ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ КУРСУ. ФЕНОМЕН КУЛЬТУРИ, Детальна інформація

Предметні та особисті форми культури є неподільною цілісністю і становлять певний тип культури. Свій тип культури притаманний кожному народу як етнічній та історичній цілісності. Культурна цілісність характерна і для регіонів (культура європейська, африканська, слов’янська і т.п.), а також історичних епох (антична культура, культура Відродження, Просвітництво і т.д.). І хоч зі зміною історичних епох змінюється тип культури, це зовсім не означає розриву культурної спадщини і традицій, бо кожна нова доба з необхідністю успадковує культурні досягнення попередньої. Усе це дає підстави розглядати культурну історію людства як світовий процес, вживати поняття світової культури.

Співвідношення світової і національної культури — одна з найскладніших проблем сучасної культурології. Серед прихильників існування світової або загальнолюдської культури імена таких відомих мислителів, як Тейяр де Шарден (1881-1955 рр.), В.І.Вернадський (1863-1945 рр.), А.Швейцер (1875-1965 рр.), Р. Дж. Коллінгвуд (1889-1943 рр.), які вважали, що світова культура — це система духовних цінностей, що виробляються в надрах національних культур, але набувають загальнолюдського значення. Протилежний табір представляли не менш відомі мислителі, зокрема О.Шпенглер (1880-1936 рр.), А.Тойнбі (1889-175 рр.), які визнавали лише множинність культур, заперечуючи єдність цієї множинності, їхню історичну спадкоємність, загальнолюдський зміст.

У сучасній культурології розрізняють поняття «етнічна» та «національна культура». Перша є предметом вивчення етнографії (або етнології) і визначається як сукупність лише тих культурних елементів, які виконують «етнодиференціюючу функцію», тобто сприяють визначенню «свого» і відокремленню від «чужого». Елементи такої культури — обряди, звичаї, міфи, фольклор тощо — позбавлені індивідуального авторства, вони безіменні, анонімні. Приналежність до етнічної культури визначається спільністю походження — кровним спорідненням. Ця культура патріархальна, позбавлена розвинутої індивідуальної самосвідомості.

Культура, яка є достатньою для існування етносу, перестає бути такою, коли йдеться про життя нації. На відміну від етнічної культури, національна передбачає існування нових типів комунікації (взаємозв’язку) між людьми, більш складних стосунків, ніж природні кровно-родинні. Таким принципово новим типом комунікації виступає писемність.

Носіями національної культури стають освічені прошарки суспільства. Національна культура твориться не етносом у цілому, а тими представниками суспільства, які беруть на себе функцію індивідуального авторства — письменниками, філософами, вченими, священниками, митцями.

Див. Словник іншомовних слів (За ред. О.С.Мельничука. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1974. — с.377)