Сучасна екологія: наукові, етичні та філософські ресурси, Детальна інформація

По-друге, аналіз етнокультур дає можливість проаналізувати сучасними методами перспективу використання тих із відсунутих на другий план способів природокористування чи їхніх елементів, які є екологічно значимими і можуть дати людству шанс на виживання. Зрозуміло водночас, що такі форми природокористування мають утворювати задовільне підгрунтя для виходу людства зі стану, в який воно приречено впадати існуючи в умовах техногенної цивілізації - стану безперервного балансування між вимиранням від нестатків та самознищенням внаслідок вичерпання ресурсів та екологічної катастрофи.

Витіснення або деформація способів господарювання, що вплетені в буття живої природи і ритмічно налаштовані на фази природних змін - збирання плодів, полювання, пасовищне скотарство, землеробство було для людства визначальним кроком у самоствердженні. Кроком на шляху виходу, вивільнення людини із системи залежностей від природних сил і руху її до реальності свободних дій і ілюзії влади над природою.

Упродовж сторіч людина накопичувала і удосконалювала науково-інтелектуальні та техніко-технологічні можливості для реалізації своїх цілей в природі. Але вже від середини Х1Х ст. на рівні наукової свідомості стає очевидним, що існуючі форми природокористування, що базувалися на завойовницькому ставленні до природи спричинили надмірний техногенний тиск на довкілля, що приведе через дуже нетривалий час до екологічної катастрофи.

Але якщо люди в процесі освоєння природи зруйнували якийсь ландшафт чи пошкодили певний біоценоз, то вони могли б виправити становище - створити штучний ландшафт. Теоретично можна припустити і можливість "вписування" створеного, штучного ландшафту в природну систему, щоб допомогло відтворитися зруйнованим ландшафтам та біоценозам.

В.І.Вернадський оптимістично ставився до питання про позитивні людські можливості в природокористуванні. Однак, він застерігав, що не будь-яке перетворення природи може давати тривалий позитивний наслідок. Звісно, можна перетворити первісний ліс на культурний, ліс - на сад, дюну у лісовій зоні - на ліс. Але гарантовано і надовго перетворити, скажімо, степ на ліс людина не може. Не може, тому, що через деякий час почнеться зворотній процес, і всі зусилля будуть націлені на те, щоб протистояти "наступу" природних процесів.

8.2.ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ.

Розглянутий напрямок проблем - осмислення ролі довкілля в формуванні історико-національних форм існування людини - має такий цікавий ракурс - проблему становлення національної культури під впливом специфіки довкілля. Кожна національна культура складається з багатьох компонентів, що синтезуються у складну органічну цілісність. Вона і характеризує певну історичну спільність людей з усіма специфічними виявами. Серед багатоманітності аспектів виявлення специфіки певної національної культури присутній і екологічний аспект. У контексті екологічного аналізу стають зрозумілішими складні специфіковані риси і ознаки національної культури - як предметні, так і духовні. Причому осмислені як в історичному минулому, так і в сьогоденні та в прогнозуваному майбутньому.

Осмислення екологічного буття нації є зараз дуже актуальним для України. Це важливо як для розвитку самосвідомості нації, так і для розв"язання екологічних проблем. Серед досліджень, проведених в цьому напрямку треба назвати роботу професора М.Кисельова і професора Ф.Канака "Національне буття серед екологічних реалій".

Якщо говорити про ідейно-історичні витоки названої проблематики, то слід згадати творчість російського культуролога М.Данілевського. Зокрема, його роботу "Росія та Європа". М.Данілевський розглядає культурно-історичні типи та народи, з яких ці типи складаються як глибоко укорінені на певному географічному просторі. Він доходить висновку, що загальні суттєві риси культури по-різному реалізуються в конкретно-географічних і конкретно-історичних умовах. Отже, національна культура залежить від природного оточення, ландшафту, в якому існує нація.

Серед українських дослідників слід особливо назвати М.Грушевського. В його грунтовній праці "Історія України - Руси" значне місце належить історичному аналізу залежності розвитку української культури від природного середовища. Йдеться про вплив природного середовища на культурні орієнтації, про осмислення історії українського народу крізь призму відношення "культура - природне середовище".

Одним з перших в Україні питання впливу природного середовища на культуру дослідив П.О.Тутківський. Він доводив, що через рел"єф, грунти, гідросферу і клімат здійснюється вплив на флору, а через неї - і на фауну; і через усі елементи ландшафту - на побут, культуру, сільсько-господарську, економічну та духовну діяльність людини.

Є.Маланюк підкреслює, що слово "гарний" у значенні "красивий" вживали і позначаючи внутрішні якості, доброти. Такої ж думкі дотримувався і Г.Сковорода, наголошуючи:"У нас користь є красою, краса ж з користю неподільна." Таке ставлення до землі, зачарування природою, тісний внутрішньодуховний зв"язок украінця з довкіллям не відповідає західноцивілізаційним світоглядним орієнтаціям на перетворення природи, завоювання її. Екофільність українського етносу як риса його культури скоріш орієнтує на дотримання законів природи, інтуїтивне проникнення в її суть.

Специфічними світоглядними орієнтаціями ментальності українців є спрямованість на внутрішній емоційно-почуттєвий світ людини, де панує не логіка раціо, а палкий поклик серця. Цю особливість визначають як "кордоцентризм".

Якщо ж говорити взагалі про вихідні тези аналізу взаємовпливу природного середовища і етносу, що здійснюється українськими дослідниками, треба особливо виокремити 3 тези:

Наша культура не лише національна, а її глибший та ширший зміст визначений саме географічним положенням.

Культура розглядається як форма адаптації нації до того природного і культурного простору, в межах якого вона виникає і розвивається.

Культура України, її специфіка пов"язана зі специфічним географічним положденням України - "між Сходом і Заходом"

В умовах яскравого виявлення обмеженості техногенної цивілізації, що проявляється в глобальних кризах різних сфер життя людини, виявляється суперечність традиційних техногенних орієнтацій прогресу і гуманістичних складових людського розвитку. Ця ситуація активізує принциповий перегляд методологічних пропозицій та світоглядних засад наукового і практичного освоєння світу. Актуальними стають вимоги повернення до людини в багатоманітності її природних, життєвих і соціопрактичних рис.

8.3.ПОНЯТТЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КУЛЬТУРИ. ЕКОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА УКРАЇНСЬКОГО ЕТНОСУ.

Дослідження взаємовпливу соціального і природного в житті людини дозволяє говорити про специфічні прояви культури в екологічному смислі. В сучасній філософії екології це відтворено в понятті "екологічна культура".

Екологічна культура визначається як одна з форм культури, як здатність людини відчувати живе буття світу, пристосовувати його до себе, взаємоузгоджувати власні потреби і устрій природного довкілля (Див. В.Крисаченко. Екологічна культура.К.:1996).

Екологічна культура - це цілепокладающа діяльність людини (включаючи і наслідки такої діяльності), спрямована на організацію та трансформацію природного світу (об"єктів та процесів) відповідно до власних потреб та намірів. Вона звернена водночас і до природного довкілля, і до внутрішнього світу людини.

Екологічна культура - це функціональна основа існування людини. Вона уможливлює доцільне і ефективне природокористування.

Екологічна культура українського етносу формувалась в його історії. Так, дослідники звертають увагу на те, що вже в первісних общинах з"явилося не лише практично-утилітарне, а й естетичне ставлення до природи.

Наприклад, місця, де жити, вибиралися, зрозуміло, за принципом зручності (близкість води, добрий захист), але й красота місця (наприклад, положення Києва), можливо, впливала (бо були аналогічні за зручністю місця в районі Вишгорода, Трипілля).

Так, І.Нечуй-Левицький, досліджуючи міфологічну культуру українського народу в творі "Світогляд українського народу. Ескіз української міфології" (1876) наголошує на зв"язку української міфології зі ставленням до природи. Він зауважує, що небесні явища "вразили фантазію і мисль українського народу. Нібо, засіяне зірками, сонце, місяць, хмари, дощ, вітер, грім, блискавка - все те поперед усього звертало на себе увагу, зачіпало фантазію і розбуджувало мисль дужче і раніше, ніж земля і все, що на землі. Ще більш зачіпало людську думку зміна літа й зими, тепла й холоду, дня й ночі, вічна і незмінна боротьба на небі світлих і темних сил".

І.Нечуй-Левицький підмічає цікаву закономірність.Однаковість сприйняття часу всіма членами етносу було предметом суворої регламентації. Саме цей фактор - однаковість часосприйняття - є домінантою психичного наслідування спільности. Однаковість часосприйняття була закріплена в обрядах, традиціях, ритуалах, усній творчості. І через них перетворювалась в програму відтворення такого ставлення до природи, де продукти життєдіяльності етносу (подібно до інщих ценозів) включаються до кругообігу речовин у біосфері.

В певному розуміні, це була своєрідна програма "екологічного виховання". Причому, дуже дієвого, порявняно з сьогоденним.

І.Нечуй-Левицький підкреслює і "природоорієнтованість" давньоукраїнської релігії. Образи своєї релігії українці брали з природи. Так. зенмля сприймалася не просто як територія, А саме в ній існували корені етносу , традиції. В рідній землі зберігалися могили пращурів, землю ж берегли для нащадків.

Крім того, своєрідним чином зв"язок людини і природи відображався в українській міфології. Так, форми українських міфів дуже близькі до природних форм. І.Нечуй-Левицький підкреслює, що в українських міфах ми не бачимо схильності до негарних, неестетичних велетенських міфічних образів (головатих, рогатих, з антинатуральними інстинктами), які характерні для німецької і великоруської міфології. Український народ в міфах "держиться міри". Відчувається тяжіння до правди і естетичності, про що свідчать яскраві колядки і щедрівки.