Особливості культурної еволюції Стародавнього Сходу, Детальна інформація

Збереглося кілька статуй правителя Лагаша Гудеа, що стоїть або сидить у молитовній позі. Статуї відзначаються монументальністю, портретною схожістю, високим технічним рівнем виконання. На увагу заслуговує і жіноча мармурова голова з очима, інкрустованими ляпіс-лазур'ю (мінерал синього кольору), виконана майстром з Ура.

На початку II тис. до н.е. значно зростає роль Вавилона. У цей період особливо зміцнюється рабовласництво, обожествляється влада царя. За Хаммурапі (1792—1750 рр. до н.е.) інтенсивно розвиваються наука, література, мистецтво.

Одним з кращих скульптурних пам'яток цього періоду є рельєф із зображенням бога сонця і правосуддя Шамаша, що вручає царю Хаммурапі символи влади.

Про зростання на початку II тис. до н.е. культури і мистецтва Передньої Азії свідчать розкопки сучасного Вавилону міста Марі. Великий палац із службовими і житловими приміщеннями, єдині вцілілі пам'ятки давньовавилонського настінного живопису культового значення, статуетки, рельєфи — усе це яскраво свідчить, що мистецтво у ті далекі часи відігравало значну роль у житті суспільства.

Новий злет могутності Вавилона припадає на VII—VI ст. до н.е. За царя Навуходоносора II (605—562 до н. е.) у столиці здійснюється велике будівництво. До найвідоміших пам'ятників цього періоду належать зікурат заввишки 90 м, який пізніше одержав назву Вавилонської башти, і один з трьох царських палаців, де знаходилися знамениті "висячі сади Семіраміди" — зелені насадження на штучних терасах, зроблені за наказом царя у подарунок улюбленій дружині. Відома також кам'яна брама Іштар, прикрашена багатокольоровою глазур'ю із багатьма рельєфними зображеннями диких звірів і фантастичних істот.

Значну роль в історії Передньої Азії на початку І тис. до н.е. відіграла Ассирія, що вела безперервні загарбницькі війни на Стародавньому Сході.

Провідним видом мистецтва була архітектура. Ассирійські царі особливу увагу приділяли будівництву фортець і палаців, дещо менше дбали вони про культове зодчество. Про розквіт ассирійської архітектури свідчить палац Саргона II (VIII ст. до н.е.).

Ансамбль палацу побудований на штучній терасі висотою 14 м. Він складається з семиярусного зікурата (загальну висоту його можна прирівняти до сучасного десятиповерхового будинку) і численних споруд, згрупованих навколо внутрішніх дворів. Вхід був оздоблений баштами. По боках башт стояли гігантські статуї крилатих биків і левів з людськими головами — "шеду", які символізували духів-охоронців. Скульптори, прагнучи показати фігури одночасно і в русі, і У спокої, додали їм п'яту ногу: якщо дивитись у фас, вони стоять, а якщо у профіль — ідуть. У палаці знаходилось багато рельєфів, що уславлювали царя і його походи.

Саме з рельєфом пов'язані значні досягнення ассирійської скульптури. Особливої уваги заслуговують плити з палацу царів Сінахериба, потім Ашурбаніпала в Ніневії, які зображують поранених левів. Вони належать до пізнього періоду розвитку ассирійського мистецтва (VII ст. до н. е.). Невідомий скульптор майстерно передав трагізм ситуації. Він будує композицію на зіставленні ще живої передньої частини тіла тварини з уже нерухомими задніми лапами. Смертельно поранена левиця з останніх сил намагається звестись. Автор з великою достовірністю передає її стан. Здається, що навколишню тишу розриває довгий болісний рик звіра... Рель'єф "Поранена левиця" являє найкращий зразок скульптур у всій Передній Азії.

Важливою знахідкою в цьому ж палаці була бібліотека царя Ашурбаніпала — любителя й колекціонера літературних творів усієї Месопотамії. В зібрання увійшли всі доступні (на той час) документи.

Численні розкопки відкрили мистецтво Урарту (XIII— VI ст. до н. е.), рабовласницької держави, що існувала на території сучасних Вірменії, Туреччини, Ірану. Про значний розвиток архітектури свідчать залишки давніх фортець поблизу Єревана. На початку 20-х років нашого століття на території між Багдадом та Перською затокою англійські археологи віднайшли рештки величного колись храму бога місяця Нанна на руїнах міста Ур. Храм являв собою зіку-рат, споруджений із 6-гранників, мав прикрасу: цеглини різного пофарбування — 2 нижні поверхи чорного кольору, 3-й — червоного, вершина — синього, а купол вкритий позолотою. Скульптура Урарту представлена бронзовими статуями воїнів, портретами з каменю, статуетками. Митці Урарту володіли також технікою розпису на стінах.

Мистецтво цієї держави вплинуло на дальший розвиток мистецтв народів Закавказзя.

В умовах рабовласницького ладу, необмеженого деспотизму, релігійного засилля мистецтво Стародавнього Сходу все ж набувало досвіду художнього осмислення світу, уславлення людини, реалістичного відтворення її образу.

Стародавня Індія. Індійська культура посідає одне з чільних місць в історії світової культури. Вона характеризується грандіозними досягненнями протягом більш ніж тритисячолітнього періоду розвитку, їй притаманні не тільки довговічність, а й творче сприйняття досягнень чужоземних культур та здатність не втрачати власні основоположні цінності. Спадкоємність індійської культури значною мірою ґрунтується на соціальних інститутах (варни, касти, сім'я) і великому поширенні загальновживаного переліку релігійних цінностей серед станів та общин. Характерною рисою культури Індії є те, що в ній ми зустрічаємось з численними релігіями, які взаємодіють між собою. Другою такою рисою є те, що вся індуїстська література, як релігійна, так і світська, вщент сповнена натяками сексуального змісту та статевої символіки і відверто еротичних описів.

Початок стародавності індійської культури відноситься до другої половини III тис. до н. е., а нижню межу визначають VI, IX і навіть XII ст. н. е. Ми ж умовно окреслимо нижню межу першими століттями нашої ери, не виходячи, таким чином, за хронологічні рамки проблеми.

Перші відомі нам центри індійської культури існували вже в ПІ тис. до н. е. на берегах Інду, однак справжнього розквіту вона досягла в II тис. до н. е., в епоху "Рігвед". На основі великого зібрання гімнів "Рігвед" було витворено своєрідну духовно-світоглядну систему індуїзму — серцевину індійської культури. В цю ж епоху склався поділ суспільства на касти — явище, без з'ясування якого неможливо зрозуміти характер та своєрідність індійської культури. Саме в "Рігведах" були обгрунтовані морально-правові мотиви поділу суспільства на чотири стани (варни) — брахманів (жерців), кшатріїв (воїнів), вайшвів (землеробів, ремісників) і шудрів (слуг).

Було вироблено цілу систему життя і поведінки людини залежно від стану. Наприклад, законним вважався лише шлюб у межах однієї варни (ендогамія), це ж стосувалося вибору професії, заняття певним ремеслом.

Індійська каста — результат тривалого процесу становлення виробничих, правових та культурних відносин між людьми, які поділені між собою за походженням, професією, звичаями та законами. Остаточний поділ суспільства на касти закріпився у період раннього середньовіччя і становить надзвичайно складне явище: так, у 1947 р. на час проголошення Індії незалежною державою кількість каст досягла майже 3,5 тис.

З індійського епосу найвідоміша поема "Рамаяна" (IV— II ст. до н. е., написана на санскриті). У центрі поеми — боротьба царя Рами проти демонів (ракшасів). У середньовіччі поема стала однією із священних книг індуїзму. Майже протягом тисячоліття створювався давньоіндійський епос "Махабхарата" (18 книг) на теми етичні, релігійно-філософські з використанням міфологічних та історичних сюжетів.

Іншим важливим фактором, який зумовив специфіку індійської культури, була система громадсько-політичного життя заснована Буддою у другій половині І тисячоліття до н. е. Особливого розвитку державно-політичне життя на принципах буддизму набуло за часів царювання Ашоки (середина III ст. до н. е.). Збереглися численні едикти — вибиті на камені за наказом царя написи, розшифрування яких дає змогу реконструювати форму державного життя, мораль та культуру стародавніх індійців. З'ясовано, що Ашока пропагував і утверджував у своєму царстві досить цікаві морально-політичні принципи., які базувалися на буддизмі. У культурі центральне місце відводилося релігії, що мала духовно єднати розірване на варни суспільство. Ашока висунув ідею завоювання світу не шляхом збройних нападів на сусідів, а через проголошення вчення Будди, на якому базувалося справедливе правління країною, тобто через добрий приклад праведного життя взагалі. Звідси ті дивні, як на той час, принципи людяності в управлінні державою, які пропагував Ашока. Підданих він оголосив своїми дітьми, для управління якими застосовував учення про ахімсе — незашкодження людям і тваринам. Хоча пізніші наступники зігнорували ці принципи і проводили типову загарбницьку політику зовні і тоталітарно-диктаторську всередині країни, все ж в індійській культурі залишилися досить глибокі сліди ашокизму. Так, загальновідомий вплив на весь світ політики ненасильства, яку провадив Махатма Ганді і завдяки якій Індія здобула незалежність, — політики, яка знаходить все більше прихильників і сьогодні.

На художню культуру давньоіндійського суспільства глибокий вплив справили індуїзм, буддизм та іслам, засновані на таких своєрідних філософських системах пояснення світу, як джайнізм, брахманізм, локаята та ін. Художньо-образне сприйняття через призму названих релігійних та філософських систем відзначається витонченістю зображення людини і навколишнього світу, досконалістю архітектурних форм. З цього погляду вражають фрески печер Аджанти та скельні храми Еллори. Одним із чудес світу є храм Кайласа. Це справді унікальна пам'ятка архітектури: протягом 150 років стародавні майстри вирубували цей храм у скелі, оздобивши його численними скульптурними фігурами та барельєфними композиціями від цоколя до пірамідальних веж. У старому Делі серед відомих пам'яток давнини збереглося місто-фортеця Лал-Кот (кінець XII ст.) із унікальною цільно-залізною колоною, вік якої понад 150 тис. років. Поверхня цього металевого велета й досі блискуча і не ушкоджена іржею. Віднайти призначення колони — завдання для вчених майбутнього.

Характерною рисою староіндійської культури залишався сексуальний зміст: статева символіка, виражена у художніх образах, ідеї поклоніння богу кохання — Камі. Ґрунтувався цей зміст на тому, що індійці розглядали шлюбну пару бога і богині як уособлення процесу космічного творення. Тому зображення божественної пари в міцних взаємних обіймах досить поширене і сьогодні в індійських храмах.

Великим шовковим шляхом з Індії до Аравії, на Близький Схід не тільки перевозилися товари, але й відбувався жвавий культурний обмін. Індія в цьому процесі відіграла значну культуротворчу роль.

Стародавній Китай. Китайська стародавня культура своїми витоками сягає середини II тис. до н.е. її своєрідність, незвичайність полягає у рівні буденної свідомості, яка вже давно отримала назву "китайські церемонії" — етико-ритуальні принципи з відповідними їм нормами поведінки. Етика і ритуал були позбавлені міфологічного й, певною мірою, сакрального (потаємного) та священного змісту. Словом, міфологія і релігія поступалися етико-ритуальним нормам. Цей процес знайшов своє найповніше відображення і завершення у вченні Конфуція (551—479 рр. до н.е.), яке у II ст. до н. е. було канонізовано і покладено в основу офіційної ідеології феодального Китаю.

Вічними цінностями китайської традиційної культури є акцент на розвиток культури, моральне самовдосконалення людини, гармонію взаємовідносин між особистістю і суспільством; повага до старших, допомога ближньому, традиції родинних стосунків та ін.

Визначну роль у китайській культурі відіграв і даосизм, філософсько-релігійний напрям, з яким пов'язаний розвиток науки і техніки. Ледь не половина найважливіших відкриттів і винаходів, на які спирається сьогодні наша цивілізація, прийшли із Стародавнього Китаю.

Хронологічні рамки стародавності культури Китаю — середина II тис. до н.е. — III ст. н. е. У цих рамках виділяються такі періоди: Шан (Інь) — ХУІІІ—XII ст. до н. е.; Чжоу — 1027— 256 рр. до н. е.; Цінь і Хань — III ст. до н. е. — III ст. н. е.

Китай — країна стародавньої цивілізації: на його території виявлені залишки первісної культури часів раннього палеоліту та бронзового віку. Первіснообщинний лад існував тут довго — коли в XIV ст. до н. е. сформувалася перша рабовласницька держава Інь. Саме в інську епоху зародилася культура, яка дала початок китайській цивілізації в усій її специфіці та значущості. Був складений в основних рисах місячний календар та винайдене письмо — праобраз сучасної ієрогліфічної каліграфії. Подальший розвиток культури відбувався у перших централізованих імперіях — династії Цінь (221—207 рр. до н. е.) та династії Хань (206 р. до н. е. — 220 р. н. е.).

Стародавній Китай збагатив світову науку та культуру значними досягненнями: він є батьківщиною таких винаходів, як компас (III ст. до н. е.), спідометр (III ст. до н. е.), сейсмограф (II ст. до н. е.), порох (X ст.н. е.), книгодрукування (VI—VIII ст.), фарфор (III — V ст). У галузі математики був відкритий метод розв'язання рівнянь першого ступеня з двома і трьома невідомими, обчислено відношення довжини кола до його діаметра — число л. У галузі астрономії китайці знали, як вираховувати дату затемнення сонця, склали один із перших каталогів зірок, вели спостереження за плямами на Сонці та ін.

Досить широкого розвитку набула торгівля, цей важливий чинник культури і прогресу. Китайці вели жваву торгівлю з Індією та країнами Середньої Азії Великим шовковим шляхом, а також з Кореєю, Японією, арабськими країнами — морським шовковим шляхом.