Методи та форми організації навчання в працях Ш.О. Амонашвілі, Детальна інформація

Вибір методів навчання залежить від: загальних цілей освіти, виховання та розвитку учнів і провідних установок сучасної дидактики; особливостей предмету, що вивчається; особливостей методів викладання конкретних навчальних дисциплін, що визначаються специфікою вимог до відбору загально-дидактичних методів; мети задач і змісту матеріалу конкретного урока; часу, що відведений на вивчення того чи іншого матеріалу; вікових особливостей учнів; рівня підготовленості учнів (освіта, вихованість, розвиток); можливостей та особливостей вчителя, рівня теоретичної та практичної підготовленості, його особистих якостей.

ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ

Перейдемо тепер до форм організації навчання. Чіткого визначення в педагогічній науці поняття “форма організації навчання” або “організаційні форми навчання”, як і поняття “організація учбової роботи” як педагогічної категорії поки що немає. Харламов констатує, що “на жаль, поняття це в дидактиці не має певного чіткого визначення” і що, “багато вчених просто обходять це питання та обмежуються загальним уявленням сутності цієї категорії”.

Стосовно навчання, форма – це спеціальна конструкція процеса навчання. Характер цієї конструкції визначається змістом процеса навчання, методами, засобами, видами діяльності учнів. Ця конструкція навчання уявляє собою внутрішню організацію змісту, яким в реальній педагогічній діяльності виступає процес взаємодії, спілкування вчителя з учнями під час роботи над певним учбовим матеріалом.

Виходячи з цього, форму організації навчання необхідно розуміти як конструкцію відрізків, циклів процесу навчання, які реалізуються в співпаданні діяльності вчителя та учнів щодо засвоювання певного змісту матеріалу та опрацювання способів діяльності.

"ПОЕТИЧНА ПЕДАГОГІКА" АМОНАШВІЛІ

Амоношвилі Шалва Олександрович, грузинський педагог-новатор, доктор психологічних наук, вчений, працював з діьтми дошкільного і молодшого шкільного віку.

В своїй праці Ш.О. Амонашвілі “Добридень, діти!” автор розповідає про свій досвід навчання шестилітніх дітей в школі, спираючись на свою багатолітню педагогічну практику. Треба зазначити, що на час випуску книги (1983), проблема навчання дітей шестилітнього віку була дуже актуальною, оскільки це було певним новаторством, а тому було необхідно уважно поставитися до цього питання.

P

O

F

H

J

L

N

’

”

E

E

I

I

\x00D0

ae

ae

\x0800 \x2403\x0F03\x0084\x5E00\x0084\x6100\x0324

F

наною та вихованою тільки з врахуванням її дійсного життя, її радощів та суму, потребувань та намагань, здібностей та сподівань; продемонструвати, що шестирічні діти – це особлича категорія, і в роботі з ними не можна механічно використовувати звичайні методи роботи з першим класом”.

Для автора було важливо описати, по-перше, загальний підхід до організації шкільного життя дітей, по-друге, творчу лабораторію педагога.

Однією з перших задач, які постають в книзі, це потрібно чи непотрібно дітям шестирічного віку навчатися в школі: це забирає в них дитинство чи за правильними методиками це розвичає дітей, готуючи їх до першого класу. Амонашвілі вважає, що саме за правильним підбором методів та форм навчання можно розкрити дитину та зробити з неї особистість.

Першою з проблем, які спіткають шестирічну дитину в школі, це перелік правил шкільної поведінки. Амонашвілі зазначає, що кожний учень має сам, спілкуючись з однолітками, встановлювати характер відносин, правил своєї поведінки в суспільстві. Під “сам”, автор має на увазі, організований ним процес виховання, який приведе до виникнення у дитини самостійних етичних висновків.