/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Біографія І.Франка, Детальна інформація

Тема: Біографія І.Франка
Тип документу: Реферат
Предмет: Література
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 2587
Скачати "Реферат на тему Біографія І.Франка"
Сторінки 1   2  


    Я, Іван Фракко, народився 27 серпня 1856 р. в Нагуевичах Дрогобицького повіту. в Східній Галичині. Мій батько був селянином і помер, коли мені ще не було восьми років.1 Протягом двох років я відвідував сільську школу в Ясениці-Сільній, потім протягом трьох років — василіанську нормальну школу в Дрогобичі, після чого в роках 1868—1875 — Дрогобицьку реальну гімназію2, яку закінчив з відмінними оцінками. В 1875 р. записався дійсним слухачем на філософський факультет Львівського університету, де вивчав класичну філологію у професорів Венцлевського і Цвіклінсько-го, українську мову та літературу3 у професора Огоновського, педагогіку у професора Черкавського, психологію і антропологію у д-ра Охоровича, а також курс національної економіі у професора Білінського.

    Одночасно брав участь у роботі редакції літературного журнала “Друг”, що видавався студентським товариством “Академический кружок”, і разом з іншими членами цієї редакції влітку 1877 р. був вплутаний у політичний процес, який перервав мої студії. Після восьмимісячного слідчого арешту, незважаючи на цілковиту відсутність викривальних матеріалів, мене обвинуватили в таємній змові, в основному на підставі направленого мені листа від М. Драгоманова, який запропонував мені наукову поїздку до Північної Угорщини, і засудили на шість тижнів арешту. Цей вирок позбавив мене державної стипендії, яку я отримував перед тим протягом двох років. А проте я продовжував далі свої університетські студії, одночасно заробляючи на прожиток різними літературними і публіцистичними працями українською і польською мовами.

    На початку 1880 р. мене заарештували в Яблунові біля Коломиї, куди я поїхав з наміром давати приватні лекції, і знову втягнули у політичний процес, але після трьох місяців слідчого арешту звільнили, бо з'ясувалося, що, зрештою, вже від початку було цілком ясним, що я з тим процесом і обвинуваченими в ньому особами ані не був знайомий, ані не мав нічого спільного. З того часу я проживав два роки на сьлі, а в 1883 р. одержав замовлення від поміщика Володислава Федоровича у Вікні написати біографію його батька, що був від 1848 р. депутатом райхстагу. Для того я дослідив багатий родинний архів пана Федоровича і працював у Львові, де я став співробітником українського часопису “Діло”, над вивченням історії Галичини, а також галицько-українського національного і літературного розвитку. З тою метою я назбирав чимало старих і нових друків, листівок, газет, рукописів і кореспонденцій. В роках 1885 і 1886 я відвідав Росію, і зокрема Київ, де одружився. В 1886 р. став редактором лііературного журналу “Зоря”, в якому з 1883 р. опублікував багато своїх праць. В 1887 р. став постійним співробітником польської газети “Kurjer Lwowski”. В 1889 р. мене вплутали третій раз у політичний процес і після десятитижневого ув'язнення знову звільнили, бо слідство не могло пред'явити мені найменшого обвинувачення у будь-якому правопорушенні.

    В 1890 р. я сподівався, що нарешті матиму можливість здійснити свій здавна плеканий намір — закінчити університетські студії. Тому що згідно з міністерським розпорядженням, що появилося в той час, для одержання абсолюторія мені невиста-чало ще одного семестру, я звернувся до колегії професорів Львівського університету з просьбою дозволити мені записатися на один семестр в цей університет. Однак мою просьбу відхилено, не називаючи причин, тому я був змушений записатися на один семестр до Чернівецького університету. Тут я відвідував лекції у професорів Смаль-Стоцького і Калужняцького і одержав абсолюторій. Восени 1892 р. зміг нарешті здійснити свою здавна леліяну заповітну мрію: я поїхав до Відня, щоб поповнити спої знання із славістики. Записавшись звичайним слухачем, я відвідував протягом срместру лекції у професорів Ягича, Пастрнека, Мюльбахера і Паулічке, а також брав участь в роботі славістичного семінару. З моїх літературних і наукових творів, що займають період уже близько двадцяти років, я хотів би тут назвати лише ті, які свідчать про мою працю над загальною і слов'янською літературами та етнографією. Можу без зарозумілості сказати, що саме цеіі науковий, чисто ідеальний інтерес підтримував мене у суворих випробуваннях, які судилося мені перенести, тож, незважаючи на тяжкі удари долі, я ніколи не зраджував великої мети — бути корисним своїй батьківщині і, насамперед, своєму українському народові.

    Працюючи над європейськими і слов'янськими літературами, я перш за все намагався перекласти те, що в них найкраще, на свою рідну мову. Уже в гімназії переклав дві драми Софокла, кілька частин з “Лісні про Нібелунгів” і т. п. Під час університетських студій читав я особливо багато російською мовою, а також переклав окремі оповідання Помяловського, Салтикова-Щедріна, роман “Що робити?” Чернишевського. У 1879 р. з'явився мій переклад “Каїна” Байрона, а в 1882 р. — перша частина “Фауста” Гете з розвідкою про цей твір. Того ж року переклав я також “Мертві душі” Гоголя, а перед тим ще одне оповідання Гліба Успенського, деякі вірші Гете, Віктора Гюго, Гейне, Ленау, Фрейліграта, Шеллі, Некрасова (“Жінки Росії”). За останні роки опублікував переробку “Бідного Генріха” Гартмана фон Ауе (1891 р.), томик віршів Гейне (в т. ч. “Німеччина. Зимова казка”, “Диспут” та інше) з біографічним нарисом про поета, кілька болгарських народних пісень — усе в українських перекладах. Крім того переклав “Тірольські елегії” та інші вірші чеського сатирика Карла Гавлічека-Боровського, дещо Святоплука Чеха, Ярослава Врхліцького і Яна Неруди.

    З цією перекладацькою роботою йшло завжди в парі намагання самому краще пізнати окремих авторів і відповідні літературні течії і зробити їх доступними для інших. Так виникли мої літературно-історичні нариси й характеристики, написані українською і польською мовами: про Гощинського, Теофіля Вишневського, Богдана Залеського, Салтикова-Щедріна, Льва Толстого, про сучасний російський тенденційний роман (“Обрусителі”, “Бледнов” та ін.), а також про вплив Міцкевича на українську літературу. Більшість цих праць повинна була передовсім відкрити відповідного автора сусідньому народові. З цього погляду тут треба згадати також нариси про Тургенева (українською мовою) і про Шевченка (польською}, а також про Еміля Золя, натуралістичний роман “La terre” в порівнянні з “Владою землі” Гліба Успенського (польською мовою).

    Історія українського літературного і духовного розвитку була віддавна улюбленим предметом моїх досліджень. Насамперед ним був найвидатніший і найбільш оригінальний поет України Тарас Шевченко, постать і поетична спадщина якого прикували мою увагу. З 1881 р. я опублікував або написав такі праці, що стосуються цього поета: аналіз його творів “Гайдамаки”, “Кавказ”, “Сон”, “Тополя”, “Перебендя”, пітім загальну характеристику його життя і творчості (українською і польською мовами). Запропонований і обгрунтований мною поділ творчості Шевченка па чотири періоди прийняв професор Огоновський у своєму новому виданні “Кобзаря”. Більші або менші статті, матеріали та критичні замітки написав я також до біографій таких українських письменників: Федьковича (аналіз поданих ним суперечливих відомостей про його молодість), Свидницького, Руданського, Мордовцева,. Скоморовського, Могильницького і Шухевича. Я працював також грунтовно і над давньою українською літературою, особливо з середини XVI ст. Мені вдалося знайти невідомі досі рукописні матеріали з історії цієї літератури з XVI, XVII і XVIII століть: збірку творів Івана Вишенського, релігійну драму “Dialogus de passione Domini” з середини XVI ст., багато рукописних збірок легенд і апокрифів, духовних і світських пісень і т. ін. Так виникли мої дослідження і повідомлення про нові матеріали для вивчення Івана Вишенського, про деякі українські апокрифи, про львівського епіскопа Йосифа Шумлянського і його книгу “Метрика” та інші, що були написані переважно російською мовою і опубліковані під псевдонімом “Мирон” в “Киевской старине”. Вншенському я присвятив також докладну спеціальну працю, у якій спершу детально проаналізував усі його твори, а зібрані при цьому дані намагався використати для створення науково обгрунтованої біографії цього письменника. Цю неопубліковану досі роботу, написану українською мовою, дозволю собі пред'явити Світлій Колегії Професорів.

    Написавши в 1888 р. для варшавського тижневика “C\x0142os” кілька нарисів про українську літературу XVIII ст., я почав працювати над цією майже недослідженою дотепер епохою галицько-українського духовного розвитку, про яку Огоновський, наприклад, у своїй “Історії літератури” зовсім не згадує. Особливо займався я “Богогласником” (збірник давніх і новіших релігійних пісень), що вийшов у 1790 р. Але, незважаючи на зібраний мною значний матеріал, я був змушений перервати цю роботу через брак допоміжних наукових засобів. Лише одна глава цього дослідження — про релігійні коляди — була опублікована уривками в “Ділі”. Свої погляди на найважливіші фактори українського літературного розвитку до початку XIX ст. я виклав стисло у лекції, яку прочитав в червні 1892 р. в [сторичному товаристві у Львові і яка згодом була надрукована під заголовком ”Charakterystyka literatury ruskiej w XVI-XVIII w.” в органі цього товариства, що виходив під назвою”Kwartalnik historyczny”.

    З ранньої молодості я займався також етнографією і фольклористикою. Ще в гімназії записав з уст народу сотні народних пісень, казок, прислів'їв і т. п. Досить багатий лексикографічний матеріал віддав я в розпорядження спочатку п. Верхратському для його “Початків до у.іоження номенклатури”', а також для його праці “Знадоби”,4 пізніше професорові Огоновському для його “Studien auf dem Gebiete der ruthenischen Sprache”5  і врешті п. Желеховському для його українсько-німецького словника.6 Сам я опублікував з цього лише збірку “Дитяча мова” (“Світ”)7. В тому самому журналі надрукував я також кілька пісень останнього часу, наприклад, про картоплю, про бориславські нафтопромисли, з моїми культурно-історичними коментарями. У варшавському “Dodaktu do Przegl\x0105du tygodniowego” я опублікував дослідження про залишки примітивних поглядів в українських народних загадках. В українській “Зорі” надруковано працю “Жіноча неволя в галицько-українських народних піснях”. У “Zbior wiadomo\x015Bci do antropologii krajwej”, т.12, який видає Краківська Академія, з'явилась складена мною разом з п. Ольгою Рошкевич і мною опрацьована збірка весільних пісень та обрядів. У тому ж виданні кала вийти також і моя збірка галицько-украінських прислів'їв, але через смерть професора Коперницького нічого не вийшло. Моя збірка галицько-українських прислів'їв, для якої я використав весь доступний мені опублікований і рукописний матеріал і до якої додав майже ще раз стільки власних записів, тепер охоплює близько 15000 прислів'їв, порівнянь, образних висловлювань, каламбурів, жартівливих виразів, прокльонів, благословень, пародійованих молитов, церковних співів і т. ін. Причому здебільшого збережено діалектні особливості у вимові і позначено місцевість, де зроблено запис.

    Влітку 1887 р. я працював секретарем і кореспондентом етнографічної виставки, організованої п. В. Федоровичем у Тернополі на честь його цісарської Величності наслідника трону Рудольфа, і яку я також описав. Ще перед тим я видав один том етнографічних і літературних праць померлого недавно українського письменника Володимира Навроцького. В “Киевекой старине” опублікував записані моєю дружиною в Нагуєвичах народні перекази про спалювання там у 1831 р. уявних упирів. У “Kurier-i Lwowski-m” надрукував, серед іншого, цикл статей про галицьке краєзнавство (“Krajoznawstwo galicyjskie”), про українські килими (“Kilimki ruskie”), про писанки (“Pisanki”) та інше.

    Під впливом професора М. Драгоманова, якому я дуже вдячний за підтримку в моїх наукових устремліннях, я займався новітнім порівняльним літературознавством і фольклористикою, наполегливо читав твори Бенфея, Лібрехта і особливо Веселовського, Драгоманова та інших, що прокладали нові шляхи. Дві мої праці цього ж напрямку, що були опубліковані в польському фаховому журналі “Wis\x0142a”, дозволю собі також додати.

    Вкінці хай буде мені дозволено зазначити, що про мої художні — як прозові так і поетичні твори, з яких багато перекладено на польську мову, а деякі також на російську, чеську і німецьку, докладно говорить професор Огоновський у своїй українській “Історії літератури” (“Зоря”, 1891 і 1892, а також в окремому виданні).

Сторінки 1   2  
Коментарі до даного документу
Додати коментар