Культура Африки, Детальна інформація

РЕФЕРАТ на тему:

“Культура Африки”

Традиційні культури негритянських народів Африки мають свою специфіку, що складається в їхній орієнтації на минуле. Це значить, що традиційне африканське мислення виділяє тільки сьогодення і минуле, яке сприймається зовсім по-іншому, ніж у сучасній європейській культурі. Ці два виміри кенійський учений Дж. Ібіті назвав наступними термінами, узятими з мови суахілі: саса — тепер і залгані — давно. Саса — це усвідомлення людиною свого власного існування, час, у якому вона сама бере участь чи приймала участь. Чим старша людина, тим довший період саса. Майбутнє має тільки коротку цінність, немає майбутнього «самого по собі», мислення про майбутнє є дуже короткою проекцією саса на поточні потреби. І якщо саса — це автономний мікрочас, то залгані — макрочас, усе, що було до поточного моменту, «цвинтар часу», по вираженню Дж. Мбіті. Однак дане ефектне визначення не слід розуміти буквально, у дусі сучасної європейської культури — адже «цвинтар часу» є живим, він постійно присутній в африканському сьогоденні.

Ця орієнтація на минуле, постійне взаємопроникнення саса і залгані знаходить своє вираження в різних сферах традиційних культур Африки: у сфері релігійних вірувань і обрядовості, у сфері усної літератури, у сфері мистецтва й ін.

Основним елементом африканської культури є міфи. У безписемних культурах міф грає ту ж роль, що і догмат у релігіях письмових культур. Африканські міфи пояснюють виникнення світу, відносини між людиною і надприродними силами, походження перших людей, рас, народів, освячують суспільний лад і т.д.

Форми вираження міфу не обов’язково набувають оповідальної форми, міф насамперед виражається в ритуалі й обряді. Можна вибудувати ряд форм вираження міфу у відповідності з наступним ієрархічним порядком: від усного викладу, адресованого публіці, до «мови мовчання» через «мову аналогій»: музику, ритм танцю, картину, метафору, метонімію, символ. Парадокс міфу полягає в тому, що він амбівалентний, він повинен пояснювати, але одночасно ухилятися від відповіді, він герметичний і езотеричний, він відноситься до того, що його перевершує. Міф ніколи не містить всієї істини про залгані, звідси безліч різнорідних його версій, що пояснює і визначене різноманіття культур Чорної Африки в їх єдності.

Дослідження свідчать про те, що міфологія традиційних локальних культур (йоруба, догонів, бамбара, ашанті, готтентотів, бушменів і ін.) впливають на повсякденне життя африканців. Всі африканські культури мають релігійну основу, втілену в різних версіях міфу про залгані. Традиційні релігії чорної Африки, подібно будь-яким родоплемінним релігіям світу, містять у собі тотемізм, фетишизм, анімізм, культ предків, хоча вони і мають специфічні особливості.

Як би не були різноманітні традиційні релігії Африки — анімістичні, полідемонічні, політеїстичні, — усі вони (чи велика їхня частина) володіють деякими загальними рисами в системі вірувань, культів і соціально-культової організації. Це насамперед віра в містичні перетворення, зв'язані з магічною силою окремих осіб. Повноправний член суспільства, що став таким у результаті ініціацій, що перетворили його в нову людину; власник лихого ока, чаклун, чарівник, що осяг таємні знання, перевертень (людина-леопард, людина-лев, людина-крокодил і т.п.); член таємного суспільства; відун з того світла: заклинатель дощу і запалювач священного вогню; нарешті, священний цар, у який втілюється містична сила космічних масштабів, — усі ці персонажі відомі локальним релігіям у різних частинах Африки. Вони є об'єктами спеціальних культів, покликаних регулювати їх магічну силу, підтримуючи її, не даючи їй висохнути, направляючи і використовуючи її на благо людей чи (в протидіючи їй.

Магічною силою, як вважається, володіють померлі старійшини — предки живучих африканців-общинників. Нею наділені і продуктивні сили: родюча оброблювана земля, вода, велика рогата худоба, залізні знаряддя хлібороба, коваля, теслі. Незважаючи на поширення християнства й ісламу, ці вірування зберігаються в традиційних, а іноді й у нових формах, породжуваних сучасною африканською дійсністю.

Іншою загальною рисою є фетишизм: своєрідна форма поклоніння культовим предметам (предмети, що наділяються надприродними властивостями), що вже було відзначено в ряду народів Західної Африки середньовічними португальськими хроністами. Третя загальна риса — тотемізм, окремі елементи якого в XX ст. виявляються в багатьох народів Африки. У сучасних йоруба роди носять назви слона, мавпи, змії; у нуер і дінка — черепахи, пітона, бджоли; у кпелле - леопарда, шимпанзе, тютюну, пальми рафії і т.д. Зберігається харчова табуація, тотемічні танці й ін. Існують й окремі випадки «тотемічного ренесансу», наприклад, у таємних ритуально-магічних товариствах і релігійних сектах, де тварина — тотем (крокодил, змія, леопард) служить і символом нової надетнічної спільності, і об'єктом сакрального шанування. Віра в надприродну спільність із твариною як і раніше лежить в основі цих явищ «неототемізму».

Четвертою рисою є віра в душі і духів — анімізм. Джерела анімізму варто шукати в ранніх людських представленнях про небіжчика як особливого роду фетиші — «живому мерці», по вираженню археолога М. Еберта, а також у відповідній похоронній практиці. Наприклад, відповідно до вірувань рукуба (Нігерія), перевтілення (реінкарнація) душі померлого не може відбутися доти, поки не зникне трупний запах: вважається, що для цього повинно пройти сім років. Серед найбільш зрілих форм африканських анімістичних вірувань, в утворенні яких брали участь і окремі тотемічні елементи, виділяється культ предків.

Віра в те, що померлі впливають на життя своїх нащадків і служать гарантами їхнього земного благополуччя, є характерною рисою більшості традиційних релігій Африки. Обряди, вчинені на честь родичів, що пішли, займають чи не саме помітне місце в культовій практиці багатьох африканських народів.

Можна сказати, що жодна скільки-небудь значна подія в житті колективу не обходиться без приношення «жертв» предкам. Парадокс сучасної ситуації полягає в тому, що світові релігії у відомій мері сприяли консервації культу предків в Африці, перервавши процес його «природного вмирання». Більше того, у деяких християнсько-африканських церквах (наприклад, у кінбангізмі) культ предків переживає свій «ренесанс».

Становлять інтерес такі форми африканських традиційних релігій, як знахарство і чарівництво, що дуже міцно злиті з іншими віруваннями. По уявленнях африканців, відуни володіють вродженою шкідливою силою, субстанцією, що дозволяє їм наводити псування, не роблячи магічних обрядів, не застосовуючи заклинань, не вживаючи зілля. Іншими словами, акт знахарства — це психічний акт, акт свідомості. Чаклунство ж — це сукупність магічних обрядів, прийомів, способів, за допомогою яких віруюча людина прагне вплинути на інших людей, явища природи, хід подій. Чаклунство може бути доброчинним, спрямованим на благо громади, чи ж шкідливим, тобто людям, що заподіює шкоду. Шкідливе чаклунство і називається «чарівництвом», а люди, що займаються шкідливим чаклунством, — відповідно «чарівники».

Відунів і чарівників ні в якому разі не можна плутати зі знахарями, гадателями, жрецями й іншими служителями культу. Етнографи-африканісти (М. Фортес, Е. Дитерлен і ін.) прийшли до висновку, що якщо служителі культу — це офіційний, узаконений і контрольований суспільством канал зв'язку з потойбічним, то відуни є символ неконтрольованого, незаконного вторгнення нелюдського в людський світ. Іншими словами, віра у відунів — не що інше, як віра в існування серед людей таємних носіїв зла, чия людська оболонка — не більше ніж личина, що ховає їх щиру «нелюдську» сутність. Можна сказати, що відун, по представленнях африканців, — це «чужий», ворог, що ховається під маскою «свого». У сучасній Африці знахарство і чарівництво усе ще впливає на свідомість більшості людей, сильніше в селі, слабкіше в місті.

І нарешті, загальним для традиційних релігій чорної Африки є обряди й ініціації, що представляють собою ритуальний символічний елемент життя суспільства на ранніх ступенях їхнього розвитку. Проходження кожним африканцем відповідного етапу життєвого циклу відзначають різні обряди, зв'язані з його народженням, змужнінням, одруженням, народженням його дітей, настанням старості і, нарешті, смертю. Усі ці обряди в більшій чи меншій ступені забарвлені релігією, що припускає елементи карнавальності. У ряду африканських народів ініціації стали частиною системи таємних і напівтаємних товариств.

Деякі народності Чорної Африки сповідають релігії, що крім культу духів, чи демонів, містять у собі й інші форми релігії. До них застосовують назву «полідемонічні релігії», що містять у собі вказівки на дуже істотний їхній елемент і разом з тим протиставлення цих релігій політеїстичним по ознаці того ж елемента — шанування демонів, але ще не богів.

У результаті синтезу західного християнства з традиційними африканськими віруваннями на початку XX ст. виник кімбангізм. У ньому переплітаються такі елементи християнства, як хрест, сповідь і месіанство, і традиції старих африканських релігій, традиції фетишизму й анімізму, насамперед культ предків. Кімбангізм дав сильний імпульс розвитку різних афрохристиянських рухів.

Культури Африканського континенту внесли значний вклад у скарбничку світової культури. Насамперед у контекст європейської культури органічно ввійшов джаз, породжений на основі африканських традицій, його ритми доставляють насолода, тому він зробив блискавичну кар'єру і відразу був включений у класичний репертуар. Поява в Європі африканської пластики мало найбільше значення для світової художньої пластики. Ехо культури Чорної Африки можна знайти у творчості таких великих художників XX ст., як М.Вламінк, А. Дерен, Г. Матісс і насамперед Пікассо. Останньому удалося сполучити двомірну перспективу, прийняту в західному живописі, із третім виміром, представленим у формах африканської скульптури.

Саме це сполучення привело до кубізму. Кубістськими формами африканської скульптури перейнялися художники найбільш абстракціоністських угруповань і кубізм ввійшов в історію світової культури як один з найцікавіших художніх напрямків. Африканська скульптура з'явилася також джерелом натхнення для творчості представників німецького експресіонізму — Е. Нольде, Е. Хірхнера й ін. Здатність до синтезу, що характеризує мистецтво Чорної Африки, дотепер є одним з напрямків художніх пошуків світової культури. Чарам африканської культури піддаються були такі поети і письменники, як Гійом Апполінер, Жан Кокто й ін., а художні кола з ентузіазмом зустріли збірники міфів, поезії і легенд, зібраних на Чорному континенті Лео Фробеніусом, а потім опублікованих у численних книгах і статтях. Можна привести ряд інших прикладів, що свідчать про життєдайний вплив культур Чорної Африки на світову культуру, однак і так ясно їхнє значення для людей XX ст.

Використана література:

Африка. Культура минулого і сьогодення. – М., 1999.

2. Країни світу. Словник-довідник. – К., 1996.

PAGE

PAGE 3