Механізм функціонування ринку праці в сучасних умовах, Детальна інформація

Необхідними умовами функціонування ринку праці є також організація єдиної, замкненої по території країни й ефективно діючої системи бірж праці; широкомасштабна система професійної орієнтації, професійного навчання, підвищення кваліфікації і перепідготовки; наявність у територіальних органів виконавчої влади необхідних фінансових і матеріальних коштів, достатніх для організації ефективної роботи системи працевлаштування, організації громадських робіт, стимулювання зайнятості; соціальна підтримка громадян, включаючи безробітних і членів сімей, які перебувають на їхньому утриманні, та ін.

Головними складовими частинами ринку праці є сукупна пропозиція, що охоплює все економічно активне населення, та сукупний попит, що визначається загальною потребою економіки у найманій робочій силі. Вони складають сукупний ринок праці, або ринок праці в широкому розумінні. Основна частина сукупного попиту та сукупної пропозиції задоволені, що забезпечує працівників роботою, а робочі місця – працівниками та створює умови для функціонування економіки. Менша частина сукупного ринку праці з причин природного, механічного та економічного руху робочої сили і робочих місць виявляється вільною і потребує задоволення попиту та пропозиції шляхом зведення здобувачів роботи з вакантними робочими місцями. Ця частина сукупного ринку праці називається поточним ринком праці, або ринком праці у вузькому розумінні. Його обсяг визначається кількістю вакантних робочих місць та кількістю працівників, активно зайнятих пошуками роботи.

Співвідношення попиту і пропозиції на ринку прації – це його кон’юнктура. Залежно від співвідношення попиту та пропозиції розрізняють три типи кон’юнктури ринку праці :

трудодефіцитна, коли на ринку праці спостерігається нестача пропозиції праці;

трудонадлишкова, коли існує велика кількість безробітних і відповідно надлишок пропозиції праці;

рівноважна, коли попит на працю відповідає її пропозиції.

Кожен тип ринкової кон’юнктури, властивий тому чи іншому регіонові або сфері прикладання праці, утворює в сукупності загальний ринок праці в країні.

Праця є унікальним товаром і має багато таких характеристик, які відрізняють її зі світу звичайних товарів чи послуг. Внаслідок цього ринку праці притаманні важливі особливості, що впливають на його функціонування і на методологію його аналізу та вивчення.

Розрізняють кілька концептуальних підходів до аналізу функціонування ринку праці : неокласичний, кейнсіанський, монетаристська модель, інституціоналістська, контрактна теорія зайнятості та концепція гнучкого ринку.

В основу неокласичного підходу покладено постулати класичної політекономії. Її дотримуються Дж.Перрі, Н.Фельдстайн, Р.Холл, а у 80-ті роки минулого століття прихильники концепції економіки пропозиції Д.Гілдер, А.Лаффер та ін. Згідно з цію концепцією ринок праці діє на основі цінової рівноваги, основним ринковим регулятором є ціна робочої сили (заробітна плата). Так, за допомогою заробітної плати регулюються попит та пропозиція робочої сили та підтримується рівновага.

Із неокласичної концепції випливає, що ціна на робочу силу гнучко реагує на потреби ринку, тобто збільшується або зменшується незалежно від попиту та пропозиції, а безробіття неможливе, якщо на ринку праці існує рівновага. На переконання представників цієї концепції безробіття існує завжди, тому вони посилаються на деякі «недосконалості» ринку, що призводять до розбіжностей їх теорії з дійсністю. До них відносять вплив профспілок, встановлення мінімальних ставок заробітної плати державою, відсутність інформації тощо.

Кейнсіанці розглядають ринок праці як явище постійне. Кейнсіанська модель виходить з того, що ціна робочої сили (заробітна плата) жорстко фіксована і практично не змінюється. Згідно з цією концепцією, ціна не регулює ринок праці. Роль регулятора належить державі, яка збільшує або зменшує сукупний попит і може ліквідувати цю рівновагу. Отже попит на робочу силу згідно з цією концепцією регулюється не коливанням ринкових цін на працю, а сукупним попитом, обсягом виробництва.

В основі теорії гнучкого ринку (Р.Буайє, Г.Тендинг) лежить положення про необхідність дерегламентації ринку праці, переходу до більш гнучких, функціонально індивідуалізованих і нестандартних форм зайнятості (часткова зайнятість, неповний робочий день або тиждень, короткострокові контракти). Такий підхід мав забезпечити зменшення витрат структурної перебудови економіки західних країн, що розпочалося наприкінці 70-х років минулого століття й мало бути досягнуто за рахунок таких чинників :

різних форм найму (або звільнення) працюючих та модифікації форм зайнятості;

гнучкості регулювання робочого часу;

гнучкості в регулюванні заробітної плати;

гнучкості форм і методів соціального захисту працівників.

Сутність цієї концепції ще й в тому, що вона може бути корисною в теорії і практиці економічних в Україні, оскільки концепція гнучкого ринку передбачає формування різноманітних форм взаємовідносин підприємців і найманих працівників і спрямована на раціоналізацію сукупних витрат, підвищення прибутковості та підтримування високого динамізму ринку праці.



Теоретичне осмислення наведених концепцій дає змогу стверджувати, що в наш час механізм дії ринку праці істотно складніший і жодна з цих теорій не відтворює повної картини сцчасного функціонування ринку праці, а характеризує лише окремі його елементи.

Відмінність ринку праці від всіх інших полягає в тому, що в результаті купівлі-продажу товар не відокремлюється від його попереднього власника, тобто фактично об’єктом купівлі-продажу є право на використання робочої сили (здатності до праці), при чому предметом торгу є не тільки певний вид здатностей виконувати трудові функції, а і тривалість та умови виконання цих функцій.

Особливості праці як товару стають вирішальними в умовах кризи, що характерна для сучасної економіки України. Зокрема це прявляється в тому, що наднизькі ставки оплати праці в кризовій економіці за багатьма напрямками призводять не до зменшення, а до збільшення пропозиції праці, що викликає на ринку самопосилюючі негативні процеси. Тому однією з умов виходу економіки з кризи і ефективної зайнятості є підвищення рівня оплати праці.

Сучасний світовий ринок праці зазнає впливу численного комплексу факторів, головним з яких є глобальна конкуренція між працівниками, мобільність і висока плинність робочої сили, неоднорідність та диференціація (за віком, статтю, здібностями, працездатністю тощо) самого ринку праці, а також його поділ на різнонаправлені субринки, тобто багатофакторна сегментація.

Згідно з принципами сегментації ринку праці за віком, світова структура народонаселення включає дві категорії людей : працездатне та непрацездатне населення. До першої категорії належить близько 70% населення, хоча ця величина дуже умовна,бо залежить від широкого спектру соціальних, економічних, демографічних, політичних причин. У свою чергу працнздатне населення поділяється на економічно активне та неактивне (домогосподарки, студенти денної форми навчання, громадяни, що перебувають на утриманні держави,особи без певного місця проживання). Особливий інтерес становить економічно активна частина суспільства, тобто люди, які активно вступають у трудові відносини і підтримують їх на світовому ринку робочої сили.

У пошуках роботи, яка зможе повністю розкрити трудовий потенціал людини і разом з тим забезпечити їй достатні засоби для існування, громадяни вдаються до масових переїздів як усередині країни,так і за її межі. Процес стихійного чи організованого переміщення в межах національного чи міжнаціонального ринків праці, зумовлений характером розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, дією економічних законів, називають міграцією робочої сили.



В наш час наявні робочі місця все менше відповідають вимогам населення. Рушаться гарантії зайнятості.

Питома вага напівзаконної і протизаконної діяльності різних підприємств – різна ; великі промислові підприємства з чітким бухгалтерським і статистичним обліком, якщо і припускаються порушень, то трапляється це не часто. Незареєстровані підприємства, навіть займаючись цілком законними видами діяльності, укривають її від реєстрації вже внаслідок свого статусу. Що ж стосується кримінальних структур, то для них цивілізовані форми активності є скоріше епізодом, ніж правилом.

Економічна криза, яка супроводжується скороченням сукупного попиту на робочу силу, звуженням масштабів зайнятості найманою працею, зниження загального рівня добробуту населення та поширення бідності, водночас створює передумови для розвитку нестандартних, в тому числі незареєстрованих форм зайнятості, поширення комбінації різних форм зайнятості, зростання рівня майнового розшарування населення. При цьому спроби владних структур (і центральних, і регіональних) встановити контроль за цінами, обмежуючи рентабельність виробництва (чи послуг) а не дотуючи його, неминуче призводять в наших умовах до перерозподілу коштів від виробника до споживача, який реалізує їх переважно на неформальних ринках, купуючи зовсім не українські (тим більше не вироблені в легальному секторі) товари та послуги. Більш віддаленим наслідком стає скорочення обсягів виробництва і переорієнтація на більш доходні види діяльності в різних секторах економіки.

Сьогодні український ринок праці перебуває в стані глибокої кризи, яка охопила переважну більшість галузей і професій. Відповідно край обмежені можливості нагнітання попиту на робочу силу; існуючих вакансій (навіть з урахуванням того, що служби зайнятості мають інформацію про 15-20% їх загальної кількості – таку цифру дає аналіз найму робочої сили) не вистачає для реалізації сукупної трудової активності населення. І хоча динаміка співвідношення зареєстрованих безробітних і зареєстрованих вакансій є позитивною, не слід її надто оптимістично оцінювати. Проблема в тому, що на фоні зниження - і досіть помітного - зареєстрованого безробіття, його обсяги, визначені за методологією МОП лишаються практично незмінними.