М.Трублаіні - Микола Петрович Трублаєвський, Детальна інформація

\x0152

мінь лише вряди-годи пробиває химерне полярне сяйво, що фантастичними стовпами спалахує у високості, відсвічуючи різнокольоровими іскрами на снігу.

Все живе поховалося. Тільки білий ведмідь коли-не-коли навідається до берега, шукаючи поживу.

Поховались і люди. Ген, у темноті, бовваніють їхні яранги — присипані снігом намети із нерп'ячих шкур. Тепер не час для полювання. Люди живуть запасами, що їх створили заздалегідь, полюючи на моржів і тюленів.

Важко прожити людині на Півночі. Тріскучі морози змушують щільніше кутатися в хутра. Люті хуртовини, гнані ураганними вітрами, загрожують позносити житла. Голодні звірі підходять близько до осель. Тут усюди небезпека, всюди загроза життю...

Та коли є тільки це... Мов чорна полярна ніч, нависає над людьми інший, духовний морок — темрява забобонів, сліпої віри в злих і добрих духів, напівдикунські звичаї. Людською темнотою користуються різні ошуканці та пройдисвіти — шамани, знахарі й інші дармоїди. Люди не вміють лікувати хвороби, не знають, що таке книжки, радіо, газети... Щиросердні й чесні, вони нерідко стають жертвами власної довірливості, і тоді розігруються драми, як, скажімо, та, що мало не скінчилася трагічно для однієї чукотської родини.

А ось інше оповідання.

На далекому острівці серед крижаного моря живуть ескімоси. Вони теж у тенетах забобонів, і там верховодить шаман... Дівчина Мамаюк, щоб урятувати від голодної смерті своїх батьків, забиває рожеву чайку. Цим вона порушує давній звичай острова і накликає на себе прокляття шамана. Він вимагає прогнати Мамаюк з острова, водночас наказуючи їй задушити свого брата Овайюака, ще недавно найкращого мисливця на острові. Оввйюак осліп і тепер нездатний себе прогодувати.

Мамаюк у розпачі. На допомогу їй приходить Анка, героїня оповідання «Малий посланець». Вона вивозить Мамаюк з острова, а потім повертається. З нею прибувають «люди з червоними зірками», і на глухому острівці змінюється життя. Тепер шаман безсилий що-небудь вдіяти. Так закінчується оповідання «Крила рожевої чайки».

Твори Миколи Трублаїні «Малий посланець», «Вовки гоняться за оленями», «З півночі мчав ураган», «Волохан», «Лови білого ведмедя», «Берег невідомого острова», «Крила рожевої чайки» та інші давно стали хрестоматійними. Автор не просто описав у них екзотику далеких північних країв. Там змальовано людей, які по-різному ставляться до життя, добрих і лихих, мислячих і задурманених дідівськими забобонами. Справжній і глибокий художник, письменник уміло й тонко показує, як у нових умовах змінюються їхні погляди, сприйняття природи, розуміння свого місця в людському колективі, як почуття людяності і благородства допомагають переборювати усе старе й віджиле.

В оповіданнях Миколи Трублаїні, крім захоплюючих сюжетів, багато пізнавального, того, що могло схопити тільки гостре й допитливе око письменника, людини вразливої і спостережливої. В Трублаїні романтик поєднується зі строгим реалістом, котрий прагнув максимально точно змалювати те, що бачив і чув. Він не терпів фальші, надуманості, вигадки. Своїх героїв малював з натури, відбираючи тільки найхарактерніше, те, що відрізняло їх від інших. Так само добирав ситуації. Тому оповідання про Північ вражають нас життєвою переконливістю.

Герої північних оповідань — постаті дуже колоритні. Тут діють дорослі й діти — морські мисливці, капітани, боцмани, кочегари, юнги, вчені-метеорологи, гідрологи, їхня праця здебільшого тяжка, пов'язана з багатьма небезпеками, праця, що вимагає і сили волі, і мужності, і винахідливості. Однак люди не схиляються перед труднощами. Вони пишаються своєю працею, тим, що на їхню долю випала честь підкорювати Арктику. Вони не лише полюють на морського звіра, здобувають цінні хутра, шкури, нерп'ячий жир, моржеві ікла, а й хочуть прислужитися науці. Так, в оповіданні «Погонич блакитного кита» зоолог Офіура та капітан корабля Муль докладають зусиль, щоб спіймати й навчити живого кита. Мріє приручити білого ведмедя, зробити його свійською твариною мисливець Попадай («Лови білого ведмедя»).

Людям часто доводиться боротись із стихією, та, як правило, в цій боротьбі вони виходять переможцями. Ніщо не може здолати людину, якщо вона хоробра, вольова, цілеспрямована. Тоді людина сильніша за природу, сильніша навіть за саму смерть...

М. Трублаїні закликає юного читача: «Будь хоробрим, витривалим. Це потрібно для Батьківщини, для тебе самого. Учись у мужніх, кмітливих, стійких, наслідуй їх. Вони допоможуть тобі стати справжнім громадянином, покорителем суворої Арктики».

Мужність і героїзм проявляють не тільки дорослі, а й діти. Такими є, скажімо, підлітки в оповіданні «Хатина на кризі» — українець Володя Велетень, якут Оротук, чукча Темар, які на гідросанях доїхали до Північного полюса. По дорозі хлопці зазнали багато пригод, побували в таборі зимівників, а коли повернулись додому, дали слово присвятити себе освоєнню радянської Півночі. Оповідання символізує дружбу народів нашої країни.

В більшості північних оповідань діють одні й ті ж дитячі персонажі — Володя Велетень, Оротук, Темар, Анка. Самі оповідання — немовби розділи однієї книжки. Не дивно, що письменник подумував об'єднати їх у повість, однак намір цей не був здійснений.

Оповідання про Далеку Північ принесли велику популярність Миколі Трублаїні. Вони поставили його в один ряд з такими вже широко відомими на той час дитячими письменниками, як Андрій Головко, Олесь Донченко, Петро Панч, Олександр Копиленко та інші.

До теми освоєння Арктики Микола Трублаїні ще раз повертається у повісті «Лахтак», яка вийшла 1935 року. Твір має гострий, динамічний сюжет. По суті, це одна з перших повістей в українській дитячій літературі, де по-новому ставилось і розв'язувалося питання про позитивного героя в пригодницькому творі. Головний персонаж тут — штурман Кар. Автор наділив його кращими якостями — мужністю, патріотизмом, людяністю, розумом, простотою. Очоливши команду на судні «Лахтак», досвідчений штурман, завдяки своїй рішучості, витримці, діяльності виходить переможцем з дуже складних і небезпечних ситуацій. Він врятовує корабель та його нечисленну команду.

Повість «Лахтак» була завершальним твором письменника про Далеку Північ.

Невдовзі М. Трублаїні звернувся до інших тем, але любов до Арктики лишилася в нього на все життя. Свою любов хотів передати юним друзям, яких у нього було дуже багато.

М. Трублаїні не лише домагався, щоб його твори були цікавими й змістовними, але й боровся за якість усієї літератури для дітей, був одним з її критиків і теоретиків.

І коли почалася війна, Микола Трублаїні не стояв перед вибором, що робити далі. Першого ж дня війни подав заяву до партійної організації про бажання негайно йти на фронт. Коли ж згодом його прохання задовольнили, поїхав як військовий кореспондент фронтової газети «Знамя Родины» — одразу на передову, де клекотів гарячий бій.

А через два тижні письменника не стало...

Він міг би ще багато написати, якби невблаганна, смерть не вирвала його, ще молодого, письменницьких лав. У Трублаїні були широкі плани, цікаві оригінальні задуми. Йому завжди властива була невситима жага знань, прагнення про все довідатись, глибоко вивчити життя людей. Свої твори він подовгу обдумував, старанно вивчав усе, про що збирався написати, розповісти в книжці.

Життя Миколи Петровича Трублаїні — дивовижна одіссея романтика, закоханого в Арктику, невтомного мандрівника, глибокого знавця дитячої душі. Але передусім — це життя комуніста, радянського громадянина, палкого патріота Соціалістичної Вітчизни, який був і назавжди лишиться з нами.

PAGE

PAGE 1