Особливості культурної еволюції Стародавнього Сходу, Детальна інформація

Особливих успіхів єгипетські художники досягли в зображенні тварин: диких звірів, нільських чапель, гусей, котів, риб.

Реалістичні пошуки митців середньоєгипетських номів мали величезний вплив на подальший розвиток мистецтва впродовж усього періоду Середнього царства. Цей, відносно вільний від релігійних канонів, стиль був перейнятий фіванськими майстрами і знайшов втілення навіть у царському портреті.

Зміцнення в середині XX ст. до н.е. централізованої влади зумовлює значні зміни в архітектурі. Особливу увагу знову починають приділяти будівництву царських гробниць і храмів.

Однією з найбільш відомих храмових споруд був так званий Лабіринт з пантеону Аменемхета III, фараона XII династії. Площа храму сягала 72 тис. м2 Його численні зали були оздоблені круглою скульптурою та рельєфом. Особливу роль в архітектурному стилі лабіринту відігравали колонади. Поряд з уже відомими з часів Стародавнього царства "рослинними" колонами, тобто колонами у вигляді стеблин лотоса чи папірусу, широко використовуються колони з канельованими стовпами, капітелі яких прикрашалися головами богинь. Тут ми вперше зустрічаємо портики й тринефні зали, з яких найвищий — середній. Уперше в храмовому будівництві ворота оформляються двома пілонами.

Усі досягнення майстрів Середнього царства були вагомим внеском у загальноєгипетську культуру.

У XVIII ст. до н.е. після падіння Середнього царства Єгипет завоювали кочові племена з Азії. Завойовники являли собою конгломерат племен переважно семітського походження, чиє ядро складали і ханаанці. Манефон (єгипетський жрець, автор праці "Історія Єгипту") називає їх гіксосами (від єгипет. — гікшост — володарі чужих пустельних країн). За його інформацією, яку цитував Иосиф Флавій, напад застав єгиптян зненацька. Мемфіс було віддано без бою. Вожді загарбників утримувалися на єгипетському троні понад 100 років — як XV і XVI "гіксоські" династії. Це сталося в результаті зростання соціальних суперечностей і ослаблення централізованої влади, напруги між можновладцем і народом. Отже, майже напередодні нападу гіксосів в Єгипті сталася справжня соціальна революція: "низи" помінялися з "верхами", "країна повернулася як на гончарному крузі, голота піднесла себе на місце Дев'яти богів...". Від гіксоського панування урятувалися лише верхньоєги-петські правителі в Уасеті (Фівах) XVII династії. На початку XVI ст. до н. е. цареві Камосу вдалося організувати народне повстання, яке переросло потім у визвольну війну. Після ліквідації Яхмусом І (Амасісом) панування загарбників почався період Нового царства (XVI— XI ст. до н. е.).

Внаслідок загарбницьких війн, які Єгипет у цей період успішно вів у Сирії та Нубії, розширилися його кордони і значно зміцнилася держава. Збагачується царська скарбниця, поповнюється численна армія рабів. У столиці — Фівах — знову широко розгортається будівництво палаців та храмів.

Храми Нового царства прямокутні, оточені високими стінами. До храму вела широка дорога, з двох боків якої розміщені статуї сфінксів. Вхід у храм оздоблений двома пілонами з вузькими дверима між ними. За входом знаходився видовжений двір, обнесений колонадою, який переходить у великий широкий колонний, або гіпостільний, зал і святилище.

Видатними пам'ятками цієї доби стають Карнакський і Луксорський храми бога Амона поблизу Фів. Протягом кількох віків кожний наступний фараон добудовував ці храми, оздоблював їх гігантськими скульптурними зображеннями богів і царів, сфінксами, високими стелами, настінним живописом, рельєфами.

Оригінальним в архітектурі самих споруд є широке використання різноманітних колон. Храм у Луксорі прикрашено 151 колоною. Крім колон рослинного типу зустрічаємо тут колони з капітелями у формі дзвона. В епоху Нового царства велич будов досягається не тільки монументальністю масивних колон, як це було у мистецтві Середнього царства, а й перспективою їхнього чергування. Повздовжня колонада вела погляд все далі й далі вглиб, підсилюючи ефект просторової перспективи.

Особливе місце серед архітектурних ансамблів Нового царства посідає храм цариці Хатшепсут, жінки-фараона (кінець XVI ст. до н.е.). Талановитий будівничий цього храму архітектор Сенмут розмістив на трьох терасах один на одному три прямокутники з таким розрахунком, щоб горизонталі терас чергувалися з вертикалями колон. Храм чудово вписується в навколишній пейзаж. На тлі сіро-коричневих скель чітко вирізняються стрункі лінії колон. Багатству зовнішнього оформлення храму відповідало також його внутрішнє оздоблення — золоті та срібні плити підлоги, численні двері, інкрустовані бронзою, скульптура, стінопис. Для храму було виконано понад 200 статуй, серед яких чимало відтворювало образ самої Хатшепсут.

В історії Єгипетської держави особливу роль відігравав фараон Аменхотеп IV. Прагнучи підірвати авторитет фіванських жерців бога Амона, що протиставляли свою владу царевій, Аменхотеп ліквідував поклоніння усім богам, почавши складати хвалу лише новому божеству — сонячному диску — Атону.

Згідно з новим культом єдинобожжя фараон вважався улюбленим сином Атона. Він прийняв нове ім'я Ехнатон, тобто "блиск Атона". Ахетатоном, або "небосхилом Атона", було названо новозбудовану столицю. На цьому місці нині знаходиться селище Амарна, тому культуру цього періоду називають амарнською.

Мистецтву періоду правління Аменхотепа IV властиві реалістичні тенденції. Фараона, його дружину Нефертіті та їхніх дітей стали зображувати часом дуже реалістично.

Реформи Ехнатона зустріли шалений опір з боку жерців. Внаслідок двірцевої змови зійшов у "вічне царство" фараон, і жерці Амона знову підняли голови. Новий бог був заборонений, а камені кладки храму Атона використали для подальшого будівництва храмів у Фівах. Ім'я Ехнатона було наказано викреслити з історії Єгипту.

У 1912 р. археологи відкопали майстерню Тутмоса, придворного скульптора Ехнатона. Всюди були сліди погрому, та серед уламків уціліли портрети Ехнатона і Нефертіті. Тутмос з геніальною майстерністю передав риси вродливого обличчя цариці: м'який овал, ледь помітну усмішку ніжних уст, лебедину стрункість шиї. Скульптурне зображення Нефертіті увійшло до скарбниці світової культури як один з кращих реалістичних пам'яток мистецтва Стародавнього Єгипту.

Спільну мову з жерцями намагався знайти наступник Ехнатона, його юний зять Тутанхамон, який підозріло помер у молодому віці.

Гробниця фараона Тутанхамона — єдина, що збереглася до наших днів непограбованою; вона дає повне уявлення про мистецтво тієї доби. Важко перелічити усі шедеври, знайдені в гробниці. Це численні скульптури, рельєфи, статуетки, предмети художнього ремесла, розписи, мініатюри. Прекрасна, наприклад, золота посмертна маска вісімнадцятирічного фараона.

Амарнське мистецтво значною мірою продовжило розвиток культури Нового царства.

Фараони наступної, XIX династії, особливо Рамзес II, продовжували боротьбу з жерцями й аристократичною верхівкою. Для зміцнення серед народу авторитету царської влади знову розгортається храмове будівництво, насамперед увага скеровується на розширення храму Амона в Карнаку. Цей храм вражає грандіозним масштабом, пишним декором, великою кількістю статуй.

Рамзес II особливо дбав про те, щоб створювалися скульптури на його честь. Так, перед Луксорським храмом було поставлено шість великих статуй фараона, а в храмі Рамзеса II — грандіозну статую царя.

До кращих образів Рамзеса II належить статуя фараона, що знаходиться в турінському музеї (Італія). Реалістично зображені тіло фараона, одяг. Скульптор створив образ сильного, впевненого в собі воїна. Традиції мистецтва Амарни особливо відбилися на розписах храмів і гробниць, в яких художники прагнули відтворити побутові сцени ("Поливка саду", "Молитва під пальмою" та інші).

За Рамзеса II розгорнулося будівництво по всьому Єгипту. Часто храми вирубувалися в скелях Абу-Сімбела (Нижня Нубія). Перед Великим храмом височіли чотири гігантські статуї царя. Безперервна війна, важке становище простолюду Єгипту призвели до значного ослаблення країни. Народні маси кілька разів піднімали повстання. Цей процес завершився тим, що з XI ст. до н.е. Єгипет втратив цілісність і панівне становище серед держав давнього світу. Велике будівництво припиняється, знижується художня цінність пам'ятників.

Останні спалахи високої мистецької культури спостерігаються за фараона Шешонка І (X ст. до н. е.), який намагався повернути Єгипту втрачену славу. При цьому ще добудовувався Карнак. Деяке культурне відродження відбулося за так званої ефіопської (кушитської) ХХУ династії, підтримане царем на ім'я Шабах (VIII—VII ст. до н.е.), свідченням чого є реалістичні скульптурні твори, зокрема портрет градоначальника Фів Ментуемхта. У часи, коли він жив, Єгипет уже захопила (цар Асаргаддон) Ассирія (приблизно 670 р. до н. е).

Короткий розквіт єгипетської культури припадає на період правління саїської династії (VII—VI ст. до н.е.). Характерним для всіх видів мистецтва стає особливе тяжіння до художніх форм Стародавнього царства. Пишність поминальних гробниць "саїського ренесансу", багатство їхнього внутрішнього декору, реалістичне трактування скульптурних портретів, розквіт художніх ремесел — усе це мало вплив на подальший розвиток єгипетського мистецтва, незважаючи на тяжкі наслідки перського завоювання (525 р. до н.е.). Царі саїської династії правили майже 100 років, з 663 р. по 525 р. до н. е. У цьому ж році Єгипет стає перською сатрапією, підкорений армією царя Камбіза. Культурний розвиток занепадає, розчиняючись у хвилях народних повстань.

У 332 р. до н.е. Єгипет був завойований македонцями. Проте він зберігав політичну самостійність за часів династії Птолемеїв, засновником якої був воєначальник Птолемей, що захопив владу в Єгипті після смерті Александра Македонського у 323 р. до н, е. У цей період спостерігаємо повернення до старих традиційних форм культурного побуту й будівництва, що засвідчують храми в Едфу, Есні, Дендері, на острові Філе. Проте на їхній архітектурі вже позначилися елліністичні віяння.

Мистецтво Стародавнього Єгипту мало надзвичайно велике значення для історії світової культури. Його вплив простежується в майбутньому, в культурах інших народів. А чудові пам'ятники єгипетського мистецтва і сьогодні хвилюють нашу уяву своєю високою майстерністю, величним розмахом, реалістичною вірогідністю.

КУЛЬТУРА ПЕРЕДНЬОЇ АЗІЇ

У IV—І тис. до н.е. в Передній Азії виникли рабовласницькі держави, а саме: Шумер, Аккад, Вавилон, Ассирія, Мітанні та інші.

Необмежена деспотична влада царя, релігія з її культом жорстоких і всесильних богів, поставлена на службу деспотії, загарбницькі війни за право володіння землями і рабами — характерні для держав Стародавнього Сходу. В умовах рабовласницького суспільства мистецтво було покликано прославляти, насамперед, панівні класи. Але, незважаючи на це, мистецтво східного регіону досягло значних успіхів.