Ідеї Просвітництва в мистецтві, Детальна інформація

Подібні смаки, одначе, під впливом прийдешньої епохи і Просвітництва поступово змінювалися.

Незаперечний вплив буржуазії викликав Інтерес до голландського реалізму, і художник Жан Батіст Сімеон Шар-ден (1699—1779), працюючи вже у руслі нових естетичних ідей, створив, по суті, нову систему живопису.

Почав він із натюрморту зі здобиччю у голландському або фламандському стилі, але потім знайшов свою тему: предмети кухонного начиння — казани, каструлі, бачки ("Мідний казан"), які живуть своїм "тихим життям". Ці предмети позбавлені у нього будь-якої претензії і сповнені живописної майстерності ("Натюрморт з голубим кубком"). У жанровому живописі — на противагу аристократичним галантним святам і пастушачим ідиліям — Шарден, виражаючи смаки буржуазії, відтворив поміркованість, порядок, затишок ранньобуржуазного побуту ("Молитва перед обідом", "Праля", "Жінка, яка миє каструлі"). Дійсно він прославив добропорядність, працьовитість, вірність домашньому вогнищу — справді бюргерські чесноти. Ці картини стали маленькими шедеврами реалістичного мистецтва.

У Жана Батіста Грьоза (1725—1805), теж співця скромного побуту третього стану, дещо інший підхід. Він близький до сентиментальної драми, яка саме виникла в цей період. "Оце справді мій художник!" —проголошував Дідро, присвятивши Грьозу не одну сторінку своїх творів. Як і сентиментальна міщанська драма, творчість художника зазнала величезного впливу ідей Руссо, проповіді патріархальної ідилії. Це віяння поширилося по всій Європі. Але у Грьоза немає шарденівських міри і смаку. І його "моральний живопис" — "Читання Біблії" (де батько сімейства роз'яснює дітям біблію), "Сільські заручини"; "Паралітик" (якого доглядає дружина) — має іншу назву — "Плоди доброго виховання", а "Розпещене дитя" — "Плоди поганого виховання" — це живописна дидактика. Такі прославлені і уподобані міщанством дівочі "Голівки" Грьоза з піднесеними догори очима, розбитим люстерком, мертвим пташеням тощо досить банальні.

Лінію Шардена, що перейшла у розвинений психологізм, продовжили Жан Етьєн Ліотар, Жан Батіст Перро-но, Моріс Латур.

Розвиток образотворчого мистецтва в Англії довго стримувався феодальними війнами і Реформацією. Пуританський рух XVII ст. з його іконоборчими ідеями аж ніяк не сприяв формуванню власної художньої традиції.

Розквіт англійської національної школи живопису пов'язаний з ім'ям Вільяма Хогарта (1697—1764). Його творчості властиве правдиве, аналітичне за своїм характером зображення побуту та звичаїв свого часу; простежується така ж, як і в романах, спрямованість на дослідження "людської природи", той же моралізаторський акцент. І не дивно, що твори Хогарта досить часто використовувалися як ілюстрації до англійських реалістичних романів XVIII ст.

Показовою в цьому плані є його серія з шести картин під загальною назвою "Кар'єра повії" (1731 р.). Зміст цієї серії перегукується з романом Д. Дефо "Молль Флендерс". Проте перед нами не ілюстрація, а реальна життєва історія селянської дівчини, котра в Лондоні потрапила до рук старої звідниці, потім стала утриманкою і врешті-решт закінчила своє життя серед мешканців лондонського "дна".

Кожна з картин відображає певний вузловий момент цієї ординарної і багато в чому узагальненої історії, одночасно художник декількома деталями зв'язує попередню картину з наступною, створюючи своєрідну живописну сповідь. На жаль, картини не збереглися. Вони загинули під час пожежі в 1755 р. і дійшли до нас в авторських гравюрах. Близькими за духом та творчою манерою до "Кар'єри повії" постає серія з восьми картин "Кар'єра марнотратника" (1735 р.) та "Модний шлюб" (1743 р.) — найвизначніша за майстерністю виконання серія, а також "Вибори до парламенту" (1754 р.).

Своїми серіями-хроніками Хогарт започаткував перші сторінки реалізму в живописі та графіці. У його творах світ не втрачає своєї чуттєвої чарівності, негідними постають лише засоби використання життєвих благ у сучасному йому суспільстві.

Весь хід розвитку просвітницького реалізму свідчить про його тісний зв'язок з усім спектром культурних пошуків епохи. Саме в реалістичному мистецтві того часу знайшла свій вияв тенденція до внутрішньої цілісності твору, подолання його відірваності від життя. Зміцнення реалістичної установки на зображення дійсності в мистецтві розглядалось ідеологами Просвітництва як ефективний засіб вирішення суспільних проблем.

І все ж, незважаючи на значні досягнення, реалізм як провідний тип художнього осмислення дійсності заявить про себе на більш високій стадії суспільного і художнього розвитку. Важливою передумовою цього повинна була стати поява цілісної реалістичної системи розуміння світу і людини. Проте це вже лежало за межами XVIII ст.

Головне досягнення англійського живопису XVIII ст. — портретний жанр, який посідає одне з основних місць і в стінах Королівської Академії мистецтва — національної художньої школи, відкритої в 1768 р. та більш незалежної (як первісток буржуазної культури), ніж європейські академії на континенті.

Першим президентом академії був Джошуа Рейнольдс (1723—1792), живописець і теоретик, який обстоював класицизм, хоча в своїх роботах тонко реагував на віяння часу, захоплювався колоритом Тіціана і Рубенса, багато чого у них запозичив. Чимало робіт створив на історичні і міфологічні сюжети ("Немовля Геркулес, яке душить змій" — картина, замовлена у 80-х роках Катериною II, прославляє перемоги Росії— одна з найкращих у цьому жанрі). Рейнольдс малював дуже багато — іноді до 180 портретів на рік. Роботи його були пишними й урочистими, але в них повною мірою відображена просвітительська віра в людину, її розум, її досконалість та інші позитивні якості. Полководці ("Лорд Хітфілд"), письменники ("Порене Стерн"), актори ("Девід Геррік", "Сара Сіддонс в образі музи трагедії"), лондонські красуні ("Неллі О'Брайен"), дитячі портрети, які мали гучний успіх, — все це у зображенні Рей-нольдса чудові люди, в них підкреслено все найкраще, натхненне.

Художник Просвітництва наголошував у персонажі не на його майновому стані, а на особистих рисах, духовній суті. Внутрішня динаміка картин досягається певним кольоровим складом: напруженим контрастом між звичайним золотаво-червоним, золотаво-брунатним колоритом і вкрапленнями плям інтенсивно-синього, зеленого або яскраво-гарячого.

Рейнольдсу англійський живопис завдячує славою. Цьому сприяли і громадська просвітницька діяльність художника, і його праці з теорії мистецтва, естетики.

Найближче до Рейнольдса стояв Джордж Ромні, який малював портрети молодих англійок ("Дочка пастора", "Місіс Грір"), звичайно, камерно, інтимно, навіть іноді впадаючи у солодкуватість ("Мати і дитя"). Менш відомі портретисти — Джон Хоппнер, Джон Опі (англійський Караваджо); шотландський майстер Генрі Реберн. Захоплено був прийнятий на континенті Томас Лоуренс. Почавши з портретів, близьких творчо до Рейнольдсових, Лоу-ренс завершив свою творчість більш холодними, поверхово ефектними, хоч і, безсумнівно, віртуозними за технікою виконання. Певного розвитку набрав побутовий жанр, графіка — в основному репродукційна, вона популяризувала твори живопису.

Визначна роль у мистецтві за доби Просвітництва належала скульптурі.

Скульптура у Франції, як і в інших державах Європи, пройшла ті ж самі, що і живопис, етапи: це переважно рокайльні форми у першій половині XVIII ст. і наростання класичних рис — у другій. Група приборкувачів коней (Гійом Кусту (1678—1746), виліплена для парку розваг у Марлі (тепер на Єлисейських полях), пройнята духом бароко. Але вже зображення королеви Марії Ліщинської в образі Юнони позначене віяннями нової доби. Риси легкості, свободи, витонченості у Жана Батіста Пігаля (1714— 1785), артистизм і відчуття матеріалу у Клода Мішеля, який працював у дрібній пластиці. Блискучий майстер класицизму Етьєн-Моріс Фальконе (1716—1791) став знаменитим, працюючи в Росії ("Мідний вершник", моделі для фарфору). Він автор статуй та композицій на міфологічно-алегоричні теми.

Молодший сучасник Фальконе Жан Антуан Гудон (1741 — 1828) створив скульптурне-портретну галерею вчених, філософів, людей мистецтва. Серед них статуя Воль-тера — в обличчі старого із запалими щоками, проваленим ротом живе незгасний насмішкуватий розум.

Помітне місце в мистецтві XVII ст. належить музиці, високо оціненій в естетичних творах просвітителів. Так, у Монтеск'є є висновок про те, що музика, яку греки вважали вихователькою моралі, і справді "протидіяла жорсткому впливу грубої установи і в галузі виховання відводила для душі місце, якого у неї без цього не було б".

В епоху Просвітництва серед композиторів з'явилися такі титанічні постаті, як Г. Гендель, Й. С. Бах, Й. Гайдн, К. В. Глюк, В. А. Моцарт, Л. ван Бетховен. Кожен з цих митців справив грандіозний вплив на розвиток усієї світової музичної культури.

Як бачимо, духовна культура доби Просвітництва складна і суперечлива. Періоду властиві такі особливості художнього сприйняття життя як інтимність, ліризм і гостра спостережливість. Ці якості принесли нові відкриття і просунули далеко-далеко вперед світову художню культуру. Однак слід визнати, що це було досягнуто ціною втрати універсальної повноти у зображенні духовного життя, цілісності у втіленні естетичних поглядів суспільства, властивих мистецтву попередніх епох.

Таким чином, підсумовуючи сказане, підкреслимо, що XVIII ст. своєю культурою, що розвивалася під знаменом звернення до розуму в усіх сферах життя, зробило вагомий внесок у справу становлення цінностей як європейської цивілізації, так і людського суспільства взагалі. Проголосивши лозунги із загальнолюдським змістом, створивши шедеври мистецтва і літератури, парову машину та інші технічні досягнення, які перевернули суспільне життя в прямому розумінні слова, Просвітництво стало ще одним освіченим суспільством, щаблем на шляху до Свободи особистості.

Використана література:

Історія світової культури. – М., 1991.

Українська та зарубіжна культура / За ред. Козири. – К., 2001.

PAGE

PAGE 9