Соціальне партнерство, Детальна інформація

зміни в організації виробництва та праці;

регулювання зайнятості;

режим роботи, тривалість робочого часу і відпочинку;

умови й охорона праці;

форми та системи оплати праці;

розміри тарифних ставок і посадових окладів за розрядами робіт і посадами працівників;

види й розмір доплат, надбавок, премій та інших заохочувальних і компенсаційних виплат, умов їхнього надання;

умови оплати праці за надурочну роботу; за час простою не з вини робітника і т.п.;

житлово-побутове, культурне, медичне обслуговування, організація оздоровлення та відпочинку працівників;

взаємні зобов’язання сторін щодо виконання угод.

Предметом генеральної, галузевої, регіональної угоди, колективного договору можуть бути також інші питання оплати праці, соціальних гарантій, пільг окремим категоріям працівників. Потрібно звернути увагу, що тарифні угоди на національному рівні мають переважно соціальний, аніж економічний характер. Колективний договір на рівні підприємства більш насичений економічним змістом.

Сама сутність соціального партнерства базується на паритетному функціонуванні одного партнера – підприємця і другого – профсоюзу як представника трудящих. Тому визнання і гарантія права на об’єднання – обов’язкові умови існування партнерства. Але роботодавцю потрібен складений, стабільний, висококваліфікований колектив робітників. Керівник підприємства, який налагодив партнерські відносини з робітниками, і визнав їх право на об’єднання та сприяє цьому, набуває і колективних радників, і конструктивних опонентів. Крім всього, виробник зацікавлений підтримувати споживчий попит своїх робітників на власну продукцію.

З іншого боку, і робітник, співставляючи кон’юнктуру не лише на ринку праці, але і на ринку товарів та послуг, зацікавлений в надійному, конкурентноздатному функціонуванні свого підприємства і збуту продукції. Це його економічна безпека, гарантія зайнятості та доходу. Тому економічні вимоги робітника не безмежні, і він може зрозуміти мотиви раціонального обґрунтування прибутку підприємства для потреб споживача і для потреб накопичення, враховуючи технічне оновлення виробництва й поліпшення умов праці.

В И С Н О В К И

Сьогодні в Україні узагальнення поглядів роботодавців і робітників проявляється у розумінні необхідності зниження соціальних реформ, логічної побудови соціальної політики в політику економічних перетворень, у створенні умов, які б сприяли розвиткові виробництва як головного джерела вирішення соціальних проблем, у підтримку соціального світу, попередженні масового злидарства і безробіття. З цього приводу у роботодавців і робітників існують і несвівпадаючі інтереси, до яких можна віднести, перш за все, пропорції в розподілі доходів на споживання і розвиток виробництва, визначення джерел створення фондів соціального захисту, ступень їх достатності.

Профсоюзи як сторона в системі соціального партнерства покликані виражати і захищати інтереси робітників на виробництві та поза ним. Крім цієї важливої ролі профсоюзи також грають роль індикатора суспільної думки, суб’єкта управління на ринку праці, одного з учасників управління виробництвом.

Держава в системі соціального партнерства покликана виконувати функції гаранта основоположних прав і свобод, незалежно від функцій регулятора системи соціально-трудових відносин, організатора і координатора переговорів, арбітра при вирішення трудових конфліктів. Для повноцінної реалізації даних функцій держава формує законодавчо-правову базу, складаючи тим самим основу для цивілізованої системи соціального партнерства.

Список використаної літератури.

Петюх В.М. „Ринок праці”: Навчальний посібник. – К.: КНЕУ, 1999. – 288 с.

Богиня Д.П., Грішнова О.А. „Основи економіки праці”: Навч. посіб. – 3-тє вид., стер. – К: Знання–Прес, 2002. – 313с. – (Вища освіта ХХІ століття).

Єсинова Н.І. „Економіка праці”: Навч.посіб. – Харків: Вид. гр. ”Академія”, 1999. – 188с.

Дієсперов В.С. „Економіка сільськогосподарської праці” – К.: ІАЕ УААН, 2004. – 488с.

PAGE

PAGE 30