Культура Нового часу, Детальна інформація

Своєрідною енциклопедією була для просвітителів-філософів XVIІІ ст. багатотомна “Природнича історія” Бюффона і його співпрацівників.

Його окремі здогади про еволюційний розвиток органічного і неорганічного світу Землі були спрямовані проти грубого і наївного релігійно-догматичного мислення.

Такий нерівномірний поступ наукових знань проявлявся і в медицині. Незважаючи на досягнення анатомії, фізіологія з клінікою (а особливо головна клінічна спеціальність - терапія) протягом довгого часу відставали. Великий вклад у процес становлення клінічного навчання студентів здійснив Лейденський університет, при якому була створена в XVIІ ст. клініка.

Особливо значну роль у запровадженні клінічного навчання відіграв Герман Бургав (1668-1738), який викладав у цьому університеті клініку внутрішніх захворювань і патології. Основний принцип навчання, який він пропонував, це навчання біля постелі хворого.

Недоліком у діяльності Бургава було те, що всі процеси, які відбуваються в організмі людини, він пояснював з погляду механіки.

Початок патологічної анатомії поклав італійський лікар Джованні Баттіста Морганьї (1682-1771). Свої наукові висновки Моргані зробив на основі великої кількості досліджень і створив найціннішу наукову працю з патології, яка заклала основи цієї науки. Вчений стверджував, що кожна хвороба має своє місцезнаходження, кожній хворобі передують певні матеріальні зміни в тому чи іншому органі тіла, розтин трупа дає можливість встановити хворобливі зміни органів.

За реформу медичної освіти виступав французький вчений П.Ж.Кабаніс (1757-1808). Він підтримав ідею створення медичних шкіл при великих лікарнях, щоб навчання учнів відбувалося біля постелі хворого, щоб таким чином лікар умів лікувати, а не тільки показувати свої знання під час диспутів.

На рубежі XVIІ-XVIІІ ст. культура, наука, і, зокрема, медицина набувають кардинально нових рис. Боротьба за новітні ідеї здійснюється в умовах конфлікту між матеріалістичними і метафізичними поглядами, проте, переборюючи різноманітні труднощі, медицина в окремих галузях досягла значних успіхів.

Головним жанром у літературі XVIІІ ст. стає соціально-побутовий роман.

Одним з найбільш відомих англійських письменників доби Просвітництва був Д.Дефо (1660-1731), автор памфлетів, у яких засуджувалися переслідування передових людей, висміювалися пересуди та пихатість англійської аристократії. Небачену славу приніс йому роман “Робінзон Крузо”. Неперехідна цінність цього твору полягає у прославленні сміливого пошуку і відкриття нових земель, возвеличенні мужності, наполегливості, людської праці та винахідливості, відчайдушної боротьби з небезпекою.

Чимало передових, близьких народові ідей, висловив у своїх творах великий англійський письменник-сатирик Дж.Свіфт (1667-1745). В широко відомому романі “Мандри Гулівера” під виглядом казкових подорожей свого героя він висміяв вади сучасного йому суспільства: чванливість, жадібність, підозрілість, свавілля, несправедливість, інтриги. Його роман – глибокий і складний філософсько-сатиричний твір.

Розглядаючи історію англійської літератури XVІІI ст., не можна не згадати шотландського поета Р.Бернса (1749-1796). У своїх поезіях він змальовував образи селян (“Був бідний фермер батько мій”), виступав проти соціального й національного гноблення (“Веселі жебраки”).

Важливий крок у напрямку реалістичного відображення дійсності здійснила французька художня література епохи Просвітництва.

У творіннях Вольтера і Русо французька художня література безпосередньо зливається з передовою громадською думкою епохи Просвітництва. Боротьба за нові естетичні ідеали досягає кульмінації в період розквіту діяльності Д.Дідро.

Дені Дідро (1713-1784) був видатним французьким прозаїком і драматургом. Він залишив помітний слід в естетичній теорії і художній критиці свого часу. В повісті “Монахиня” Дідро викриває злочини церкви. Розповідаючи про долю дівчини, насильно постриженої в черниці, він розкриває звичаї монастирів, існуючі в них порядки. В повістях “Племінник Рано” і “Жак-фаталіст” у формі живого діалогу розкриваються соціальні проблеми того часу.

Глибоким соціальним змістом сповнені твори французького драматурга і публіциста П.О.К.Бомарше (1732-1799). Найбільш відомі серед них комедії Севільський цирульник“ та “Весілля Фігаро”, де автор висміяв нікчемність і розпусту аристократів, створив образ кмітливого і тямущого слуги Фігаро. Перед глядачем не лише безтурботний веселун, майстер хитрої інтриги, але й людина розумна та енергійна. П’Єси містили чимало гострих випадків супроти зловживання владою, спадкових привілеїв, що ними так хизувались аристократи.

Демократичні настрої знайшли відображення і в творчості ряду німецьких письменників. У 70-х роках XVIІІ ст. в Німеччині виник літературний та суспільний рух “Буря і натиск”. Представники цього напряму Й.В.Гете, Й.Ф.Шіллер, Г.Бюргер, Я.Ленц та інші виступали проти деспотизму, в ім'я справедливості та свободи, оспівували сильних, сміливих людей, яким властиві яскраві, глибокі почуття. Саме такими рисами характеру наділені герої творів великого поета і драматурга Й.Ф.Шіллера (1759-1805). У драмі “Вільгельм Телль” оспівано швейцарського народного героя, борця за незалежність і визволення країни з-під австрійського гніту; драма “Орлеанська діва” присвячена героїні визвольної боротьби французького народу Жанні Д'Арк.

Найвидатнішим представником німецької літератури кінця XVIІІ – початку ХІХ ст. був поет і мислитель Й.В.Гете (1749-1832), один із найосвіченіших людей свого часу. Гете як великий гуманіст вірив у геніальні творчі можливості людини, що і відобразив яскраво у всесвітньо відомій драматичній поемі “Фауст”. Над цим твором він працював майже все життя. У середньовічну легенду про доктора Фауста, який продав душу дияволу і за це отримав можливість здійснити всі свої бажання, Гете вклав новий філософсько-моральний зміст.

Таким чином, творчість багатьох талановитих письменників, драматургів, поетів, публіцистів доби Просвітництва залишається прикладом боротьби незалежної вільної думки за торжество загальнолюдських духовних цінностей.