/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Розвиток моральних якостей особистості в процесі естетичного виховання в педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського, Детальна інформація

Тема: Розвиток моральних якостей особистості в процесі естетичного виховання в педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського
Тип документу: Реферат
Предмет: Педагогіка
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 1055
Скачати "Реферат на тему Розвиток моральних якостей особистості в процесі естетичного виховання в педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського"
Сторінки 1   2   3   4   5   6   7   8   9  
1.3. Структура, функції та механізми реалізації процесу соціалізації дітей молодшого шкільного віку.

Поняття “соціалізація” (від лат. socialis – суспільний) дедалі активніше використовується як наукова категорія представниками широкого спектра наук – філософії, соціології, психології, політології, педагогіки. В американській та французькій соціології це поняття з’явилося наприкінці ХІХ ст. і пов’язане з іменами американського соціолога Ф. Г. Гіддісона (1855-1931) і французького соціолога Г. Тарда (1843-1904).

Габрієль Тард, прагнучи вивільнити соціологію від біологізму й організму, сам не уникнув впливу останнього. Суспільство він порівнював з мозком, а основним його елементом вважав свідомість окремої людини. Засвоєння індивідуальними свідомостями існуючих вірувань, переконань, розуміння бажань та намірів інших і взаємодію на цьому підгрунті породжують суспільство, що є основою життя. У центрі його – ставлення нашого “Я” до інших “Я”, їх невпинний (хоча непомітний) взаємний вплив.

“У цій дії одного духу на інший і слід вбачати елементарний факт, з якого випливає все соціальне життя, хоча соціальна дійсність й виходить далеко за межі розумового світу…” Основним механізмом такої взаємодії розглядалося наслідування, регульоване суспільством через соціальні інститути – систему освіти й виховання, сім’ю.

У такий спосіб суспільство підтримує своє існування як цілісність, забезпечує розуміння індивідами своїх соціальних функцій.

Заслуга Г. Тарда полягає у спробі розглянути соціалізацію не лише як стабілізуючий суспільний механізм, а й побачити в ній можливості забезпечення розвитку суспільства. Винаходи, що виникають в індивідуальній свідомості як акт творчості й поширюються в процесі взаємодії людей, сприяють розвиткові різних сфер соціального життя і суспільства загалом. Освіта й виховання мають створювати передумови та умови для такої творчості.

Типовим є визначення соціалізації як прийняття індивідом групових норм, “прийняття особистістю переконань. цінностей і норм вищого чи нижчого статусу, характерних для груп, членства в яких особистість домагається”.

У процесі соціалізації індивід готується до відповідності вимог і очікувань інших членів суспільства в широкому діапазоні можливих життєвих ситуацій. Соціалізація містить набір агентів і механізмів, завдяки яким забезпечуються соціально схвильована поведінка та норми моралі. Нарівні з ідентифікацією, що розуміється як ототожнення себе з іншими, ключовим поняттям при описуванні соціалізації часто обирають імітацію. Остання розуміється як усвідомлене прагнення дітей копіювати поведінку батьків і вчителів, які є для них взірцем.

Соціалізація як навчання соціальним ролям – одна з найважливіших ідей про нерозривний зв’язок процесів виховання, навчання і соціалізації, підсумком яких є “засвоєння реквізиту орієнтації для задовільного функціонування в ролі”.

Серед плідних для виховання ідей соціалізації в працях соціологів потрібно, на наш погляд. зазначити також:

ідею про те, що соціалізація пов’язана з адаптивними процесами;

думку про встановлення соціальних зв’язків як про один з механізмів соціалізації;

положення про значення для успішної соціалізації формування самосвідомості й системи соціальної орієнтації, а також розвитку мови.

Соціалізація розуміється як входження в соціальне середовище шляхом пристосування до нього. ” [27, с. 124].

Очевидно, не так просто було відійти від розуміння людини як “гвинтика”, хоча і з певними функціями та соціальними ролями. І хоча В. Д. Паригін застерігає, що це “не простий процес автоматичного прийняття індивідом вимог, функцій і ролей соціального середовища, способів соціального спілкування і взаємодії, ця “неавтоматичність” полягає лише в ступені злиття з вимогами та нормами суспільства, ступені прийняття чи неприйняття індивідом традицій і стандартів.

В 90-ті роки інтерес до дослідження проблем соціалізації підвищується. Триває розширення напрямків дослідження соціалізації, уточнюються її структура та функції, поглиблюється вивчення соціальних механізмів та інститутів соціалізації, уточнюються особливості взаємодії соціалізації та виховання в сучасних умовах.

Переходячи до “міжособистісного спілкування”, в якого соціалізація охоплює процес і результат групового впливу на особистість, зазначимо, що вона здійснюється шляхом міжособистісного спілкування, що відбувається згідно з об’єктивними законами, закріпленими в системі соціальних ролей. Прихильники вважають, що особистість виростає з множини інтеракцій людей з оточуючим світом у результаті яких вона навчається дивитися на себе очима інших, тобто думати про себе як і про інших, а також розуміти поведінку інших людей.

Відомий інтерес для організації виховного процесу становить положення Дж. Г. Міда про три стадії соціалізації. На першій з них – імітації – діти копіюють поведінку дорослих, не завжди розуміючи її. На другій – рольових ігор – діти, виконуючи в іграх дорослі ролі, “приміряючи” їх до себе, вчаться надавати своїм думкам і діям такого самого значення, що й дорослі. На третій, завершальній стадії – колективних ігор – дитина до розуміння очікувань окремих людей додає групові очікування. Дотримання правил рольових та колективних ігор підготовлює дітей до виконання правил гри в суспільстві, закріплених у законах і нормах. Тим самим здобувається почуття соціальної ідентичності. Психологи розглядають проблему соціалізації у зв’язку з формуванням особистості в процесі взаємодії та взаємовпливу соціальних груп, колективів і особистості. Процес соціалізації з цих позицій характеризується як поступове розширення в міру набуття індивідом соціального досвіду сфери його спілкування та діяльності, як процес розвитку і саморегуляції становлення самосвідомості та активної життєвої позиції. ” [28, с. 350].

“Когнітивна модель соціалізації побудована на ідеї, що поведінка особистості детермінована її знаннями, сукупність яких утворює в її свідомості образ (картину) оточуючого світу. Саме ця картина світу керує поведінкою людей, а не сама реальність. Головним аспектом соціалізації при цьому є процес навчання мисленню, розвитку пізнавальних, моральних та емоційних структур особистості.

Згідно з Ж. Тіаже когнітивна соціалізація відбувається в кілька стадій, кожна з яких окреслюється новими навичками, що обмежують навчання людини. Стадії проходяться дітьми в певній послідовності, хоча швидкість і результативність соціалізації на них можуть різнитися в різних дітей.

Перша – сенсорно-моторна стадія (до двох років) передбачає розвиток у дітей здатності тривалий час утримувати в пам’яті образи об’єктів навколишнього середовища.

Друга – передопераційна стадія (від двох до семи років), коли діти вчаться розрізняти символи та їх значення, розуміти відмінність між об’єктами та їх символами.

Третя – стадія конкретних ситуацій (від семи до одинадцяти років), коли діти вчаться виконувати деякі дії подумки, тобто уявляти необхідні дії “про себе”, без виконання їх у житті.

Четверта – стадія формальних операцій (від дванадцяти до п’ятнадцяти років). Настає черга навчитися аналізувати абстрактні проблеми, вмінню розмірковувати про майбутнє.

Особливе місце серед прихильників “когнітивної” моделі займає точка зору “гуманістичних” психологів (А. Маслоу, У. Роджерс та ін.).

Базуючись на ідеї самоактуалізації особистості в процесі її визрівання, вони вважали, що природні внутрішні сили особистості здатні самостійно реалізувати соціалізацію індивіда, а засоби, фактори й агенти соціалізації не повинні лише перешкоджати цим силам.

Певна річ, важко підтримати недооцінювання в цій моделі агентів соціалізації в особі соціальних інститутів, і зокрема освіти й виховання. Проте в цій концепції закладено попередження щодо зловживання їх можливостями для маніпулювання свідомістю людей. Щодо зв’язку з вихованням “когнітивної” моделі в цілому, можна зазначити її підвищену схильність до ідеологізації виховання, коли абстрактна ідеологізована картина світу може виявитися неадекватною реальному світу, що може призвести в результаті до викривленого розуміння себе в суспільстві (роль “гвинтика” у суспільному механізмі).

Однією з впливових моделей соціалізації, положення якої актуалізуються у зв’язку з наростанням національних проблем, є модель “інкультурації” (Ф. Баоса, В. Малиновський). Соціалізація в ній розглядається як процес передавання культурної спадщини. Дитина в цьому процесі бере участь як пасивний споживач, що автоматично сприймає культуру під час індивідуального розвитку. Сама ж культура трактувалась як своєрідний екран у вигляді національного характеру, на який і проектується психологія індивіда.

Усі розглянуті моделі тією чи іншою мірою визначають, що процес соціалізації обмежуються періодом досягнення дитиною дорослого стану.

Процес соціалізації, завершується у 23-25 років, із досягненням молодою людиною зрілості. Саме цей період потрібний для стійкої інтерналізації комплексу норм і ролей, для вироблення стійкої системи соціальних орієнтацій, установок. Залежно від віку індивіда розрізняються три основних етапи соціалізації:

Сторінки 1   2   3   4   5   6   7   8   9  
Коментарі до даного документу
Додати коментар