Українська культура у міжнародних зв’язках, Детальна інформація

Справа має інший вигляд, коли починається праця за ринковою системою. Треба людей привчити до того, що держава не може все оплачувати і що заходи треба рекламувати (якнайдешевше, можливо) і, завдяки активному продажу квитків, оплачувати ці заходи. А не як тепер, коли кількість проданих квитків нікого не хвилює, адже захід фінансується державою.

Навіть Китай, відомий державною підтримкою мистецтв, де дотепер ставлення до оперних театрів і оркестрів було таким самим, як і до своїх сталеварень, де продаж квитків і підтримка меценатів не мала ніякого значення, так само як у нас, почав масштабно децентралізувати свої мистецькі організації і поступово зменшувати їм грошову підтримку. Для тренування китайського персоналу в цій зовсім новій ділянці у славетному Кеннеді-Центр у Вашингтоні відбувся двотижневий семінар, де нові менеджери культури розглядали існування трьох стратегічних компонентів: мистецький, маркетинг і фандрайзинг (збір коштів). Голова Кеннеді-Центр, пан Майкл Кайзер, намалював трикутник, поєднуючи ці три компоненти у формі стільця на трьох ніжках, і сказав: «У ринковій економіці стілець не втримається на одній ніжці».

Ми на 40 — 50 років позаду світу в питаннях менеджменту культури. І зрозуміло, що процес переходу на ринкову систему буде тривалий, тому починати його треба вже тепер.

У політиці і в економіці Україна прагне вибороти своє місце в Європі й у світі. На це ідуть великі зусилля і великі кошти. Це саме має відбуватися в культурі. Кожна культурна людина, яка жила за кордоном, підтвердить, як високо шанують там культуру. Україна не одержить визнання країни, гідної вступу до ЄС чи взагалі до Європи, без визнання її культури.

Щоправда сьогодні українська влада обирає стратегію інтеграції культурних взаємин. Поважне місце української культури у світі тепер вважають не менш важливим, ніж політичну та економічну присутність. Днями у Парламенті розглянуть кілька так би мовити “культурних” законопроектів, зокрема і закон про меценатство.Харківський театр “Березіль” та львівський - Леся Курбаса, десятки кіношників, що перемогли за кордоном, Коцюбинський, Тутанхамон та інші сучасні митці. Вони – унікальні, а головне з України. Про них знає світ, тільки не українці.

Визнання за кордоном сучасних українських здобутків у мистецтві трапляються не надто часто. А якщо бувають, то тільки завдяки індивідуальним ініціативам. Українська мистецька присутність у світі – це переважно короткотривалі акції. Про книговидавничу справу та кіномистецтво годі згадувати.

“Колись Україна пишалася в добрі та розкоші”, писав Шевченко. Унікальне “Повчання Володимира Мономаха дітям”, перший у світі юридичний документ “Руська Правда”. Все це було. “Закуток” – місце, де творив Винниченко, ми вже втратили. Щоб цього не сталося із Сарселем під Парижем, що є українським духовним центром, треба вивчати українське мистецтво, в тому числі діаспорне.

До невирішених проблем у сфері культури Парламент нарешті повертається. Адже не існує відомостей про сучасних українських перекладачів, філософів та модифіковані книги. У планах Уряду - створити український телеканал «Культура», який не «крутитиме» російське "мило" чи бойовики, і сприйматиметься у Європі.