/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Голод 1932-1933 р.р., Детальна інформація

Тема: Голод 1932-1933 р.р.
Тип документу: Реферат
Предмет: Історія України
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 2600
Скачати "Реферат на тему Голод 1932-1933 р.р."
Сторінки 1   2   3   4   5  
\x0160

\x0152

\x017D

r

I

2У серпні 1932р. було прийнято закон, який передбачав смертну кару за розкрадання колгоспного майна. Навіть за крадіжку жмені зерна можна було поплатитися життям. Незабаром з’вився закон про “боротьбу зі спекуляцією”, який передбачав ув’язнення в концтаборх від 5 до 10 років для тих селян, які, рятуючись від голоду, намагалися обміняти домашні речі на харчові продукти в містах. Купити продукти вони не могли, бо з 1928 р. продовольство в містах розподілилося за картками. Селяни опинилися в безвихідному становищі.

Тим часом хлібозаготівельні плани зростали. У 1931р. українські селяни здали державі 39% валового збору зернових, у 1932р. – 55%. У жовтні 1932р. в республіку для нагляду за хлібозаготівельною кампанією прибула надзвичайна комісія на чолі з В.М. Молотовим. Діяльність її розпочалася з прийняттям постанов ЦК КП(б)У від 18 листопада і РНК УРСР від 20 листопада 1932р., майже ідентичних за змістом і під однаковою назвою – “Про заходи по посиленню хлібозаготівель”. Постановами передбачалося, що в артілях, де під час жнив допускали авансування колгоспників понад встановлену норму (15% від фактичного обмолоту), мають організувати повернення незаконно розданого хліба. Комісія діяла брутальними методами. “Для роботи” на селі були мобілізовані партійні активісти. До сіл входили регулярні війська і підрозділи ДПУ, які силою відбирали у селян останнє зерно. Партійні та радянські працівники, голови колгоспів, які робили спроби перешкодити насильству, за вказівкою Сталіна були репресовані. Комісія Молотова не приймала власних постанов, а діяла від імені партійно-державного керівництва республіки. Вводилася практика натуральних штрафів (м’ясом, картоплею та іншими продовольчими продуктами – на випадок відсутності запасів зерна) колгоспників та одноосібників-боржників по хлібозаготівлях. Ключовим серед репресивних заходів був дозвіл райвиконкомам перераховувати в хлібозаготівлю всі створені в колгоспах натуральні фонди – насіннєвий, продовольчий і фуражний.

Села, які мали особливо велику заборгованість по хлібозаготівлях заносились на “чорну дошку”. Статут “чорної дошки” означав фактичну блокаду: селяни позбавлялися права на виїзд, і якщо в селі не було продовольчих запасів, люди гинули голодною смертю. Велике село Гаврилівка загинуло майже повністю. Лише з 15 грудня 1932р. було дозволено продавати гас, сірники та інші промтовари у селах, за винятком 82 районів 5 областей, які найбільше заборгували по хлібозаготівлях.

До організації голоду доклали руку Л.М. Каганович, який прибув в Україну слідом за Молотовим, генеральний секретар ЦК КП(б)У С.В. Косіор, голова Раднаркому УСРР В.Я.Чубар. У січні 1933р. Сталін відрядив в Україну свого уповноваженого П.П. Постишева, який став другим секретарем ЦК КП(б)У, а фактично – диктатором України. За його вказівкою в селах були проведені обшуки і вилучене останнє зерно.

У 1932-1933 роках, коли бракувало в Україні хліба, більшовицька влада не припиняла його експорту: його вивезено відповідно 1,72 і 1,68 мільйона тонн. Можна погодитись з тією думкою, що цей експорт практикувався не тільки для того, щоб придбати необхідні машини чи матеріали, а й з метою справити за кордоном враження про достатню кількість хліба в Радянському Союзі. Було відомо, що на початку 1930-х років Україні належала роль найбільшого постачальника зерна в Європі. Тому інформація про жахливий голод на її теренах викликала здивування у всіх країнах Заходу, серед яких була і Франція. І хоча французька преса присвячувала українській тематиці значно менше публікацій, аніж англійська чи німецька, — помилково було б вважати, що український чинник сприймався французами несерйозно. Громадськість цієї країни назагал відгукнулася зі співчуттям до українського народу, за винятком комуністів і тих, хто покладався на запевнення радянської пропаганди про щасливе життя народів СРСР.

Французька преса, поінформована про трагедію України, переважно (крім органів, що визначали свою лінію за інструкціями з Москви) засуджувала радянський режим за нелюдський спосіб голодною смертю зламати опір селянства, яке відмовлялося прийняти колективізацію та національну дискримінацію. Під рубрикою “Голод на Україні” почали з’являтися статті з викриттям практики радянського геноциду. Журналістка С.Бертійон поставила собі за мету демаскувати кривавий режим совєтчини. С.Бертійон не тільки побачила сумну дійсність, а й правильно оцінила імперські наміри Москви. “Саме, щоб знищити всі ірредентні елементи, радянський уряд, у надії повністю винищити весь народ, який не має за собою жодної провини, крім прагнення до волі, планомірно організував жахливий голод...”, — писала вона.

Подібно до Бертійон реагували й інші французькі друковані засоби масової інформації. Автор провінційної газети “Le Petit Marseillais” Робер де Боплян писав, що громадська думка стурбована відомостями про голод, який спустошує Україну, де переставали існувати цілі села. “Ясно, що цей голодомор значною мірою виник з бажання Совєтів, які намагаються таким способом покарати Україну за її тривалий національний опір. Історія України й червоного терору, який там лютує, належить до найсумніших за повоєнного часу...”.

Природньо, що загибель мільйонів людей влада намагалася приховати. Засоби масової інформації мовчали. Радянський уряд відкинув пропозиції про допомогу з-за кордону, твердячи, що вигадки про голод навмисне поширюють вороги СРСР. Колишній прем’єр Франції Едуар Ерріо, який на той час подорожував по Радянському Союзу, заявив на цілий світ, що ніякого голоду в країні немає. Про це свідчать дві обсягові статті про голод 1932-1933 років у Радянській Україні, які опублікував паризький щоденник “L’ordre”. У матеріалі “Про те, що не скаже нам Е.Ерріо після повороту зі своєї тріумфальної подорожі” автор Шарль де ПереШаппюї іронічно висловлюється про візит французького дипломата, який міг на підставі побаченого заявити, що “французьку опінію зле поінформували щодо нужди українських селян”. Та й яку правду мав би розповісти Е.Ерріо, коли після так званих мандрівок до Радянського Союзу писав: “У нас іноді говорять про Україну, але ж це свого роду департамент Босс (одна з найбільших хлібних провінцій у Франції). Мене привезли в село, яке, як говорять, зазнало багато лиха. Я бачив там фруктові сади, бачив, як збирають хліб машинами. Бачив трудолюбиве населення, зовсім не злиденне, бачив гарних і здорових дітей. Коли спокійно оцінювати стан справ у СРСР, то слід заявити, що СРСР поступово стає державою, яка матиме таку саму міць, як США”. “Квітуче” життя настільки засліпило очі п.Ерріо, що той так і не встиг побачити, як вмирали з голоду цілі села.

На жаль, повторювали вслід за ним казки про заможне життя в Україні і Ромен Ролан, Анрі Барбюс, Бернард Шоу... Кричала криком лише українська діаспора. Представник уряду УНР екзилі проф. Олександр Шульгин, змалювавши жахливу картину голоду в Україні, звертався з таким проханням по Хлібної комісії, яка була створена Лондонською економічною конференцією: "В час, коли дорадчий комітет має встановити кількість збіжжя, яке СРСР має вивезти за кордон, ми просимо вас во ім'я гуманності заперечувати проти будь-якого вивезення їстивних продуктів і особливо хліба з СРСР. Цей хліб по праву належить тим, хто його сіяв і хто нині вмирає з голоду -селянам України і Кубані. З свого боку ми рішуче протестуємо проти такого вивозу, який ми не можемо інакше кваліфікувати як злочинним". (Тризуб; 1933). Та світ лишався глухим. І вмирали мільйони українців.

А 27 вересня 1933 року “Le Matin” опублікувала у передовій статті два листи про голодомор, передані до редакції колишнім петроградським професором І.Бузиною. Ось їхній зміст: “Перед 1 травня голодні йшли походом на місто, між ними злодії та бездомні, що вмирали на вулицях. Щоби не показати перед чужинцями нашої нужди, вантажні авта забирали їх силоміць і відвозили як скажених псів”; “щораз частіше трапляються випадки вбивства людей з голоду, буває, що декого заарештують на базарі за продаж людського м’яса”.

Москва ж мовчала. Аж до 1987р. жодної згадки про голод 1933 р. у радянській історіографії і пресі не було.

Апогею голод досяг узимку і навесні 1933р. Люди їли товчену кору дерев, солому, перемішану з гнилою перемерзлою капустою, котів, собак, щурів, потім перейшли на слимаків, жаб, кропиву і вмирали від тяжких шлункових захворювань. Були і численні випадки людожерства, деякі селяни, збожеволівши від голоду, вбивали і їли власних і чужих дітей. Вимирали цілі села, а пошуки і вилучення продовольства тривали. Голод охопив цілу Радянську Україну, а також Північний Кавказ, Крим, Курщину, нижнє Поволжя, Казахстан. Про це свідчать розповіді очевидців страшного голодомору, зокрема Індик Н.М. с с. Андріївка, Полтавської області:

“Народ був настільки знесилений голодом, що деякі вимирали цілими сім’ями. А інші боролися за своє життя знаходили собі харчі. Влітку було легше: ягоди, яблука, абрикоси. Восени люди виходилив поле, шукали картоплю, яка залишилась після збору, корінці буряків, залишки качанів кукурудзи, навіть було таке, що люди розбивали кісточкі від вишень чи абрикос і виїдали середину цих кісточок, їли траву, навіть листя, м’які корінці з дерев, або гілочки. Звичайно, люди їли квасолю, кормовий буряк, який спочатку варили, а потім терли і робили млинці, також млинці робили з кукурудзяного борошна, вони були земного кольору, але смачні, також їли макуху-відходи від насіння.

Страшніші випадки були коли люди їли живцем птахів, жуків, комах, черв’яків. Коли люди їли людей. Бабуся розповідала, що в їхньому селі жила сім’я Козубів, в них було 5 дітей, вони завжди бігали голодні, голі, босі, і, коли наймолодша дитина захворіла і була на грані смерті, то мати вирішила не ховати дитину, а залишити її щоб з’їсти. Звичайно, це жахливо, але факт.”

Кількість померлих від голоду неможливо точно підрахувати. Різні дослідники називали цифри від 2,5 до 8 млн. жертв. За підрахунками Роберта Конквеста, автора книги про радянську колективізацію і голодомор “Жнива скорботи”, від голоду померло 5 млн. селян в Україні і ще 2 млн. за її межами. На початку 90-х років С. Кульчицький (Україна) і С. Максудов (США) спробували уточнити ці цифри на підставі щойно розсекречених матеріалів радянської демографічної статистики. За оцінкою Кульчицького, прямі втрати від голоду 1933р. в Україні коливаються в діапазоні від 3 до 3,5 млн.осіб, повні втрати (з урахуванням зниження народжуваності) – від 4,4 до 5 млн. На думку Максудова, від голоду померло 4 - 4,5 млн. осіб, повні втрати становили 5,5 - 6 млн. Дослідники дійшли висновку, що всі відомі людству випадки геноциду за своїми масштабами не йдуть ні в яке порівняння з тим, що скоїлося в Українській РСР на початку 30-х років. Голод 1933р. – найстахітливіший серед численних злочинів сталінщини.

Сталін любив поєднувати драконівську політику з незначними пропагандистськи-

ми поступками. Так, у 1934 р., коли йшла кампанія централізації, столицю України з

Харкова було переведено до її традиційного центру — Києва. У 1936 р. Сталін повторив свій хід. Напередодні «Великої чистки» він дарував народові СРСР нову конституцію, що забезпечувала йому всі громадянські права, якими користувалися громадяни «буржуазних демократій». Він оголосив Верховну Раду, що складалася з палати Союзу та палати Національностей, найвищим органом державної влади. Він також підтвердив право республік на вихід із Союзу і збільшив їхню кількість із 4 до 11, поділивши Середньоазіатський і Кавказький регіони. Знаменитим зразком сталінського цинізму стала його фраза, сказана в апогеї страхіть 30-х років: «Жити стало краще, жити стало веселіше»…

…У 1997 році у Франції вийшла “Чорна книга комунізму” (“Le Livre noir du communisme”, Ed.R.Laffont). Автори зосередили свою увагу на найважливішому “питанні без відповіді”: чому комуністи уникнули покарання за масові вбивства? На це запитання частково відповідає англійський публіцист П.Джонс: «Провина вмерла у комфортабельних ліжках чи живе у добре влаштованих пенсіонерах і навіть тих, хто при владі».

Комуністи досконало оволоділи мистецтвом маскувати свої дії, змушувати критиків мовчати. І тому світ знає про сталінізм, хоч зачинателем масового терору, концентраційних таборів, етноцидів, геноцидів був В.Ленін. “Можна обдурювати деяких людей весь час, можна обдурювати всіх людей деякий час, але не можна обдурювати всіх людей весь час”. Цей крилатий вислів американського президента А.Лінкольна особливо актуальний, коли говоримо про голод 1932-1933 років в Україні. Адже правда, як пише французький публіцист у газеті “Таn”, все одно стає “явною, прилюдною тайною”, незважаючи на дезінформацію таких нерозумних “туристів”, як Е.Ерріо, У.Дюранті та інших.

Д о д а т к и

Додаток 1(малюнок до ст. )



Червоноармійці руйнйють церкву. Початок 30-х років.

Додаток 2 (малюнок до ст. )

Сторінки 1   2   3   4   5  
Коментарі до даного документу
Додати коментар