Загальна характеристика середніх віків. Освіта, школа, університети, Детальна інформація

Найтиповішим став Паризький університет, заснований у 1200 році. Він об’єднував у своєму складі викладачів і учнів, а також тих, хто його обслуговував, навіть аптекарів і власників трактирів, де університетська братія проводила чимало часу. Навчальний процес здійснювався на чотирьох факультетах. Найбільшим з яких був факультет мистецтв. Це був перший щабель університетської освіти, де студенти оволодівали “вільними мистецтвами” й готувалися продовжити навчання на трьох інших факультетах – медичному, юридичному і теологічному, котрий, згідно із західноєвропейськими уявленнями про цінність знання, в ієрархії факультетів посідав чільне місце. Тут студенти вчилися найдовше, та й віку були відповідного.

Навчання в університетах велося латиною-міжнародною мовою тогочасної науки. На лекціях викладач читав і коментував книги: праці Аристотеля на філософському факультеті, трактати Гіппократа й Галена – на медичному. Студенти конспектували лекції, брали участь у диспутах. Диспутант повинен був викласти свій погляд, вислухати заперечення та спростувати їх. Участь у публічному диспуті була обов’язковою умовою присвоєння вченого ступеня.

Після закінчення факультету мистецтв надавався вчений ступінь бакалавра мистецтв з правом викладати. Опанувати середньовічну вченість було досить важко, тому тільки третина студентів закінчувала підготовчий факультет зі ступенем бакалавра й тільки один із шістнадцяти студентів ставав магістром.

Студенти об’єднувалися в організації – “земляцтва”, “провінції”, “науки”. У Паризькому університеті  було чотири  “науки” – норманська, англійська, пекардійська та галльська. Кожну “науку” очолювала виборна особа – прокуратор. Ректора – голову всього університету – обрали всі “науки”.

Така внутрішня організація Паризького університету стала зразком для інших університетів Західної Європи. У ХІІІ ст.. було засновано університети в Саламанці, Падуї, Палермо, Тулузі, Оксфорді, Кембріджі та в інших містах. У ХУ ст. їх було вже понад 60. Що стосується науки, то в середні віки вона була в основному книжною справою, спиралася певною мірою на абстрактне мислення. Як правило, користувалися методами спостереження, дуже рідко – експерименту. Тобто, вона вбачала свою мету не в тому, щоб сприяти перетворенню природи,  а, навпаки, прагнула зрозуміти світ таким, яким він є в процесі споглядання.

Слід підкреслити, що в цей період активно розвивається схоластика, яка найбільш яскраво виявилася в головному вченні Середньовіччя – Богослов’ї: “Святе письмо” і “Святий переказ” -  основні праці схоластики. Схоластики після тривалої перерви відновили вивчення античної спадщини, звернулися до найважливіших проблем пізнання. Багато схоластів займалися вивченням усіх доступних наук. Найвідоміші схоласти – П’єр Абеляр, Альберт Великий, Фома Аквінський. РоджерБекон, головним твором якого була “Велика праця”, де він висуває ряд незвичайних здогадів, мріє про літальні апарати та підйомні крани. Його творам церква оголосила анафему, а сам він 14 років провів в ув’язненні.

Виділяють чотири великих напрями середньовічної науки: фізико-космологічний, вчення про світло, наука про живе, комплекс астролого-медичних знань. Що стосується алхімії, то вона являє собою специфічний феномен середньовічної культури, що містить у собі такі компоненти, як наукові узагальнення, фантазію, логіку і міфологію.

З часом потреби господарювання спонукали вивчати грунти, метали, спостерігати природу, робити фізичні та хімічні досліди. У цих умовах зросла роль експериментального пізнання світу. Розвиток світських наук поступово зробив експеримент авторитетним: в епоху Середньовіччя в Європі було винайдено годинник, технологію виробництва паперу, дзеркала, окулярів, проводилися медичні досліди.

З розвитком практики господарювання, накопичення дослідних знань принцип “Вірую, щоб розуміти” було замінено новим – “Розумію, щоб вірити”. Це готувало грунт для стрибка в розвитку експериментальних наук, нової ідеології пізнання. Становлення буржуазних економічних відносин, зростання земних, практичних інтересів людини дали потужний імпульс розвитку власне наукових знань у подальшому.