Що таке мистецтво. Його місце в естетиці, Детальна інформація

Отже, специфічність музики полягає в тому, що їй притаманні два різновиди творчості: “первинний” – композиторський та “вторинний” – виконавчий.

Музика була невіддільна від інших різновидів мистецтва: поезії, танців. Самовизначення музики, розвиток її як самостійного мистецтва відбувалися поступово.

За доби Середньовіччя музика як професійне мистецтво знаходилося під владою церкви.

У добу Відродження розвинулося мистецтво виконання, сформувалися сучасні принципи нот опису, склалася система професій1ної музичної освіти.

У ХVІІІ ст. з’явилися такі титанічні постаті як Моцарт, Бетховен, Бах та ін. Кожен із цих митців справив величезний вплив на розвиток усієї світової музичної культури. До кінця ХVІІІ ст. музика тлумачилася як наука, знання.

У ХІХ ст. починається осмислення музики як мистецтва, що має певний зміст та сенс.

ХVІІІ-ХІХ ст. – період високого розквіту музичної культури України (М.Березовський, Д.Бортнянський, А.Ведель).

У цей період відбувається інтенсивний процес збирання та обробки укр. народної музики, посилюється інтерес до укр. народної пісні, проблеми використання пісенної спадщини. С.Гулак-Артемовський створює першу національну укр. оперу “Запорожець за Дунаєм”, М.В.Лисенко – опери “Тарас Бульба” та “Наталка Полтавка”.

ХІХ ст. висунуло численний загін високоталановитих композиторів на Заході: Ф.Шуберта в Австрії, Ф.Шопена в Польщі, Р.Шумана, Й.Брамса та Р.Вагнера у Німеччині, Дж.Россіні та Дж.Верді в Італії.

У ХХ ст. в музичній свідомості відбулася своєрідна революція, утвердилися нові принципи музичного мислення (відбулася емансипація дисонансу – засоби, котрі відрізнялися підвищеною експресивністю, гостротою та різкістю звучання.

* * *

Отже, з вищенаведеного можна зробити такий висновок: мистецтво є унікальним і неповторним механізмом культурної еволюції людської спільноти. Без культурної еволюції, без розвитку мистецтв не можна мислити сучасне суспільство, суспільство мислячих і творчих індивідуумів.

Мистецтво сприяє естетичному вихованню, а в свою чергу естетичне виховання - це процес формування цілісного сприйняття і правильного розуміння прекрасного у мистецтві та дійсності; здатність до творчого самовиявлення притаманна людині. Однак ця здатність вимагає свідомого, цілеспрямованого, планомірного і систематичного розвитку.

Основою, на якій здійснюється естетичне виховання е певний рівень художньо-естетичної культури особистості, її здатності до естетичного освоєння дійсності. Цей рівень виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості (почуттів, поглядів, переживань, оцінок, смаків, потреб та ідеалів), так і в розвитку умінь і навичок активної перетворюючої діяльності у мистецтві, праці, побуті людських взаєминах. Формування у школярів певної системи художніх уявлень, поглядів, які зможуть допомогти їм виробити в собі дійові критерії естетичних цінностей, готовність та уміння вносити елементи прекрасного у своє життя, починається із сприймання оточуючого.

Завданням естетичного виховання е не тільки розширення художнього сприймання, списку прочитаних книг, почутих музичних творів, а й організація людських почуттів, духовного росту особистості, регуляція і корекція поведінки.

Використана література:

Зарубіжна та українська культура / За ред. Козира. – К., 2000.

Етика і естетика. Підручник. – К., 1999.



PAGE

PAGE 8