Столипінська аграрна реформа, Детальна інформація

Практика реформи показала, що селянство в своїй масі було настроєне проти виходу з общини - принаймні в більшості місцевостей. Обстеження настроїв селян Вільно-економічним суспільством показало, що в центральних губерніях селяни негативно відносилися до виходу з общини (89 негативних показників в анкетах проти 7 позитивних).

В обстановці, що склалася для уряду єдиним шляхом проведення реформи був шлях насильства над основною селянською масою. Конкретні способи насильства були самі різноманітні - від залякування сільського сходу до складання фіктивних вироків, від скасування рішень сходу земським начальством, до винесення постанов повітовими землерозпорядними комісіями про виділення домогосподарств, від застосування поліцейської сили для отримання "згоди" сходу до висилки противників розділу.

У результаті, до 1916 року з общин було виділено 2478 тис. домогосподарств, або 26% общинників, заяви ж були подані від 3374 тис., або від 35% общинників. Таким чином, уряду не вдалось досягнути своєї мети і виділити з общини хоч би більшість домогосподарств. Саме це і визначило крах столипінської реформи.

Селянський банк.

У 1906 - 1907 року вказівками царя частина державних і питомих земель була передана селянському банку для продажу селянам з метою ослаблення земельного дефіциту. Крім того, з розмахом проводилася Банком купівля земель з подальшим перепродажем їх селянам на пільгових умовах, посередницькі операції по збільшенню селянського землеволодіння. Він збільшив кредит селянам і значно здешевив його, причому банк платив більший процент за своїми зобов'язаннями, чим платили йому селяни. Різниця в платежі покривалася за рахунок субсидій з бюджету, склавши за період з 1906 по 1917 рік 1457,5 млрд. карбованців.

Банк активно впливав на форми землеволодіння: для селян, що купували землю в одноосібну власність, платежі знижувалися. У результаті, якщо до 1906 року основну масу покупців землі складали селянські колективи, то до 1913 року 79,7% покупців були одноосібними селянами.

Переселення селян.

Уряд Столипіна провів і серію нових законів про переселення селян на околиці. Можливості широкого розвитку переселення були закладені вже в законі 6 червня 1904 року. Цей закон вводив свободу переселення без пільг, а уряду давалося право приймати рішення про відкриття вільного пільгового переселення з окремих місцевостей імперії, "виселення з яких признавалося особливо бажаним". Уперше закон по пільговому переселенню був застосований в 1905 році: уряд "відкрив" переселення з Полтавської і Харківської губерній, де селянський рух був особливо широким.

За наказом від 10 березня 1906 року право переселення селян було надано всім бажаючим без обмежень. Уряд асигнував чималі кошти на витрати по прилаштуванні переселенців на нових місцях, на їх медичне обслуговування і суспільні потреби, на прокладку доріг. У 1906-1913 роках за Урал переселилося 2792,8 тисяч чоловік. Кількість селян, що не зуміли пристосуватися до нових умов і вимушених повернутися, становила 12% від загального числа переселенців. Підсумки переселенської компанії були наступними. По-перше, за даний період був здійснений величезний стрибок в економічному і соціальному розвитку Сибіру. Також населення даного регіону за роки колонізації збільшилося на 153 %. Якщо до переселення в сибір відбувалося скорочення посівних площ, то за 1906-1913 роки вони були розширені на 80%, в той час як в європейській частині Росії на 6,2%. По темпах розвитку тваринництва Сибір також обганяв європейську частину Росії.

Кооперативний рух.

Позики селянського банку не могли повністю задовольнити попит селянина на грошову масу. Тому значне поширення отримала кредитна кооперація, яка пройшла в своєму рушенні два етапи. На першому етапі переважали адміністративні форми регулювання відносин дрібного кредиту. Створюючи кваліфіковані кадри інспекторів дрібного кредиту і асигнуючи значні кредити через державні банки на первинні позики кредитним товариствам і на подальші позики, уряд стимулював кооперативне рушення. На другому етапі сільські кредитні товариства, нагромаджуючи власний капітал, розвивалися самостійно. У результаті була створена широка мережа інститутів дрібного селянського кредиту, ссудозберігальних банків і кредитних товариств, що обслуговували грошовий оборот селянських господарств. До 1 січня 1914 року кількість таких установ перевищило 13 тисяч. Кредитні відносини дали сильний імпульс розвитку виробничих, споживчих і збутових кооперативів. Селяни на кооперативних началах створювали молочні і маслені артілі, сільськогосподарські товариства, споживчі лавки і навіть селянські артільні молочні заводи.

Агрокультурні заходи.



Однією з головних перешкод на шляху економічного прогресу села була низька культура землеробства і неписьменність переважної більшості виробників, звиклих працювати за загальному звичаєм. У роки реформи селянам надавалася широкомасштабна агроекономічна допомога. Спеціально створювалися агропромислові служби для селян, які організовували учбові курси по скотарству і молочному виробництву, впровадженню прогресивних форм сільськогосподарського виробництва. Багато уваги приділялося і прогресу системи позашкільної сільськогосподарської освіти. Якщо в 1905 році число слухачів на сільськогосподарських курсах становило 2 тисячі чоловік, то в 1912 році - 58 тисяч, а на сільськогосподарському читанні - відповідно 31,6 тисяч і 1046 тисяч чоловік.

У цей час склалася думка, що аграрні реформи Столипіна привели до концентрації земельного фонду в руках нечисленного багатого прошарку внаслідок обезземелювання основної маси селян. Дійсність показала зворотнє - збільшення питомої ваги "середніх шарів" в селянському землекористуванні. Це добре видно з даних, приведених в таблиці. У період реформи селяни активно купували землю і збільшували свій земельний фонд щорічно на 2 млн. десятини. Також селянське землекористування істотно збільшувалося за рахунок оренди поміщичих і казенних земель.

Проміжок часу Безземельні Маючі на чоловічу душу населення



До 3 десятин Більше 3 десятин

1885-03 10,9 61,5 27,6

1906-12 16,3 68,4 13,3



Результати реформи.

Результати реформи характеризуються швидким зростанням аграрного виробництва, збільшенням ємкості внутрішнього ринку, зростанням експорту сільськогосподарської продукції, причому торгівельний баланс Росії набував все більш активного характеру. У результаті вдалося не тільки вивести сільське господарство з кризи, але і перетворити його в домінанту економічного розвитку Росії. Валовий прибуток усього сільського господарства склав в 1913 році 52,6% від загального ВП. Прибуток усього народного господарства завдяки збільшенню вартості, створеної в сільському господарстві, зріс в порівняльних цінах з 1900 по 1913 роки на 33,8%.

Диференціація видів аграрного виробництва по районах привела до зростання товарності сільського господарства. Три чверті всієї переробленої індустрією сировини поступало від сільського господарства. Товарооборот сільськогосподарської продукції збільшився за період реформи на 46%.

Ще більше, на 61% в порівнянні з 1901-1905 роками, зріс в передвоєнні роки експорт сільськогосподарської продукції. Росія була найбільшим виробником і експортером хліба і льону, ряду продуктів тваринництва. Так, в 1910 році експорт російської пшениці становив 36,4% загального світового експорту.

Однак не були вирішені проблеми голоду і аграрного перенаселення. Країна по колишньому страждала від технічної, економічної і культурної відсталості. Так в США в середньому на ферму приходилося основного капіталу в розмірі 3900 карбованців, а в європейській Росії основний капітал середнього селянського господарства ледве досягав 900 карбованців. Національний прибуток на душу сільськогосподарського населення в Росії складав приблизно 52 карбованці в рік, а в США – 262 карбованці.

Темпи зростання продуктивності праці в сільському господарстві були порівняно повільними. У той час як в Росії в 1913 році отримували 55 пудів хліба з однієї десятини, в США отримували 68, у Франції - 89, а в Бельгії - 168 пудів. Економічне зростання відбувалося не на основі інтенсифікації виробництва, а за рахунок підвищення інтенсивності ручної селянської праці. Але в досліджуваний період були створені соціально-економічні умови для переходу до нового етапу аграрних перетворень - до перетворення сільського господарства в капіталомісткий, технологічно прогресивний сектор економіки.

Причини невдачі аграрної реформи.

Ряд зовнішніх обставин (смерть Столипіна, початок війни) перервали столипінську реформу.

Всього 8 років проводилася аграрна реформа, а з початком війни вона була ускладнена - і, як виявилося, назавжди. Столипін просив для повного реформування 20 років спокою, але ці 8 років були далеко не спокійними. Однак не складність періоду і не смерть автора реформи, були причиною краху всього підприємства. Головні цілі далеко не були виконані. Введення приватної подвірної власності на землю замість громадської вдалося ввести тільки у чверті общинників. Не вдалося і територіально відірвати від "миру" заможних господарів, так як на хуторських дільницях поселялися менше за половину кулаків. Переселення на околиці так само не вдалося організувати в таких розмірах, які змогли б істотно вплинути на ліквідацію земельної тісноти в центрі. Все це провіщало крах реформи ще до початку війни, хоч її вогнище продовжувало тліти, що підтримується величезним чиновничим апаратом на чолі з енергійним приємником Столипіна - головним керуючим землеустроєм і землеробством А.В.Кривошеїним.