Українська та зарубіжна культура, Детальна інформація

Біль , драму, силу гніву письменник передав у збірці поезій "Alfresco"(1917), в якій трагізм світосприйняття попередніх років переходить у трагізм історичної долі народу, а самоіронія в сатиру.

Довгі роки перебування автора в Бразилії принесли низку майстерних пейзажних і ліричних поезій, на жаль , сьогодні майже невідомих нашому читачу , бо друкувались вони на сторінках малотиражних галицьких періодичних видань, до того ж недоступних...

На творчість поета повоєнного періоду наклала свій відбиток суспільна ситуація , яка мало сприяла виявленню таланту. Написав і Карманський немало декларативних віршів, та все ж не припиняв творити інтимну лірику і уклав книжку "Осінні зорі".

А ще — здійснив справжній подвиг, переклавши "Божествену комедію" Данте. Перед самою смертю побачив виданою першу частину цієї праці.Дві наступні-досі чекають видання...

Не вкладається в "молодомузівські" рамки і поезія Василя Пачовського та Богдана Лепкого, які продовжували літературну працю у 20-30 роки. Один із основних мотивів лірики В.Пачовського — "розсипані перли" сліз ліричного героя від нерозділеного кохання , його плач за втраченою милою, що поступово зливається у збірний образ жіночого ідеалу.

Фольклорною символікою сповнені й драматичні поеми В.Пачовського, зокрема “Сон української ночі”, “Сонце руїни”, “Золоті Ворота”, в основі яких лежить ідея національного відродження .

Серед інших творів В.Пачовського назвемо історичну поему “Князь Лаборець”, засновану на легендах і щедро насичену фольклорною символікою і яскравим закарпатським мовним колоритом.

Поезію Богдана Лепкого “молодомузівського” періоду пронизує туга осені, прощання.Вірш “Журавлі” наче концентрує в собі ці мотиви . В кількох строфах про осінній відліт журавлів умістилась широка гама переживань і настроїв. Такими журавлями почували себе галичани , що покидали рідну землю в неясній надії на кращу долю за океаном.

Найбільше споріднює Б. Лепкого з іншими представниками “Молодої музи” мотив природи — як того острівця , де людина може відпочити від життєвих турбот і клопотів.

Події І світової війни, у вирі яких опинився і сам письменник , внесли в його поезію нові мотиви. Якщо визначити найголовнішу зміну в поетичній творчості Б.Лепкого воєнних років, то вона виявляється, мабуть, у тому, що “я” поета, яке було в епіцентрі його лірики, втрачає свою домінуючу роль, зливаючись з колективним “я” народу.

У 20-30-ті роки письменник вступає переважно виступає переважно в жанрі історичної прози, до поезії звертається лише час від часу. Вірші цього періоду не додають нічого суттєво нового до сказаного раніше, лише інколи проблиснуть спалахи туги за молодістю, за коханням .

Від особистих настроїв до громадянської лірики прийшов і Степан Чарнецький, що мав серед своїх приятелів репутацію богеміста й завзятого театрала. Захоплення театром відбилося й на творчості Чарнецького. Джерелом його лірики є і настрої, викликані творами мистецтва, — він часто бачить себе персонажем тієї чи іншої п”єси або опери.

В ліриці С. Чарнецького вражає тонке сприйняття природи. Ліричний герой поета стоїть перед нею зачудований, він “зливається” з нею у момент духовного сум’яття чи піднесення.

Цей , здавалось б, камерний поет з великою силою показав трагедію людини , краю , народу в І світовій війні , його поезія збагатилася новими барвами і тонами , здобула ноти сильного громадянського звучання.

Поетичний доробок Сидора Твердохліба та Остапа Луцького доволі скромний і не йде в порівняння з тим, що створили інші учасники “Молодої музи”. Оригінальну спадщину С.Твердохліба компенсують його переклади . Багато й талановито переклав він , зокрема польською мовою своїх колег “молодомузівців”, а також Миколу Філянського, Олександра Козловського, Олександра Олеся.. Його інтерпретація “Каменярів” спонукала Франка написати цілу критичну статтю про цей переклад, в якій він назвав Твердохліба перекладачем, що має широку духовну культуру і вироблений естетичний смак. Перекладав він також на німецьку, з польської на українську.

Якщо в С.Твердохліба над оригінальною творчістю домінує переклад, то О.Луцький — передусім організатор і теоретик “Молодої музи”. Сьогодні його ім’я більше відоме гострими відповідями Франка — на статтю “Молода муза” та на епіграму “Іван Храмко”, внаслідок чого склалося негативне ставлення до цього літератора , чия творчість тривала всього п’ять років.

З “Молодої музи” бере свій початок і творчість Михайла Рудницького , більше відомого своїми літературознавчими та літературно-критичними статтями. Поетична творчість його за розмірами невелика: спорадичні публікації в періодиці. Нешироке й коло мотивів та настроїв — спогад з дитинства, любовне переживання, миттєве враження. У творах М.Рудницького не знайдемо філософської глибини , багатоплановості образу. Вірш переважно елегантний, відшліфований , як мармур , і, наче мармур, холодний. Витончена техніка , несподівані ритмічні переходи при незрідка нарочитій заінтелектуалізованості, еклектизмі образів — все це робило поезію М.Рудницького явищем примітним на загальноукраїнському терені.

М. Рудницький “замикає” те коло поетів , які безпосередньо пов’язані з групою “Молода муза”.

Який вплив мала творчість “молодомузівців” на подальший розвиток української літератури , зокрема поезії?

Відомий поет Б.-І. Антонич писав, що поети “Молодої музи” вичерпалися ще на початку ХХ ст. і “їх роль у повоєнному літературному житті доволі скромна , а впливу на це життя вони не мали жодного. Сучасна літературна молодь зовсім відійшла від них, і їй блище навіть “Слово ополку Ігоревім”, аніж їх смутки , муки і космічна туга”.

“Молодомузівці” вписали свою сторінку в історію української культури та Галицького Відродження.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Бокань В., Польовий Л. Історія культури України. - К., 2001.

Історія світової культури. – К., 1993,

Історія світової та української культури. – К., 2000.

Історія української та зарубіжної культури. – К., 1999.

Культура українського народу. – К., 1994.

Крип’якевич І. Історія української культури. – К., 1999.

Лосєв І.В. Історія і теорія світової культури: Європейський контекст. – К., 1995.

Маланюк С. Нариси з історії нашої культури. – К., 1992.