/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Валюнтаризм Шопенгауера, Детальна інформація

Тема: Валюнтаризм Шопенгауера
Тип документу: Реферат
Предмет: Філософія
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 1773
Скачати "Реферат на тему Валюнтаризм Шопенгауера"
Сторінки 1   2   3   4   5   6   7  
Верхівка дерева тягнеться до світла, прагне постійно рости тільки вертикально. Коріння прагне вологи… Сім'я, кинуте в землю, проросте стебелем до гори, а корінням - вниз. Гриб пробивається через стіну, а квітка через асфальт. Все це виявлення волі.

Так і в природі в цілому. Магнітна стрілка постійно спрямовується до півночі. Тіло завжди падає вертикально. Тепло і холод вплиають на стан речовини. Мова як раз і фіксує цей волевий початок. Люди говорять; вода кипить, вогонь не хоче горіти. На думку німецького філософа, це зовсім не образ, а реальні спонукання, що виникають у сфері стихій, мінералів, предметів.

Воля - це сила, завдяки якій виникають істоти, індівіди, що живуть в просторі і часі. Воля є те, що не бувши прагненням до існування, стає буттям, об'єктивується у великій кількості різних втілень. Сама воля не підкоряється законам простору і часу і не може бути пізнаною. Але її реальні виявлення інтелект спроможний сприймати.

Феномен загальної волі послідовно розгортають себе у часі. Вони виявлять себе закономірно у постійних формах. У відповідності з тими незмінними формами, які Платон назвав Ідеями. Так народжується верениця перевтілень від елементарних істот до вищих. Кожний ступінь волевого феномену відстоює своє право, що і породжує боротьбу за існування.

Воля - це незмінне прагнення буття. Поки вона існує, зберігається і Всесвіт. Шопенгауер наділяє її трьома головними властивостями: тотожністю, незмінністю, свободою. Хоч вона і усюдисуща, найбільш виразно воля

виявляється в людині і в людській свідомості. "Людина стає тією вієєю, навколо якої обертається макро і мікрокосмос, при цьому цінність характеризується шляхом співвідношення з людиною, а саме: добро це для неї чи зло."

Читаючи "Афоризми життєвої мудрості" доводиться часто пригадувати шопенгауеровський досвід: філософ постійно повертається до своєї головної праці, роз'ясненює власні ідеї, торкаючись чисто етичних проблем. Він, зокрема пише, що волю людина дала собі сама, так як воля - це сама людина. Розум - же це благо, що даровано людині небом, вічною, таємничою долею, необхідністю, в руках якої людина цє іграшка.

Розум людині, відповідно Шопенгауеру, це продукт волі. Він гине разом з індівідом, але воля при цьому не втрачається, не руйнується. Тому вона тотожня собі, тобто в равній мірі виявлюється і у кліща і у людини. Різниця тільки у несуттєвому - в об'єкті бажань, у мотиві бажання і в усвідомленні, осмислюванні цього прагнення. Те що в природі панує порядок, залежить зовсім не від розуму. Останній рухливий та змінний, він то і вселяє в світ безмірну різноманітність. Виміром же життя залишається завжди воля.

Будучи незмінною тотожньою самій собі, тобто постійно вмикаючоюся, воля не залежить не від яких установок. Вона вільна у своїх проявленнях, сама стверджує чи не заперечує себе. Людина, отже, істота прагнуча, бажаюча, а вже тоді пізнаюча,мислюча. Такий погляд, на думку Шопенгауера, створює особливу моральність, що і народжує героїв і святих.

Сутність філософсько-анропологічної позиції Шопенгауера виявляється, не в спробах створити щось в роді раціональної психології, вивчення душевних, а у трактовці людини, як носія волі та інтелекту.

І тут виявляється, що критика раціоналістичної традиції, яку здійснював Шопенгауер, зберігає свою актуальністью. Нам, вихованим в дусі культа знань, нелегко прийняти положення Шопенгауера про те, що наука зовсім не є для людини абсолютним орієнтиром поведінки.

Життєві орієнтації людини виростають з її суб'єктивності, з світу бажань та пристрастей. Індивід спочатку завжди бажає чогось, реалізує власні бажання. Зрозуміло, пізнання відіграє велику роль в житті людей. Але людина далеко не завжди співвідносить свою поведінку з мірками одержаного знання. Нація і страх, кохання і ненавість викривлюють наші уявлення, породженні інтелектом. Розум, проте, усилює свою міць завдяки волі.

Коли людина скоює поганий вчинок, вона зовсім не схильна відносити це на рахунок власних поганих якостей. Вона свалює провину на інтелект, заявляє, що не зовсім продумала свої вчинки, виявила легковажність і безглуздість. Чи це мало б місце, якби воля б не була ядром людини? - питає Шопенгауер. Волю, як єдине суттевє в людині ми оберігаємо, а інтелект легко ввідаємо на наругу. Але чи може бажаюче "я" бути одночасно і пізнаючим "я"? Мабуть у цьому пункті виявляється свідоме протиріччя позиції саме Шопенгауера. Будучи рабом волі, інтелект має властивість пізнавати. Інколи інтелект направляє волю. Але саме в цій неузгодженності, виступаючи із міркувань німецької філософа, виявляється протиріччя самої людської природи. В людині заложено кілька програм, і наївно вважати, що вони співвіднесені, гармонізовані у деякій сфері разума чи волі. Навпаки, унікальність людини виявляється сама в цій перевісний "неузгодженості".



Розум знаходиться у волі в панській неволі, в прислуговуванні. Але часом він виходить за ті межі, що посталені йому, звільнюється від підкоренної волі. Так інтелект підноситься до статусу "генія", що сроглядає світ чисто об'єктивним способом, отже світ сам по собі не раціонален і не нераціонален.

З листів А. Шопенгауера (матері філософа) видно риси притаманного йому песимізма, що він проніс через довгі роки. Потрібно, однак, в трактуванні цієї проблеми відокремити психологічні особливості філософа як людини від загального строю його рефлесії. Песимистична установка мислення часто при уважному розгляді виявляється позицією більшої тверезості, принципово іншим поглядом по відношенню до бездумно теологічногої традиції.

Шопенгауер бачить хибу багатьох попередніх сивтем світогляду в тому, що вимагає безперечного засудження. Німецький філософ так не думає. На його думку, у злі є щось позитивне, воно взагалі неминуче, як наслідок бажання жити. Але в данному зізнанні німецького філософа немає ніякого апофеозу зла. Можна тільки говорити про реалістичну констанцію. Шопенгауер зовсім не вважає зло остаточним і невиліковним. В цьому і виявляється його власна відчужденість неправність світу. Такого висновку у Шопенгауера немає. Німецький філософ вважає, що звільнення від світового зла не тільки можливе, але і вимагає тотального відновлення втрачених і неареалізованих можливостей, радікального перетворення існуючого світу, багато людей звертаються до релігії, шукають компенсації в мистецтві. Шопенгауер покладає сподівання, яке, не його думку, забеспечує волі кінцеве звільнення. Установка світогляду Шопенгауера принципово заперечує самогубство як життєву орієнтацію. До того ж дуже суттєво, що така позиція не просто декларується , а витікає з послідовно продуманих моральних передумов.



На чому ще базується впевненість у філософському песимізмі Шопенгауера? На його вченні про незмінність характеру. Ніхто не може скинути з себе своєї індивідуальності, вважає філософ. Якщо це так і втекти від себе не можливо, людина, отже, неспроможна перетворитися. Грішник, отже. Ніколи не стане праведником. Неможливе і духовне виправлення звичайних людей, що не зовсім загрули в злі. Виходить що кожній людині належить нести свою участь.

Але такий вирок заперечується шопенгауеровським осмисленням свободи волі. Вона виявляется, на його думку, не в окремих вчинках і втіленнях волі, а в самій її спрямованості. В цьому випадку його дії цілком пронизані мотивами себелюбства. Але емпіричний характер може бути іншим. Якщо людина перестала бути егоїстом, виявиться, припустимо, альтруїстом, принципово іншими стануть її вчинки. Шопенгауер розмірковує саме про емпіричний характер. Отже, ні про яку довічну засудженість конкретного індивіда до вчинків тількі одного типу у філософа немає й мови. Німецький мислитель розмірковує не про абсолютну, а про відносну незмінність характеру. Не скинеш власної самобитності. Проте індивідуальність зберігає свою специфічність до тих пір, поки не стає іншою.



Отже Шопенгауер філософ світової скорботи, але це не понура скорбота К'єркегора, схожа на слова Еклізіаста: "Наш світ - це суєта суєт. Все суєта."

Це скоріше за все героїчний песимізм, близький до стоіцизму, притаманний філософії Хайдегера.

Шопенгауер не робить висновку, що в житті абсолютно все безнадійно. В оточуючому нас світі, на думку філософа відбуваються постійні повторення трагічних станів, і в цих повтореннях винна сама Воля. Невідмінним складовим елементом того варіанту "трагічної диалектики", який був створений Шопенгауером, є поняття провини Світової Волі.

Виникнення Всесвіту і життя в ньому - це стихійне, несвідоме, а потім свідоме гріхопадіння, і тільки частково воно спокутується стражданнями, що припадають на долю існуючих у світі істот. Усе діло Світової Волі само по собі злочин, хоч цей злочин сам по собі не розумний, здавалося б не може за себе відповідати, але створюючи здатний на породження живих істот космос, світ сам себе обдурює, відокремлюючи і віддаляюючи наслідки своїх дій від їх причини, проте це не могло його виправдати. Злочинник повинен бути покараним, і це означає, що йому належить покарати самого себе. У Шопенгауера Світова Воля внаслідок своєї первісної злочинності загрузла у злі і залишається виявити деяку хитрість у відношенні до себе, щоб звільнитися від зла і пов'язаних з ним стражданнь.

Звільнення повинно бути досягнуто самогубством Світової Волі. Привести до виконання вирок над Волею, а тим самим звільнити себе і людей від страждань, Воля не може, це можуть здійснити тільки люди, як складаюча ланка світа явищ. Ця їх діяльність буде повністю морально виправдана, тому що буде означати спокутування Волею провини перед собою.

Щоб досягти цього перш за все потрібно засобами філософського пізнання з'ясувати саму існуючу перед людьми задачу. Потім йдуть два ступеня самознищення Волі:

- естетичне споглядання;

- моральне самовдосконалення і, завдяки цьому, переробка своєї поведінки в належному напрямку. На

самій верхівці другого ступеня намічується перехід у стан близький релігійному самозреченню, і це, безумовно, при загальному атеістичному настрої Шопенгауера.

Сторінки 1   2   3   4   5   6   7  
Коментарі до даного документу
Додати коментар