Предмет, структура та значення культури, Детальна інформація

З другої половини ХVІІІ ст. поняття культура входить до філософії.

На прикладі притчі, скажіть, у кого найвища культура.

Перехожий питає у 3 робітників що вони роблять.

Важу цеглу.

Заробляю гроші на хліб.

Собор мурую (символ великої справи).

Особистий сенс і сенс справи співпадають. Людина може бути цивілізованою (освіченою, умілою), але малокультурною, якщо вона бездуховна, тобто сенс її діяльності не зумовлений світовою та вітчизняною культурами. Вітчизняна та світова культури перебувають у відношеннях не жорсткого підпорядкування, а рівноправного взаємозбагачування.

Створюючи ключові цінності культура передає від покоління до покоління цю своєрідну естафету. Саме в цьому і полягає її роль.

Продуктами культури не обов’язково є речі. До цих продуктів належать і відношення (у сім’ї, у колективі, у суспільстві в цілому) і людські дії: кожним своїм кроком людина створює чи руйнує культуру. Наприклад: керівник зробить зауваження підлеглому

(повірить в свої сили – покращить показники чи відчує приниження).

Формування та розвиток культури – складний суперечливий процес, зумовлений певними закономірностями. Культура значною мірою віддзеркалює стан суспільного виробництва, соціальну структуру країни.

2. Культуру прийнято ділити на матеріальну і духовну. При цьому теоретики, як правило, висловили кілька загальних фраз з приводу матеріальної культури, надалі всю увагу зосереджують на аналізі духовної. До певної міри це виправдане, бо галузь духовної культури значно багатша, різноманітніша і справді є основою існування культури. І тому не випадково, що терміни “духовна культура” і “культура” вживаються як тотожні.

Цікаво, однак те, що поділ культури на матеріальну і духовну, ні розуміння самої суті матеріальної і духовної культури не є усталеними.

Поділ культури на матеріальну і духовну відносний.

Про це свідчить те, що:

а) вони не існують цілком відірвано одна від одної, а становлять єдину систему культури як її складові;

б) цінності матеріальної культури містять у собі певний елемент духовної культури через їх художнє оформлення (житло, одяг);

в) цінності духовної культури базуються на матеріальній основі (кіно, книги);

г) сучасна цивілізація визначила досить стійку тенденцію в розвитку культури – інтеграцію її складової

Є інші підходи до питання про структуру культури. Наприклад, у структурі культури можна виділити два рівні – особистий і суспільний, в залежності від того, що саме береться за основу при визначенні специфіки прояву цінностей і норм культури – людина чи суспільство загалом. На особистому рівні в структуру культури входять знання, переконання, світогляд. В свою чергу духовно-культурний світ людини повинен бути наповнений глибиною сприйняття історичного часу і простору, пройнятий толерантністю до людства, до життя загалом.

Втрата цих якостей завжди приводила до страшних катаклізмів, як окремих діячів так і цілі народи.

Можливий поділ культури за організаційними формами її існування: держава, церква, школа.

Культуротворчий зміст їх зводиться до виховання людини, поступу суспільства по шляху свободи, демократії, соціальної справедливості. Хоч не раз в історії ці інститути служили знаряддям поневолення, пригнічення свободи, гальмували суспільний процес.

Серед різноманітних функцій, які виконує культура у житті суспільства, можна виділити кілька найбільш суттєвих:

а) пізнавальна функція полягає в тому, що культура розкриває перед людиною досягнення людства в історичному пізнанні світу (наприклад, казка добро і зло, правда і кривда);

б) світоглядна функція проявляється в тому, що вона синтезує в цілісну і завершену форму всю сукупність чинників духовного світу особи – пізнавальних, емоційних, оціночних, вольових.

в) комунікативна зводиться до передачі історичного досвіду поколінь через механізм культурної спадковості та формування на цій основі різноманітних способів і типів спілкування між людьми;

Ця функція зберігає досвід поколінь за допомогою складної знакової символічної системи, яка зберігає досвід поколінь в словах, поняттях, формулах науки, обрядах релігії, засобах виробництва, предметах споживання.

г) оцінно-нормативна реалізується через систему цінностей і норм, які служать регуляторами суспільних відносин, культурно-духовними орієнтирами на певному етапі розвитку суспільства: якщо для епохи Ренесансу була цінністю універсалізація особи, то для індустріальної епохи – її вузька спеціалізація.

Однак є цінності не обмежені історичними рамками, наділені статусом вічності. До них можна віднести заповіді Мойсея, Нагірну проповідь Христа.