Межі та стадії негативної (ретроспективної) кримінальної відповідальності, Детальна інформація

Частина 3 ст. 2 КК передбачає, що ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу. Це положення відповідає ч. 1 ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

5. Як відзначалося, кримінальна відповідальність — це реакція держави на вчинений особою злочин. Така реакція знаходить своє вираження у певному правозастосовному акті органу держави — обвинувальному вироку суду. В зв'язку з цим розрізняють матеріальну і процесуальну підстави кримінальної відповідальності. Матеріальною підставою визнається злочин, а процесуальною — обвинувальний вирок суду. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Кримінальна відповідальність

(поняття, момент виникнення та припинення, форми реалізації)

Кримінальна відповідальність – це різновид юридичної відповідальності. Кримінальній відповідальності підлягає лише особа, винна у вчинені злочину, або така, що умисно або з необережності вчинила передбачене кримінальним законом суспільне небезпечне діяння (ч.1 ст.3 КК). Ознаки кримінальної відповідальності: 1) це особливий елемент у механізмі кримінально-правового регулювання, в межах якого здійснюється реагування держави на вчинений особою злочин; 2) офіційна оцінка поведінки особи як злочину, а її самої як злочинця може здійснюватись лише судом в обвинувальному вироку (ч.1 ст.62 КУ, ч.2 ст.3 КК); 3) кримінальна відповідальність тягне несприятливі наслідки для злочинця, іноді вони зводяться лише до визнання судом особи винною у вчинені злочину і тим самим її осуду з боку держави, але у більшості таких випадків такий осуд поєднується із застосування конкретного заходу кримінально-правового впливу, передбаченому кримінальним законом.

Зміст кримінальної відповідальності: 1) обов‘язок відповісти за вчинення забороненого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння і стерпіти обмеження морального, матеріального та фізичного характеру; 2) реальне покладання на особу, яка вчинила злочин, передбачених кримінальним законом і конкретизованих вироком суду заходів державного осуду та примусу; 3) ототожнення кримінальної відповідальності та покарання, зведення кримінальної відповідальності до застосування санкції; 4) сукупність кримінально-правових, кримінально-процесуальних і кримінально-виконавчих відносин. З наведених точок зору більш слушною видається 2).

Кримінальна відповідальність виникає із моменту вступу обвинувального вироку, яким засуджується особа, що вчинила злочин, у законну силу. Припиняється з моменту виконання всіх тих обов‘язків (і відповідно здійснення всіх прав), що становлять основний зміст таких відносин; цим моментом має бути, очевидно, той, з якого особа визнається такою, що не має судимості.

Форми кримінальної відповідальності: 1) покарання; 2) звільнення від покарання; 3) умовне незастосування покарання.

Кримінальну відповідальність можна визначити як форму реалізації охоронних кримінально-правових відносин, пов‘язаних із вчиненням злочину, яка завжди полягає у державному осуді злочинця, що здійснюється судом в обвинувальному вироку, і, як правило, втілюється в застосуванні до нього конкретних заходів кримінально-правового впливу.

Стадії кримінального процесу

Стадії кримінального процесу поряд із загальними завданнями кримінального процесу має власні завдання і особливості провадження. 8 стадій: 1) порушення кримінальної справи; 2) попереднє розслідування; 3) відання обвинуваченого до суду; 4) судовий розгляд; 5) касаційне провадження; 6) виконання вироку; 7) провадження в порядку нагляду; 8) відновлення кримінальної справи за нововиявленими обставинами. Ці стадії, які йдуть одна за одною і тісно пов‘язані між собою, складають систему кримінального процесу. У 1 стадії компетентні державні органи чи посадові особи (орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя чи суд) вирішують питання про те, чи є вказані в законі приводи й підстави для того, щоб розпочати кримінальний процес. При позитивній відповіді вони приймають рішення про порушення кримінальної справи. Після того провадиться попереднє (досудове) розслідування кримінальної справи. Особа, яка провадить дізнання, і слідчий збирають, перевіряють і оцінюють докази з метою встановити, чи справді було вчинено злочин і хто його вчинив, а також з‘ясовують всі інші обставини, необхідні для правильного вирішення справи. Якщо в результаті оцінки доказів винність обвинуваченого буде повністю доведено, органи попереднього розслідування складають обвинувальний висновок і через прокурора надсилають справу до суду. Таке розслідування називається досудовим оскільки передує судовому розгляду, де відбувається судове слідство, в ході якого знов перевіряються всі докази, зібрані особою, яка провадила дізнання, і слідчим, та їх висновки в справі. Суддя одноособово або суд колегіально в розпорядчому засідання вивчають матеріали кримінальної справи, що надійшла до них від прокурора, щоб встановити, чи є достатні підстави для розгляду справи по суті в судовому засіданні. При позитивному вирішенні обвинувачений віддається до суду і стає підсудним. У стадії судового розгляду суд досліджує всі докази, що стосуються даної кримінальної справи, і в своєму вироку вирішує питання про винність підсудного й про застосування або незастосування до нього покарання. Вирок набуває законної сили не відразу після його постановлення й проголошення. Закон передбачає строк, протягом якого особи, не згодні з вироком, мають право оскаржити його (а прокурор – внести подання) до суду другої (касаційної) інстанції. Якщо скарга або подання надійшли, матеріали справи розглядаються в суді касаційної інстанції з метою перевірки законності й обґрунтованості вироку суду першої інстанції. При цьому вирок може бути скасовано, залишено в силі або змінено на користь засудженого. Вирок, не оскаржений у передбачений законом строк або не скасований касаційною інстанцією, набуває законної сили і звертається до виконання судом, що його постановив. Коли з‘ясовується, що вирок, який набрав законної сили, є незаконним і необґрунтованим, закон надає право деяким посадовим особам прокуратури й суду опротестувати цей вирок перед вищестоящим судом (наглядова інстанція). Розглядаючи справу в порядку нагляду, суд ґрунтується на доказах, досліджених у суді першої інстанції. Якщо ж виявлено нові обставини, що мають важливе значення для правильного вирішення справи, але які не були відомі суду при винесенні вироку, ухвали або постанови і які самі по собі або разом з раніше виявленими обставинами доводять неправильність засудження або виправдання підсудного, то справу може бути відновлено й переглянуто за цими нововиявленими обставинами. Не кожна кримінальна справа проходить усі ці стадії. Багато справ закривається у стадії попереднього розслідування, а іноді в стадіях віддання до суду та судового розгляду. Попереднє розслідування деяких менш суспільно небезпечних злочинів не провадиться. Вони розглядаються судом по суті після їх порушення суддею одноособово. Не на всі вироки подаються скарги і вносяться подання в касаційному порядку. Ще менш переглядаються вироки, які набрали законної сили.

PAGE

PAGE 14