Основні положення закону України “Про Зовнішньоекономічну діяльність”. Положення про форму та зміст зовнішньоекономічного договору, Детальна інформація

Основні положення закону України “Про Зовнішньоекономічну діяльність”. Положення про форму та зміст зовнішньоекономічного договору
Тип документу: Реферат
Сторінок: 3
Предмет: Правознавство
Автор: Олексій
Розмір: 14.3
Скачувань: 1401
придбання нерухомого і рухомого майна, зокрема, будинків, квартир, приміщень, устаткування, транспортних засобів та інших об'єктів власності, шляхом одержання майна або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

придбання самостійно або за участю українських юридичних і фізичних осіб прав на користування землею і використання природних ресурсів на території України.

Крім того, іноземні інвестиції можуть бути і в інших формах, не заборонених законодавством України.

Для іноземних інвесторів на території України запроваджено національний режим інвестиційної і господарської діяльності. Він визначений як режим економічних відносин між державами, за якого одна держава створює фізичним і юридичним особам інших держав економічні умови для їхньої діяльності не гірші, ніж, умови в яких діють національні фізичні та юридичні особи.

Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» не передбачає іноземним інвесторам пільгових умов для господарської діяльності. В ньому не визначені податкові пільги або податкові канікули чи пільги і для підприємців, які мають велику частку іноземних інвестицій. Це одна з причин того, що іноземні інвестиції повільно надходять в економіку України.

Згідно з законодавством на території України можна створювати вільні (спеціальні) економічні зони. У таких зонах запроваджено спеціальний правовий режим економічної діяльності і порядок застосування законів України.

З огляду на багатогранність зовнішньоекономічної діяльності та її важливість в Україні створена ціла система державного регулювання цієї сфери. Його проводить Україна як держава в особі органів у межах їхньої компетенції, недержавні органи управління економікою (товарні, фондові, валютні біржі, торговельні палати тощо), які діють на підставі статутних документів, а також самі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності на засадах відповідних координаційних угод, укладених між ними.

ЗЕД в Україні регулюють за допомогою:

Законів України і передбачених ними актів митного (тарифного) і немитного регулювання, які видають державні органи України в межах їхньої компетенції;

економічних методів оперативного регулювання (валютно-фінансових, кредитних та інших) у межах законів України;

рішень недержавних органів управління, які приймають згідно з їхніми статутними документами у межах законів України;

договорів, укладених суб'єктами ЗЕД, які не суперечать законам України.

2. Правовою формою реалізації зовнішньоекономічної діяльності служить зовнішньоекономічний договір (контракт).  У вітчизняному законодавстві і практиці різні вираження використовуються для того, щоб підкреслити, що мова йде про відносини суб'єктів господарювання в області зовнішньоекономічної діяльності: «зовнішньоторговельна операція» (статті 45, 568 і 569 ГК України), «угода по зовнішній торгівлі» (ст. 567 ГКУ), «зобов'язання по зовнішній торгівлі» (ст. 170 ГКУ), «зовнішньоторговельний контракт», «договір у міжнародній торгівлі» і т. д. Часте застосування в українському законодавстві терміна «внеш неекономічний» відбиває той факт, що в сучасних умовах господарські зв'язки не можуть бути зведені лише до зовнішньої торгівлі у вузькому змісті, оскільки охоплюють співробітництво партнерів з різних країн в області науки, тих ники, виробництва і т.д. Цим же порозумівається використання поняття «внеш неекономічний договір». 

Законодавство України не містило визначення зовнішньоторговельної і зовнішньоекономічної угоди. З появою поняття «зовнішньоекономічна угода (договір)» виникло запитання про його визначення і про співвідношення двох названих понять. У визначеннях, що пропонувалися, містилася вказівка на суб'єкти й об'єкт правового регулювання, тобто, по-перше, відзначалося з деякими варіаціями, що в угоді беруть участь обличчя (суб'єкти) різної національної (державної) приналежності, і, по-друге, окреслювалося коло відносин, у сфері яких полягають такого роду угоди [11].

У той же час специфіка правового відображення економічних відносин припускає вироблення досить чітких і щодо стабільних критеріїв. Тому до зовнішньоекономічних договорів варто відносити договори, що укладаються в ході здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, комерційні підприємства яких знаходяться в різних державах.

Принцип місцезнаходження комерційних підприємств сторін у різних країнах як підстава для розмежування зовнішньоекономічних і внутрішніх господарських договорів одержав міжнародне визнання, про що вже йшла мова вище. Доцільність його включення в нормативне определение відповідного поняття залежало від участі України в міжнародних конвенціях, де він використаний, а в більшому ступені — від позиції законодавця. До прийняття Закону України про ЗЕД визначення зовнішньоекономічного договору законодавчо не було закріплено. Приймаючи в квітні 1991 р. цей Закон, Верховна Рада України визначила зовнішньоекономічний договір (контракт) як «матеріально оформлена угода двох чи більш суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності і їхніх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, чи зміну припинення їхніх взаємних прав і обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності».

Згідно ст. 6 Закону про ЗЕД суб'єкти, що є сторонами зовнішньоекономічного договору, повинні бути здатні до його висновку відповідно до законодавства України. Зовнішньоекономічний договір полягає відповідно до законодавства України і з обліком її міжнародних договорів. Суб'єкти підприємницької діяльності при складанні тексту контракту мають право використовувати відомі міжнародні порядки, рекомендації міжнародних установ і організацій, якщо це не заборонено прямо й у винятковій формі законодавством України.

Для підписання зовнішньоекономічного договору не потрібно дозволу якого-небудь органа державної влади, чи керування вищестоящої організації, за винятком випадків, передбачених законами України.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-як види зовнішньоекономічних договорів, крім тих, котрі прямо й у винятковій формі заборонені законами України. Права та обов'язки сторін зовнішньоекономічних договорів визначаються правом країни, обраної сторонами при висновку договору (контракту) чи в результаті подальшого узгодження.

При відсутності узгодження між сторонами відносно права, котре повинно застосовуватися до їхнього контрактів, використовується право країни, де заснована, має місце чи проживання основне місце діяльності сторона, що є: продавцем — у договорі закупівлі-продажу; наймодавцем — у договорі майнового наймання; ліцензіаром — у ліцензійному договорі при використанні виняткових чи аналогічних прав; хоронителем — у договорі збереження; комітентом (консигнантом) — у договорі комісії (консигнації); довірителем — у договорі доручення; перевізником — у договорі перевезення; експедитором — у договорі транспортно-експедиційного обслуговування; страхувальником — у договорі страхування; кредитором — у договорі кредитування; дарувальником — у договорі дарування; поручителем — у договорі поручительства; заставником — у договорі застави.

До зовнішньоекономічних договорів про виробниче співробітництво, спеціалізацію і кооперування, виконанні будівельно-монтажних робіт застосовується право країни, що здійснює таку чи діяльність де створюються передбачені договором результати, якщо сторони не обмовили інше.

До зовнішньоекономічного договору про створення спільного підприємства застосовується право країни, на території якої спільне підприємство створюється й офіційно реєструється.

До прав і обов'язків по зовнішньоекономічних договорах, не зазначеним у ст. 6 Закону про ЗЕД, застосовується право країни, де заснована чи має місце чи проживання основне місце діяльності сторона, що здійснює виконання такого договору, що має вирішальне значення для його змісту. При прийнятті виконання за зовнішньоекономічним договором приймається в увагу право місця проведення такого прийняття, якщо сторони не погодили інше.

Зовнішньоекономічний договір полягає в простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором чи України Законом. Повноваження представника на висновок зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів і інших основ, що не суперечать Закону про ЗЕД. Дії, що здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності. Підписувати договір від імені суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України — юридичної особи може одне обличчя (замість двох облич, як це було раніше).

Зовнішньоекономічний договір може бути визнаний недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів чи України її міжнародних договорів.

З метою скорочення дефіциту Держбюджету і здійснення контролю за дотриманням порядку розрахунків в іноземній валюті Указом Президента України «Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні» від 7 листопада 1994 р. введений облік (реєстрація) окремих видів зовнішньоекономічних договорів, що укладаються суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності усіх форм власності і предметом яких є окремі групи товарів. Відповідно до цього Указу виданий наказ Мінекономіки України «Про порядок реєстрації й обліку зовнішньоекономічних договорів (контрактів)» від 29 червня 2000 р., де затверджений порядок реєстрації, перелік товарних груп і країн, у випадку експорту в який контракти підлягають обліку.

Список використаної літератури:

Господарське право. – К., 2001.

Основи права в ЗЕД. – К., 1999.

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes