діти живуть своїми власними уявленнями про добро та зло, у власному світі, тому вчителю самому треба стати дитиною, щоб діти не відносилися до нього, як до чужинця, саме тоді відбувається контакт між вчителем і учнем.

Сухомлинський весь час підкреслює необхідність тісного контакту ; вчитель повинен бути з дітьми розділяти з ними радощі та горе, відчувати близькість до нього дитини; вчителю треба стати другом дитини, її однодумцем у спільній роботі.

“Головний вчитель – це людина, що працює з невеликою групою дітей та є їх другом та однодумцем” – ось одна з ключових позицій успіху у вихованні дітей на думку Сухомлинського. Справжній вчитель повинен проводити не тільки уроки в класі, де учень по одну сторону, а вчитель по іншу, а й контактувати з учнем поза уроком, поза класом. Автор наголошує на тому, що у вчителя та учня повинен бути духовний зв’язок.[1.297]

“Дитина — дзеркало духовного життя батьків. Сама цінна риса, що передається дітям без особливих зусиль це вміння робити добро людям … Саме велике зло – егоїзм та індивідуалізм” саме ці якості закладаються дитині у 5-7 років.

В свій час дуже багато батьків користувалися порадами доктора Спока з приводу виховання дітей, відкинувши поради вітчизняних педагогів та вихователів в результаті багато хто з цих дітей виросло спрацьованими егоїстами. Тому на мою думку не можна не прислуховуватись до порад Сухомлинського в цій галузі, бо діти, яких він виховав виросли дійсно добрими та достойними.

2. Діти та батьки

“Щоб гарно знати дітей треба гарно знати батьків” казав Сухомлинський, він наголошував на співпраці вихователя та батьків у виховному процесі, бо саме батьки є тим першим еталоном на який орієнтується діти. “Задача вчителя та батьків – дати кожній дитині щастя”. [2,165]

На думку Сухомлинського однією з граней щастя є творіння радощів для інших. Ні в якому разі не можна привчати дитину тільки до радощі споживання, бо тоді вона виросте черствим егоїстом. Дитині треба дарувати радість творіння, радість співчуття та розділення з іншими радощі, щастя хвилювання за іншу людину. І, звичайно, самим батькам обов’язково треба співчувати, турбуватися про дитину.

Відомо, що сім’я – той основний осередок, де відбувається формування особистості дитини. Вплив сім’ї на дитину домінуючий унікальний, а багато в чому й незамінний. В сім’ї особистість формується в природних умовах, вихователі тут – найближчі й найдорожчі для дитини люди, з якими вона постійно спілкується і яким повністю довіряє. “Саме в сім’ї беруть початок світогляд, ідейні й моральні переконання, етичні й естетичні ідеали і смаки, норми поведінки, трудові навички, ціннісні орієнтації, дитина вперше прилучається до рідної мови, історії та культури свого народу, його традицій, звичаїв, обрядів, усього укладу життя”.

Основну роботу з батьками школа проводить через батьківські об’єднання, які носять різні назви – батьківські комітети, конгреси, асоціації, асамблеї, президіями, комісії, клуби і т.п. Кожен з них має свої план, положення, напрями діяльності.

Особливий тягар по забезпеченню реальних зв’язків з сім’єю лягає на плечі класовода. Свою діяльність він організовує через класний батьківський комітет, батьківські збори, а також через вчителів, які працюють в даному класі. Важливою частиною практичної діяльності класовода є відвідування учнів вдома, вивчення умов, в яких вони проживають, передбачення небажаних результатів. Традиційною функцією класовода залишається просвітницька: багато сімей потребують педагогічної поради, професійної підтримки.

Не раз можна почути про особливу важкість виховання. Насправді ж, якщо діяти педагогічно доцільно, то й якихось особливих труднощів не уде, адже виховувати дитину значно легше та приємніше, ніж перевиховувати. Тому батьки завжди повинні пам’ятати про це, постійно прагнути виховувати так, щоб потім не довелось переробляти, тобто, щоб з самого початку все робилось правильно.

“Робити правильно все означає не що інше, як уникати педагогічних промахів. А для того, щоб не допускати хиб у домашньому вихованні, треба їх досконально знати. Тому спинимося на характеристиці деяких з них – найтиповіших і найпоширеніших.

Раніше йшлося про ту шкоду, яку завдала вихованню дисгармонія між родинним і офіційним вихованням, породжена відступами від народної педагогіки, ігноруванням національною культурою, тобто зумовлена причинами соціального характеру. Але ж хиби можуть бути й чисто суб’єктивні”.

З таких невинних жартів і починається хибність у домашньому вихованні. А найчастіше це має місце тоді, коли батько й мати не навчились дивитися на свою дитину як на особу, хоч ще маленьку, але вже людину, яка потребує уваги та поваги, душевної ласки, допомоги й захисту, а звикли бачити в ній щось таке аморфне, зайву мороку, а то й живу іграшку чи забавлянку, або живу ляльку для власної втіхи та розваги. В таких випадках поняття “гарна дитина” часто-густо підмінюється поняттям “зручна дитина”. Та й робиться лише те, що зручно батькам, а не самій дитині, на основі авторитарності, тобто насильстві, побудованому на безумовному підкоренні дитини дорослій людині. В такій домашній атмосфері виростають затуркані й безвільні діти, з яких згодом виходять або нікчемні люди або самодури, які все своє життя мстять за придушене дитинство.

М.Г. Стельмахович визначав: “Хибною є думка, ніби виявлення любові та ніжності псує дітей, що головний засіб виховання - суворість, окрик, покарання. Така установка батька чи матері відчужує дітей, робить їх відлюдкуватими, черствими і навіть жорстокими.[25.115]

Розумна любов до дітей проявляється в ніжності без затаскування, у піклуванні без потурань, у батьківській і материнській вимогливості, що завжди органічно зливається з повагою до особистості дитини”.

Варто нагадати, що педагогічна наука теж категорично виступає проти фізичних покарань. Рукоприкладство можна сміло віднести до найогиднішої рабської звички, коли покарання приносить якусь користь.

Кажуть, що недаремно прожив життя той, хто збудував хату, викопав криницю, посадив і виростив дерево, народив і добре виховав дітей. Три нещастя є у людини: старість, смерть і погані діти.

“Майбутнє нашого народу, нації, а значить, і кожного з нас - у наших дітях. Однак спадкоємність поколінь базується не тільки на непорушності генетичного коду, а й на невтомній праці, на вироблених віками прогресивних звичаях і традиціях народної педагогіки, які треба добре знати, шанувати та щоденно використовувати в родинному вихованні сьогодні, завтра, завжди!”

Виховання дітей - найважливіша галузь нашого життя. Наші діти - це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони творитимуть історію. Наші діти - це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, хорошими батьками і матерями. Але й це - не все: наші діти - це наша старість. Правильне виховання - це наша щаслива старість, погане виховання - це наше майбутнє горе, це наші сльози, це наша провина перед іншими людьми, перед усією країною.

У складний час існування нашого суспільства з особливою силою виявляється об’єднуюча роль міцної сім’ї для повноцінного виховання дітей. Міцність сім’ї, навіть за несприятливих умов, компенсує багато вад у громадському середовищі. Відчуття любові батьків і дітей, навіть у кризовий підлітковий вік, коли вони прагнуть бути самостійними, залишається, хоч для більшості типовим виявом самостійності є “автономна моральність”, яка нерідко призводить до педагогічної занедбаності, відчуженості від батьків.

“Дуже багато помилок у сімейній роботі виходить через те, що батьки немов забувають, в який час вони живуть.

Батьківська вимога до себе, батьківська пошана до своєї сім’ї, батьківський контроль над кожним своїм кроком - ось перший і найголовніший метод виховання”.

В.О. Сухомлинський був справжнім знавцем і дослідником психології людини, він глибоко розумів душу дитини, її переживання, почуття, прагнення і сподівання, досконало знав психологію взаємин батьків і дітей, молодшого і старшого поколінь, міжособових стосунків у дитячих колективах, психологічний клімат у соціальних групах і ті фактори, що його зумовлюють. З цього приводу він писав: “Виховання громадянина - патріота починається із сім’ї. Сім’я - це найменша клітинка нашого суспільства, в якій, як у фокусі, відображається все життя нашої держави. І тим сильніший виховний вплив робить сім’я на особистість дитини, чим активнішу життєву позицію займають батьки в суспільстві, чим вищі їхні моральні достоїнства і культурний рівень.

Сторінки 1   2   3   4   5   6   7   8   9  
Коментарі до даного документу
Додати коментар