/   Реферати  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Бібліотека   Портфель   Замовлення  
Mobile  Mac  Linux  Windows  Партнерам і рекламодавцям  Зона зареєстрованих користувачів  Результати пошуку  Форум  Новини  Новини  Події  Куплю/продам  Кlubніка  МегаДОСТУП  Новини сайту  Про проект  Зворотній зв`язок  Рекламодавцям  Контакт 

Варшавський період Юрія Липи, Детальна інформація

Тема: Варшавський період Юрія Липи
Тип документу: Реферат
Предмет: Історія України
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 2035
Скачати "Реферат на тему Варшавський період Юрія Липи"
Сторінки 1   2   3   4  
Олесь ЯНЧУК,

аспірант

кафедри теорії літератури

Одеського державного університету

імені І.І.Мечникова

ВАРШАВСЬКИЙ ПЕРІОД ЮРІЯ ЛИПИ

(1929 - 1943)

Переїхавши 1929 року на постійне місце проживання до Варшави і відкривши там власну медичну практику, Ю.Липа стає натхненником і організатором літературної групи “ТАНК”, відгалуження “празької поетичної школи”. До цього літературного угруповання, крім Ю.Липи, увійшли Е.Маланюк, Н.Лівицька-Холодна, А.Крижанівський, П.Холодний-син, О.Теліга, Б.Ольхівський, П.Зайцев, В.Дядик та інші. “ТАНК” виник як результат полеміки творчої молоді в еміграції з Д.Донцовим, схильним до нав`язування національної заангажованості та недооцінки естетичних якостей художніх творів, підпорядкування творчості політичній ідейній доктрині.

Накреслюючи перед собою мету формування “державницької літератури”, орієнтуючись на “синтез героїзму, господарності, волі”, “танківці” намагалися врівноважити критерії правди і краси, позбавити їх небажаного протистояння, відстояти творчу автономію національного митця, не відмежованого і від своїх громадських обов`язків. Про це мовилося у виданні “Статті про “ТАНК” (1929), де містився програмний “Лист до літераторів” Ю.Липи та “Група “ТАНК” Е.Маланюка. І хоч дане літературне угруповання розпалося того ж року (не без втручання Д.Донцова, занепокоєного появою непідвладних йому художніх структур), його ідеї реалізувалися пізніше групою “ВАРЯГ” (1933-1939) й на сторінках друкованого нею журналу “Ми” (видавався протягом 1933-1937 років у Варшаві, а з №7 - 1937-1939 рр. - у Львові - О.Я.), газети “Назустріч”, до складу авторських колективів яких входили колишні “танківці”.

Головною тезою літературної групи “ТАНК”, їх ідейно-естетичної програми було: “Радикальна сепарація від російської культури, ідея великодержавности (української - О.Я.), культ героїзму і шляхетности, боротьба з масовізмом, конструктивізм і культ енергії”. Ці тенденції певною мірою були схожими на культурний рух, започаткований у підсовєтській Україні М.Хвильовим з його гаслом “Геть від Москви!” і закликом орієнтації на духовну Європу. Ю.Липа лише закликав відродити споконвічні цінності великого княжого Києва з його передовими політичними і культурними впливами. Він вважав за недостойне гідності великої української нації втікати від Росії у Європу. Місія України, на думку Ю.Липи, не втеча, а хрестовий похід української культури і духовності.

Велика віра у вищу ідею України, її традиції, духовні сили, роль у Європі, праця над власним стилем, боротьба з провінційністю, малоросійським шароварництвом і сльозливою ліричністю - ось основні гасла і принципи, за якими жили і творили молоді “танківці”. Нова генерація, влучно названа Д.Донцовим “трагічними оптимістами”, стала в позицію безкомпромісного заперечення дотихчасових солодкаво-сентиментальних хуторянських традицій, представлених письменниками старого покоління, а також “культури примітивізму”, репрезентованої радянськими авторами. Просякнута цими ідеями, переповнена духом боротьби за українську ідею, з`являється 1931 року друга збірка поезій Ю.Липи з такою характерною назвою - “Суворість” [1]. Разом з тим, дедалі частіше Ю.Липа робить спроби в новому для нього жанрі творчості - прозі, які одразу були схвально зустрінуті критиками. Серед них варто відзначити: оповідання “Чародій” [2], “Справжній ворог” [3], “Вартовий” [4], а також роман “Московія” (у подальших редакціях і перевиданнях він зветься “Козаки в Московії” - О.Я.) [5].

Важливо відзначити, що до продуктів своєї творчості Ю.Липа ставився надзвичайно вимогливо. Він вважав, що література - не є справою лише самого письменника. Видрукований твір належить авторові лише опосередковано, він є власністю читача. А отже, кожен письменник мусить відповідально ставитись до того, що він віддає до рук читачеві, які ідеї він несе в маси, яку користь (чи шкоду - О.Я.) може даний твір принести своєму народові. Для Ю.Липи - автор не є виконавцем забаганок натовпу. Він мусить формувати, ушляхетнювати смаки й уподобання оточення і суспільства вцілому. Такою, на його думку, є місія письменника стосовно власної нації. Цими та іншими думками просякнуті статті “Танк” [6], “Лист до літераторів” [7], “Поет-гульвіса” [8].

На початку 30-х років з`являються друком ще декілька цікавих творів Ю.Липи, зокрема цикл поезій “З Київських легенд” [9], “Пан Адам Олеарій” [10], високомистецька драма “Ярмарок” [11], однак вже з 1933 року, коли “Літературно-науковий вісник” було перейменовано на “Вісник”, його більше хвилюють літературні проблеми, питання літературознавства, ролі й місця літератури у боротьбі за відродження української національної ідеї, розбудови нації та виборення незалежності України, завдання письмениика в цьому рухові. З цим пов`язана поява актуальнихих літературознавчих есе “Розмова з порожнечою” [12], “Розмова з минулим” [13], “Совіцькі фільми” [14], “Розмова з наукою” [15], “Організація почуття” [16], “Боротьба з янголом” [17], “Розмова з Заходом” [18], “Селянський Король” [19], “Campus martius” [20], «Провідництво письменства” [21], “Батько дефетистів” [22], “Сіра, жовта і червона” [23], в яких детально аналізується українська література від давнини до авторової сучасності та її суспільну і духовну вартість. Пізніше ці та деякі інші есе склали фундаментальну літературознавчу працю Ю.Липи “Бій за українську літературу” [24]. Ця праця не схожа на жодну літературознавчу книгу, не вкладається в жодне із жанрових, стильових чи будь-яких інших визначень. Саме неординарність авторових оцінок української літератури від найдавніших часів, як і літературного процесу вцілому, визначення ваги і вартості того чи іншого твору, його ролі у формуванні свідомості нації роблять цю працю невмирущою і надзвичайно актуальною в наш час.

Разом із питаннями літературознавства, зокрема літературної критики, з середини 30-х років Ю.Липа багато часу приділяв прозовій творчості. Він виявив себе блискучим майстром новели і довів, що йому під силу створити великі епічні прозові полотна, яким був роман “Козаки в Московії”, що вийшов друком 1934 року у Варшаві [25]. У 1936 році Ю.Липа видає три томи новел під загальною назвою “Нотатник” на теми національно-визвольних змагань 1917-1921 років [26], а 1938 року – останню в поетичному доробку письменника поетичну збірку “Вірую” [27].

Багато часу в Ю.Липи відбирала лікарська практика - його професія, що давала засоби на існування. В цій галузі він залишив помітний слід, виявивши себе неабияким науковцем, фахівцем з фітотерапії. Від 1933 ро 1937 рік з-під пера Ю.Липи вийшла низка праць з фітотерапії, досі маловідомі в медичних і наукових колах й належним чином не поцінованих. Це: “Фитотерапія” [28], “Symplyyum Asper в відживлюванню дітей” [29], “Фитотерапія в деяких хворобах переміни матерії” [30], “Лікування зелами хронічних хвороб” [31], “Вереди старечого віку до гоєння” [32], “Ростини в лікуванню” [33], “Історія зелолічництва” [34], “Значіння ростинних середників при лікуванню діябету” [35], “Фитотерапія хворіб травленевих органів” [36], “Ростини проти полового безсилля” [37], “Рецензія на Віллі Паєра” [38], “Лічничі ростини в давній і сучасній українській медицині” [39]. Всі ці статті й праці були написані польською мовою та опубліковані в періодичних медичних виданнях Польщі.

На другу половину 30-х років припадає відкриття нової для Ю.Липи наукової сфери, в якій він виявив себе небуденним дослідником - політологом і філософом історії. Саме праці з цієї галузі принесли письменнику найбільшу славу і завдяки саме їм він обезсмертив своє ім`я у пантеоні найвизначніших теоретиків української державності. 1936 року з`являється друком його полемічна брошура “Українська доба” [40], в якій автор аналізує політичні доктрини В.Липинського (ідея спадкової української монархії, викладеної в праці “Листи до братів-хліборобів” - О.Я.) та Д.Донцова (теорія інтегрального націоналізму викладена в книзі “Націоналізм” - О.Я.), суттєво критикуючи їх нежиттєздатність на українському грунті, висуваючи натомість власне бачення українського шляху і перспектив руху за здобуття державності. Це певною мірою ускладнило його відносини з редактором “Вісника” Д.Донцовим, хоч деяка неприязнь, що почала виявлятись з часу утворення літературного угруповання “ТАНК” і його наступника “МИ”, які почасти надихав і з якими тісно співробітничав Ю.Липа. Проте вона мала вияв лише в ідейних розбіжностях та полемічних статтях на шпальтах “Вісника” й інших українських видань у діаспорі.

Того ж року виходить ще одна праця Ю.Липи - “Українська раса” [41], в якій автор розглядав демографічні питання (згодом вона була виправлена і перевидана у стислій реферативній формі 1940 року - О.Я.). Українцям, на думку письменника, треба поглибити відчуття “споріднености крови і духу”, звернутися до витоків нашої ментальності й чуттєвості. Необхідно на якісно новий рівень піднести роль жінки в суспільстві, як основи роду і нації вцілому. Ці ідеї знайшли своє продовження в детально викладеній і опрацьованій статті “Українська жінка” [42].

Згаданими працями Ю.Липа звернув на себе неабияку увагу тогочасних українських політичних сил в еміграції. Та й не лише українських. В його творчості літературно-художній жанр поволі поступався новому для Ю.Липи, як письменника - жанрові дослідника історії, філософа, політолога, теоретика українського націотворення і державотворення.

Найповніше ідейно-філософські погляди Ю.Липи розкриті в його “всеукраїнській трилогії” (за Л.Биковським) - “Призначення України” [43], “Чорноморська доктрина” [44], “Розподіл Росії” [45].

1940 року побачила світ стаття Ю.Липи “Панування, Труд і Лад” [46], в якій автор накреслив головні напрямки внутрішньої політики української держави.

В 1938 році Ю.Липа одружується з двадцятивосьмирічною абсольвенткою Василіянської гімназії у Львові, студенткою Віденської школи мистецтв Галиною Захаріясевич, донькою священника Луки Захаріясевича із села Рахиля на Івано-Франківщині. У подружжя народилось троє дітей - перша дитина померла, залишились дві доньки - Іванна та Марта.

Із початком німецько-польської війни 1939 року року Ю.Липу було мобілізовано, однак війна швидко закінчилась. Він повернувся до Варшави, де разом із дружиною та невеликим колом молоді налагоджує роботу Українського громадського комітету - організації, що опікувалась українськими біженцями зі східних районів. Ю.Липа стає його провідником.

GД.Нестеренко, “Організація адміністрації морських портів України” [53]; “Чорноморський збірник. Книга перша” [54]; Ю.Липа, “Емоційні первні в чорноморському світогляді” [55]; М.Плечко, “Українська гетьманська фльота 1918 р.” [56]; “Чорноморський збірник. Кнгига друга” [57]; Архієпископ Іларіон, “Церква під монголами ХII-XIV ст.” [58] тощо. Мрією вчених було після постання української держави перенести Український Чорноморський Інститут до Одеси, перетворивши його в потужний центр наукових досліджень шляхів розбудови української державності та її політики в усіх галузях, зокрема геополітики. Існує версія, що з цією метою Ю.Липа 1942 року приїздив до Одеси, навіть зумів організувати видання декількох книг та наукових збірників, однак правдивість її поки документально не підтверджена.

Згодом за почином Ю.Липи утворюються ще й Український Океанічний та Український Суходоловий Інститути. Сферою їх досліджень були, як зазначає Лев Биковський, були «істота, минуле й майбутнє українства в державному аспекті» [59]. Ю.Липа вважав, що борючись з великодержавними ідеями СРСР та Німеччини, необхідно протиставити їм не лише збройний опір, але й велику ідею – ідею великодержавності України. Причому малося на увазі передусім «Імперію Українського Духу». Спираючись на думки Данилевського, висловлені ним у праці «Культурно-історичні типи людства», Ю.Липа твердив, що українство є власне черговим культурно-історичним типом, а отже, людство стоїть на порозі «Української доби» у європейській і світовій цивілізації.

Інститути, засновані за безпосередньої участі Ю.Липи, ще за його життя і протягом наступного десятиліття згуртували навколо себе кількасот науковців, бібліографів, технічних і редакційних працівників. Самих лише опублікованих авторів, серед яких не бракувало й визначних імен академіків і професорів європейського рівня, було понад сто осіб. Варто відзначити, що вся ця діяльність провадилась в умовах жорстокої німецької військової окупації, оминаючи цензуру, дістаючи папір на «чорному» ринку та нелегально поширюючи видання, кожне з яких мало наклад від 50 до 350 примірників і призначалося, здебільшого, для представників провідних верств різних держав та великих книгозбірень. Тож видавнича діяльність згаданих інститутів значною мірою заповнювала собою ту прогалину, яка утворилась через війну в середовищі української науки.

Ці ініціативи були надзвичайно прхильно зустрінуті українським громадянством. Про це свідчать численні, інколи дуже значні, пожертви, складені на діяльність установ: Український Громадський Комітет у Львові на чолі з професором В.Кубійовичем, Наукова рада того ж Комітету на чолі з професорами І.Крип`якевичем та Сімовичем, а також С.Іванович, полковник Селенко та В.Кійович з Варшави, доктор Бурко з Любартова, директор Гонта-Скрипченко з Переворська, та інші жертводавці своєю постійною допомогою уможливили провадження видавничої діяльності у тих нелегких обставинах. Проте війна не дала змоги осягнути задуманого...

Бачучи невтішний стан українсько-німецьких взаємин після бравурного наступу німців на Україну влітку 1941 року, Ю.Липа як міг намагався впливати на німецьку політику стосовно українців. Він поширював серед високих німецьких кіл свою брошуру “Russland und seine geopolitischen Moglichkeiten” [60], сподіваючись справити враження на окупантів роллю України у європейській політиці минулого, гадав, що може йому вдасться вплинути на них щоби змінили свою політику стосовно українців. З цією метою, використовуючи знайомства своєї дружини, а також С.Івановича, С.Куниці та М.Антоновича він побував восени 1941 року у Відні, Берліні, Бреслау, Познані та Лодзі. У відні високі німецькі урядовці цинічно пробували його просто перекупити. Шантажуючи його, вони дивувались: “Всі від нас беруть, то чому ви відмовляєтесь?” У той же час представники антигітлерівської опозиції Німеччини перестерігали Ю.Липу перед неминучою поразкою Гітлера в його військовій кампанії на Сході.

Постать Ю.Липи була настільки значущою, що вже 1943 року його творчість і діяльність були помічені вищим проводом фашистської Німеччини. Зрозумівши, що війна добігає кінця і Німеччині не перемогти, гітлерівці вирішили загравати з національними патріотичними силами (тоді ж активно формувались частини “Русской Освободительной Армии (РОА)”, стрілецької дивізії СС “Галичина”, прибалтійських формацій у складі вермахту - О.Я.). Ю.Липу було перепроваджено до Берліна, де одним із чільних урядовців рейху - доктором Лейбрандтом, секретарем міністра А.Розенберга, йому було запропоновано очолити маріонетковий уряд України. На думку правинелів фашистської Німеччини, Ю.Липа був одним з найбільших ідеологів державності і лідерів українського руху, який водночас не був заангажований в якомусь одному партійному угрупованні, а отже, міг уособлювати єдність всього українського народу. Однак Ю.Липа із притаманною справжньому патріотові гідністю відкинув цю ганебну пропозицію. І, на диво, залишився живим...

Ще у варшавському періоді Ю.Липа розпочав активні контакти з українським повстанським рухом, який поширився в Україні від 1942 року. До нього прибували кур`єри і від Української Повстанської Армії, і від повстанських формацій з-під стягу отамана Тараса Бульби-Боровця.

Ю.Липа віддавна мав дружні стосунки з Т.Боровцем. Повстанці Тараса Бульби, що їздили до уряду УНР на еміграції, неодноразово відвідували Ю.Липу, повідомляли його про перебіг подій на повстанському фронті, передавали примірники підпільних видань і відозв до населення, друкованих у повстанських лісових друкарнях. Ю.Липа передавав їм власні матеріали і поради для публікації.

Сторінки 1   2   3   4  
Коментарі до даного документу
Додати коментар