Застосування позитивного досвіду зовнішньоторгових режимів провідних зарубіжних країн в умовах формування зовнішньоекономічних зв’язків України, Детальна інформація

Прикладом рівноправного партнерства в торгово-інтеграційних відносинах слугує економічне об'єднання МЕРКОСУР (“Спільний ринок країн Південного конусу”), засноване у 1991 році країнами-фундаторами Бразилією, Аргентиною, Парагваєм, Уругваєм на основі Асунсьонського договору. З січня 1995 р. між країнами введено режим митного союзу, до якого в 1996 р. приєдналися Чилі та Болівія як асоційовані члени. Розглянемо деякі з них.

Бразилія. Економічна криза не обійшла і цю країну, котра в 60-70 рр. мала високі темпи економічного зростання і за обсягом ВВП входила в першу десятку розвинутих капіталістичних країн (1(. Однак в 1968-1980 рр. темпи росту ВВП Бразилії склали 9% на рік, а протягом 1981- 1983 рр. вони знизилися до 1,5%. В 1993 році приріст ВВП підвищився до 4,6%. Це привело до проведення взаємопов'язаної політики в сфері антиінфляційних, кредитно-банківських і валютно-фінансових відносин, а також політики регулювання експортно-імпортних операцій. В Бразилії проводиться політика ліквідації механізму штучного стимулювання експорту за рахунок державної фінансової підтримки і орієнтації на підвищення конкурентоспроможності продукції на світових ринках.

Аргентина. Економічна ситуація в Аргентині в середині 80-х років характеризувалась усіма процесами економічної кризи - падінням виробництва, абсолютним зниженням ВВП, зростанням безробіття, падінням життєвого рівня населення. Такий стан був зумовлений політикою, спрямованою на підтримку імпортозаміщуючого виробництва і пов'язаною із замкнутістю економіки.

У 1989 р. фінансова політика, що проводилась урядом, призвела до того, що показник інфляції наблизився до 5000%. Із середини 1989 р. розпочалося проведення економічної політики, спрямованої на оздоровлення економіки і фінансової ситуації.

Складовим елементом такої політики стали заходи, що визначили розвиток зовнішньоекономічних зв'язків:

• вільний валютний курс, що визначається попитом і пропозицією;

• скорочення податків на експорт та імпорт;

• скасування зборів на імпорт продуктів харчування, сировини і обладнання.

Особливої уваги у зовнішньоекономічній політиці надавалося заходам, котрі стимулювали експорт продукції.

Іншим напрямом зовнішньоекономічної політики стало регулювання іноземних інвестицій.

Незважаючи на те, що національні компанії користуються перевагами в інвестиційній діяльності, існують заходи, що стимулюють залучення іноземних інвестицій (наприклад, звільнення на шість років від спеціального податку, котрий застосовується щодо іноземних інвесторів).

Реалізація зовнішньоекономічної політики Аргентини привела до того, що за період 1985-1991 рр. експорт із країни збільшився в 1,4 раза, імпорт - у 2,1 раза. Насамперед основу аргентинського експорту склала сільськогосподарська сировина і продукти харчування, котрі забезпечують понад 2/3 експорту (2(.

F

F

дьорозвинутих країн Латинської Америки. За темпами зростання ВВП Чилі займає одне з перших місць на континенті. Проте політичні і економічні процеси, що проходили в цій країні – падіння світових цін на мідь, виробництво якої складає п'яту частину від світового виробництва, - призвели до глибокої економічної кризи 1982-1983 рр. Подолання кризи стало можливим завдяки системі взаємопов'язаних заходів, головними з яких стали: завершення структурної перебудови і технічна модернізація при значному нарощувані експортного потенціалу і посилення ролі країни в розвитку світового господарства [3].

Послідовна політика повної лібералізації зовнішньої торгівлі проявилася в повній відміні обмежень на імпорт і у відмові від державних заходів у регулюванні зовнішньоекономічних зв’язків. Наповнення чилійського ринку імпортними товарами поставило чилійських підприємців у важкі умови, і вони були змушені підвищити якість своєї продукції, зменшивши витрати на виробництво, тим самим забезпечити конкурентоспроможність своєї продукції не лише на внутрішньому, а й на зовнішньому ринках.

Результатом такої політики стали зміни в структурі економіки, скорочення виробництва у тих галузях, які не витримали конкуренцї на світовому ринку (наприклад, виробництво транспортних засобів), і навпаки, ріст виробництва в інших галузях (виробництво одягу, побутової техніки, пластмас), які змогли закріпитися на зовнішньому ринку. Чилійська промисловість досягла успіхів у виробництві високотехнологічних товарів і їх експорті в інші країни (комп'ютери, спортивні літаки).

Складовим елементом зовнішньоекономічної політики стала ліберальна політика залучення іноземних інвестицій, у відповідності з якою іноземний капітал залучався в країну на тих же умовах, що і капітал внутрішніх інвесторів. Особливостями регулювання іноземних інвестицій є:

• обмін чилійських боргових зобов'язань на акції місцевих підприємств;

• спрощена процедура видачі дозволу на ввезення іноземних інвестицій у країну;

• скасування обмежень на вивезення прибутків іноземних інвесторів; встановлення термінів репатріації іноземного капіталу;

• пільгове оподаткування у випадку, якщо терміни репатріації капіталу складають не менше десяти років;

• додаткові пільги інвесторам при обсягу інвестицій, що перевищують п’ятдесят мільйонів доларів.

Зовнішньоекономічна політика у сполученні з послідовною політикою фінансової стабілізації призвела до того, що, починаючи з другої половини вісімдесятих років, Чилі вступила у фазу економічного піднесення. Середньорічний темп зростання ВВП в 1985-1991 рр. склав 5,9%, і за його темпами країна зайняла друге місце в регіоні після Венесуели [4].

Зміни глобальною порядку в світовій економіці протягом першої половини 90-х років поставили па порядок денний питання тотальної конкуренції і викликали потребу кардинальних змін у самому способі виробництва в країнах об'єднання. Тому на зміну моделям, побудованим на принципі широкої участі держави в економіці (значна питома вага державного сектора, протекціонізм держави щодо національних товаровиробників тощо), адекватним рівню розвитку вищезазначених південноамериканських країн протягом попереднього етапу їхнього економічного розвитку, прийшла стратегія модернізації народногосподарських комплексів та стрімкого виходу на міжнародні ринки шляхом кардинального підвищення конкурентоспроможності національної продукції.

Остаточна мета МЕРКОСУР, як це визначено в програмних документах об’єднання, створення спільного ринку, алгоритм формування якого базується на досвіді міжнародних інтеграційних процесів передусім в рамках Європейського Союзу.

Господарський комплекс країн-членів МЕРКОСУР за своїм обсягом перебуває на четвертому місці в світі після ЄС, США і Японії. Його внутрішній ринок налічує один трл. дол. США, темпи його зростання протягом останніх трьох-п’яти років є найвищими в світі (приблизно 4,7 – 5,2%).

Зовнішньоекономічна стратегія МЕРКОСУР спрямована на лібералізацію доступу закордонних товарів та капіталів на внутрішній ринок країн-членів, активне залучення іноземних інвестицій, дотримання зобов'язань, зафіксованих документами Уругвайського раунду переговорів ГУТТ/СОТ.

З 1995 року МЕРКОСУР як інтеграційне об’єднання набув одночасно статусу зони вільної торгівлі і статусу митного союзу (об'єднання країн Північної Америки НАФТА, до якого входять США, Канада та Мексика, має лише статус вільної торгівлі).

Для нашої держави актуальним є започаткування офіційних контактів па рівні МЕРКОСУР--Україна. Слід зазначити, що співпраця України зі Спільним ринком країн південного конусу у складі інших об'єднань (ЧЕС або СНД), за оцінками бразильських експертів, на нинішньому етапі внаслідок організаційної слабкості та низького рівня інтегрованості зазначених блоків у порівнянні з МЕРКОСУР видається малопродуктивною.