Право власності на природні ресурси, Детальна інформація

       Спеціальний дозвіл на користування нафтогазоносними надрами не надається у разі, коли:

       документи подано з порушенням вимог проведення конкурсу на надання спеціального дозволу;

       заявник подав органу, який видав спеціальний дозвіл, недостовірні відомості про себе;

       заявник відмовляється від сплати збору за використання надр або не сплатив його в установлений строк.

       Спори у разі відмови у наданні спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами вирішуються у судовому порядку.

       Дія спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами може бути тимчасово призупинена органом, який видав спеціальний дозвіл, безпосередньо або за поданням органів державного гірничо-технічного, екологічного і санітарного контролю та органом місцевого самоврядування у разі:

       порушення надрокористувачем умов спеціального дозволу;

       виникнення внаслідок виконання робіт, пов'язаних з використанням надр на ділянці, безпосередньої загрози життю чи здоров'ю працівників надрокористувача або населення;

       неодноразового порушення вимог і норм щодо охорони довкілля і раціонального використання надр;

       виконання робіт на наданій ділянці, не обумовлених спеціальним дозволом;

       Дія спеціального дозволу поновлюється після усунення надрокористувачем причин, що обумовили призупинення його дії.

       Призупинення дії спеціального дозволу не позбавляє надрокористувача права проводити роботи, пов'язані із запобіганням виникненню аварійної ситуації.

       Надрокористувач позбавляється спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами у разі:

       коли зникла потреба у користуванні надрами;

       закінчення встановленого строку його дії;

       відмови надрокористувача від користування нафтогазоносними надрами;

       призупинення дії спеціального дозволу і невжиття надрокористувачем заходів для усунення причин цього призупинення;

       визнання виданого спеціального дозволу недійсним;

       виникнення умови, передбаченої спеціальним дозволом, що виключає можливість подальшого використання надр;

       коли надрокористувач без поважних причин протягом двох років не приступив до користування надрами з мотивів суспільної потреби;

       використання нафтогазоносних надр не за призначенням;

       припинення діяльності надрокористувача;

       вилучення в установленому законодавством порядку наданої у користування ділянки надр.

       Позбавлення надрокористувача спеціального дозволу здійснюється органом, що його видав. Рішення про позбавлення спеціального дозволу на користування нафтогазоносними надрами може бути оскаржене надрокористувачем у судовому порядку.

       Визнання виданого спеціального дозволу недійсним провадиться у судовому порядку.

Право власності на землю

Відповідно до статті 14 Конституції України право власності на землю "набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону". Головним (але не єдиним) з таких законів є Земельний кодекс України (надалі - ЗКУ). Крім ЗКУ питання власності на землю регулюються ще кількома нормативними актами, наприклад Лісовим кодексом, Конституцією Автономної Республіки Крим, законами "Про селянське (фермерське) господарство", "Про концесії" та іншими. Проте, відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень ЗКУ "закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Кодексом, діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу". Тобто зараз, коли решта законодавства України не приведена у відповідність до нового ЗКУ, слід перш за все керуватися нормами саме цього кодексу.

Порівняно зі старим ЗКУ новий кодекс дає більш чіткі визначення основних термінів. Так, відповідно до пункту 1 статті 78 ЗКУ "право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками". Відповідно до пункту 2 цієї статті "земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності". Старий кодекс взагалі не містив визначення права власності. Стаття 3 старого ЗКУ передбачала, що "власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну". Але при цьому "розпоряджаються землею Ради народних депутатів".

Останнє речення призводило до певних проблем. По-перше, якщо читати статтю 3 буквально, то навіть землями приватної власності розпоряджалися ради, що зменшувало обсяг прав власників землі. По-друге, незрозуміло було, які саме ради якими саме землями розпоряджаються. Не вносила повної ясності в це питання і стаття 4 старого кодексу, яка фактично вводила ще один вид власності на землю - загальнодержавну (не зрозуміло - чим вона відрізняється від державної?). При цьому землями загальнодержавної власності (як землі до них відносяться також не зрозуміло) мала розпоряджатися Верховна Рада України, а землями "просто" державної власності - Верховна Рада Республіки Крим, обласні, районні, міські, селищні та сільські ради на землі в межах їх територій. Знову ж таки, незрозуміло було, хто може розпоряджатися землями в селі, яке одночасно є територією і району і області.

Дві основних зміни в формах власності на землю, введених новим ЗКУ - це ліквідація інституту колективної власності та введення комунальної власності на землю.