Прокуратура України. Статус, структура, функції, Детальна інформація

Питання щодо розбіжності функцій прокуратури, закріплених у ст. 121 Конституції України та ст. 5 Закону, вирішується відповідно до п. 9 ХV (Перехідні положення) Конституції України, згідно з яким прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування.

На прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбачені законами України.

Розглянемо детально основні функції прокуратури.

Згідно зі ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено підтримання в суді державного обвинувачення, яке відповідно до п. 1 ст. 121 Конституції України та ст. 5 Закону покладається на прокуратури.

Таким чином, суди звільнено від протиправної функції підтримання державного обвинувачення у кримінальних справах і доведення вини особи. На стадії відання обвинуваченого до суду, підчас розв’язання питань, що підлягають вирішенню у зв’язку з підготовкою справи до розгляду в судовому засіданні, відповідно до п. 1 ст. 253 КПК України суд або суддя вирішує також питання про участь у судовому засіданні державного обвинувача – прокурора.

Підтримання державного обвинувачення в суді або відмова від обвинувачення, коли воно не підтвердилося під час судового слідства, є основним і визначальним у процесуальному становищі прокурора як учасника судового розгляду, тобто судочинства. Якщо згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведені перед судом їх переконливості, то й прокурор у процесі повинен бути і є стороною-обвинувачем. Обсяг і межі повноважень прокурора, який підтримує державне обвинувачення, визначаються процесуальним законом України.

Отже, підтримання державного обвинувачення в суді є найважливішою функцією прокуратури. Новим моментом є те, що, по-перше, воно поставлене на чільне місце серед інших функцій і, по-друге, підтримання прокурором державного обвинувачення в суді є одним з принципів кримінального судочинства відповідно до п. 5 ст. 129 Конституції України.

Разом з тим на практиці виникає проблема із забезпеченням підтримання державного обвинувачення в судах у всіх кримінальних справах.

Пленум Верховного Суду України в постанові “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” від 01.11.96 № 9 зобов’язав суди при віданні особи до суду в усіх справа, що надійшли до суду з обвинуваченим висновком, визначати обов’язковою на підставі п. 1 ст. 253 КПК України участь у судовому засіданні прокурора. Пленум дав таке роз’яснення виходячи зі ст. 129 Конституції, якою до основних засад судочинства віднесено змагальність сторін, забезпечення доведення вини та підтримання в суді державного обвинувачення. Разом з тим Пленум Верховного Суду України не враховує, що ст. 121, 129 Конституції, глава 23 КПК України ( ст. 237-256) не зобов’язує прокурора на це. Конституція України не передбачає обов’язкової участі прокурора щодо підтримання державного обвинувачення у всіх справах, що надішли до суду, з обвинувальним висновком. Не впливає такий висновок і з п. 4 ст.129 Конституції України про змагальність сторін, тому що цей елемент принципу змагальності не є обов’язковим для нього. Принцип змагальності – це повне розмежування функції обвинувачення, захисту і правосуддя. На практиці трапляються випадки, коли обвинувач відмовляється від підтримання обвинувачення у конкретній справі, що не впливає на публічний розгляд справи судом у подальшому і прийняття щодо неї рішення (ст. 4, 53, ч. 4 ст. 264 КПК України).відповідно до вимог ч. 1 ст. 232 КПК України прокурор або його заступник, затвердивши обвинувальний висновок, складений слідчим, або склавши новий обвинувальний висновок, направляє справу до суду, якщо вона підсудна, і повідомляє суд про те, чи вважає він за потрібне підтримувати державне обвинувачення.

У ст. 36 Закону наголошується: “Прокурор бере участь у судовому розгляді кримінальних справ належно від характеру і ступеня суспільної небезпеки діяння”. На розвиток вимог Закону України “Про прокуратуру” Генеральний прокурор України наказом “Про організацію підтримання державного обвинувачення в суді, підвищення якості та ефективності участі прокурорів у кримінальному судочинстві” від 30.10.98 № 10 зобов’язав прокурорів усіх рівнів забезпечити підтримання державного обвинувачення в суду стосовно осіб, які скоїли тяжкі та особливо небезпечні злочини, що привертають особливу громадську увагу. В інших справах обвинувачення підтримувати зважаючи на реальні можливості. Забезпечення участі прокурора в судовому процесі повинно передбачати якісне вивчення кримінальної справи, активну участь у судовому процесі при перевірці доказів, здобути у досудовому слідстві, та високий рівень державного обвинувачення. Прокурор зобов’язаний повідомляти суд про своє рішення щодо підтримання державного обвинувачення.

У зв’язку з цим необхідно на законодавчому рівні врегулювати питання, чи є обов’язковою для прокурора ухвала розпорядчого засідання суду або постанова судді про підтримання обвинувачення та участь прокурора в судовому розгляді кримінальної справи.

Протягом 1999 р. прокурорами України підтримано державне обвинувачення у 145372 кримінальних справах, у тому числі у 68418 справах про тяжкі злочини.

Обсяг і межі повноважень прокурора, який бере участь у судовому розгляді справ, визначаються ст. 34, 35 Закону, іншими законами, а також наказом Генерального прокурора від 30.10.99 № 10.

Підтримання державного обвинувачення – службовий обов’язок кожного прокурора. Персональний склад державних обвинувачів затверджуються відповідними наказами Генерального прокурора, прокурора Автономної Республіки Крим, прокурорами області, міста, району. Керівництво і контроль за якістю підтримання державного обвинувачення такими працівниками покладаються на заступника прокурора, який відповідає за цю ділянку роботи.

Вважаємо, що заступник прокурора, який відповідає за згадану ділянку роботи, повинен особисто доручати відповідному помічнику вивчати кримінальну справу перед направленням її до суду (помічник робить відповідні нотатки, виписки), а вже потім, як обізнаний зі справою, давати доручення щодо підтримання державного обвинувачення.

Генеральний прокурор України під час виконання функції державного обвинувачення зобов’язує керівників прокуратур вчиняти такі дії:

призначати державних обвинувачів завчасно, щоб вони мали можливість всебічно підготовитись до судових процесів;

надавати державним обвинувачам необхідну організаційну та методичну допомогу з питань підготовки до судових процесів, тактики участі в судовому слідстві, кваліфікації злочину, міри покарання тощо;

прокурорам області, їхнім заступникам, прирівняним до них прокурорам у всіх випадках судової тяганини, інших грубих порушень закону під час розгляду кримінальних справ порушувати питання перед відповідними кваліфікаційними комісіями судів про притягнення до відповідальності суддів, які несумлінно виконувати свої обов’язки;

роботу державних обвинувачів оцінювати зважаючи на обсяги, складність і категорію кримінальних справ, їх реальний внесок у дослідження справи, виявлені при цьому активність і професійність, майстерність, об’єктивність і вплив на законність та обґрунтованість пройнятого у справі судового рішення, ефективність реагування на необґрунтовані (незаконні) вироки.

Загальні повноваження прокурора – державного обвинувача під час судового розгляду кримінальних справ полягають у його праві ретельно вивчати матеріали справи, брати активну участь у дослідженні доказів, об’єктивно і неупереджено оцінювати їх, заявляти клопотання про виклик додаткових свідків чи призначання у справі в разі необхідності експертиз, залучання спеціалістів, експертів тощо, висловлювати суду міркування щодо застосування кримінального закону, призначення як основного, так і додаткового покарання, виду колонії, вирішення цивільного позову, відшкодування збитків.

Переконаність прокурора в тому, що органи попереднього слідства зібрали достатньо доказів для підтримання державного обвинувачення підсудного, зобов’язує його підтримувати державне обвинувачення. В обвинувальній промові він розкриває соціальну небезпеку злочину, викладає обставини справи, аналізує докази, зібрані під час судового слідства, оцінює обставини, що впливають на ступінь відповідальності підсудного, дає оцінку причинам злочину та умовам, що їм сприяють, вносить пропозицію про винесення судом окремої ухвали, висловлює свої міркування щодо міри покарання, вирішення цивільного позову та інших питань, що мають значення при постановлені судом вироку. Прокурор обов’язково детально зупиняється на обґрунтованості кваліфікації вчиненим підсудним діяння, тобто доводить відповідність діяння конкретному складу злочину. На обґрунтування своєї пропозиції прокурор має право зіслатися на досліджені в суді докази, норми матеріального та процесуального права, а також керівні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України.

В разі коли під час розгляду справи державний обвинувач дійде висновку, що дані судового слідства не підтверджують обвинувачення підсудного, він зобов’язаний повністю або частково відмовитись від обвинувачення. Від обвинувачення прокурор повинен відмовитись частково, коли під час судового розгляду обвинувачення не підтверджується за окремими епізодами або відповідними статтями Кримінального кодексу України. У цих випадках він наводить мотиви відмови і підстави виправдання підсудного в частині пред’явленого обвинувачення, а за доведеними епізодами підтримує державне обвинувачення.

Згідно з ч. 4 ст. 264 КПК України відмова прокурора від обвинувачення не звільняє суд від обов’язку подальшого розгляду справи і вирішення її на загальних підставах.

Одним із важливих повноважень прокурора-обвинувача є обов’язок і право у встановлені законом касаційні строки ґрунтовно ознайомитися з матеріалами та протоколами судового слідства, касаційними скаргами і за необхідності подати письмові зауваження та заперечення, своєчасно реагувати на кожне незаконне судове рішення – вносити касаційне або окреме подання, державний обвинувач (помічник прокурора, прокурори управлінь) має право вносити касаційне чи окреме подання щодо всіх кримінальних справ, у яких він брав участь.

Право внесення касаційного (окремого) подання у встановлений законом касаційний строк (7 днів з моменту проголошення вироку – ст. 350 КПК України) на вироки суддів незалежно від участі в розгляді справи надано прокурорам та їхнім заступників. Якщо прокурор, який затвердив обвинувальний висновок, не брав участі в судовому розгляді кримінальної справи і вона розглядалась судом за межами юрисдикції цього прокурора і якщо він не згоден із судовим рішенням, прокурор може звернутися до відповідного територіального прокурора щодо внесення касаційного (окремого) подання.

Генеральний прокурор України розцінює невнесення касаційного чи окремого подання на судові рішення за наявності очевидних підстав для їх скасування чи зміни як незалежне виконання службових обов’язків.

Не менш важливе значення надається забезпеченню участі прокурора у суді касаційної інстанції в розгляді всіх кримінальних справ з урахуванням доводів касаційних подань і скарг. Адже від професійності і принциповості прокурорів управління підтримання державного обвинувачення в судах, Головного управління військових прокуратур Генеральної прокуратури, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей та прирівняних до них прокуратур, а також суддів відповідних судових колегій судів залежить законність винесених судовими вироками (ухвал, постанов ) і врешті-решт вони можуть стати на шляху безпідставного засудження невинних чи виправдання винних у вчиненні злочинів осіб.

Прокурорам та їхнім заступникам відповідно до їх компетенції надано право витребувати із судів кримінальні справи, за якими вироки, ухвали, постанови набрали законної сили, і за наявності підстав для перегляду справи в порядку нагляду проносити протест на вирок, ухвалу чи постанову суду.

Право принесення протесту на вироки, ухвали і постанови судів, які набрали законної сими, належить: