Давня грецька міфологія, Детальна інформація

Його твори прекрасні і величні. Найвідомішою була його статуя богині Афіни, зроблена з золота, дерева і слонової кістки. Вона стояла в Парфеноні. Заввишки ця статуя була 12,5 м. В Олімпії Фідій створив статую Зевса Олімпійського, що сидить на троні. Фідій зображував богів і богинь, підкреслюючи їхню досконалість і велич.

В VI ст. до н.е. характер давньогрецької скульптури змінився. Це було пов’язано з новими суспільними умовами, з кризою поліса, з подальшим майновим розшаруванням населення, зщ бурхливими подіями того часу.

Скульптура в епоху класики звільнилась від архаїчної умовності зображення людини. Серед її досягнень—уміння зобразити тіло в русі. При цьому слід підкреслити, що митці великої класики вміли передавати не лише рухи тіла, а й порухи душі. Скульптуру цієї доби представляє багато геніальних майстрів. Самими великим серед них є Фідій. З точки зору еллінів уособленням божественності були спокій, повага, гідність. Цим вимогам відповідала виконана Фідієм статуя Зевса, давні зараховували її до чудес світу. Він створив і статую Афіни Парфенос, яка знаходилась в центрі Парфенону. Висота її 12,5 метра. Крім цієї статуї він створив ще одну скульптуру—бронзову фігуру богині Афіни Промахос, грізної й суворої захисниці свого міста.

Сучасниками Фідія були – Мірон – автор видатної, всесвітньо відомої статуї “Дискобол” і майстер бронзової скульптури – Попіклет, який створив “Дорифора” і “Поранену амазонку”, а також написав першу теоретичну працю про пропорції людського тіла – “Канон”.

Пізню класику репрезентують скульптори Пракситель, Скопос, Лісіпп. Першого з них прославила перед усім Афродіта Кнідська, яка стала першою оголеною жіночою фігурою в грецькій скульптурі. Мистецтву Праксителя притаманне багатство почуттів, вишукана і витончена краса, гедонізм. Скопас створював пристрасно-патетичні образи, його статуї вражають витонченістю ліній, виразністю поз і рухів. Скульптури Лісіппа вражають своєю вишуканою граціозністю. Він розробив новий пластичний канон, який змінив класичний канон Поліклета.



Великим скульпторо ІV до н.е. був Праксітель, який зображав богів і богинь у вигляді прекрасних, витончених юнаків і молодих жінок. Особливо славився його твір «Гермес» - молодий бог, що грається з дитиною Діонісом. Відома також його статуя Афродіти Кнідської. Якщо до ІV ст. до н.е. скульптори зображували жінок тільки в одязі, то Праксітель вперше зобразив богиню Афродіту оголеною.

Особливе місце в грецькій скульптурі займає Скопас, який жив також у ІV ст. до н.е. він зображував фізичні й духовні страждання людей. Відомі його статуї Менади, якеа біжить в екстазі, і стражденні голови поранених воїнів з фронтонної групи в Тегеї. Ці скульптури на жаль погано збереглися.

На межі класичного і елліністичного періодів, у середині і кінці Іvст. до н.е., знаменитим скульптором був Лісіпп. Він зображував дужих і вольових людей. такими є його «Геракл» і «Апоксімен» - атлет, що очищає своє тіло скреблем.

3. Архітектура

Старогрецька архітектура і взагалі образотворче мистецтво ввійшли невід’ємною складовою частиною в художній розвиток наступних часів. Їхні елементи живуть й донині.

Основними архітектурними спорудами в Греції класичного періоду були храми, театри, будинки для засідань - булевтерії.

Грецькі архітектори розробили суворий порядок відповідностей несучих і несених частин будов, особливо чітко представлений у храмах. Спершу храми будували з дерева. Вони були прямокутної форми. Дах підтримувався стовпами, які стояли на певній відстані один від одного. Згодом храми почали будувати з каменю. Стовпи перетворлись в колони. Вертикальні жолобки - канелюри для стікання води, що їх нарізали раніш на дерев’яних стовпах, вирубували тепер на кам’яних колонах. Канелюри підкреслювали вертикальність колон.

Найбільш раннім ордером, або стилем, був доричний. Будинки доричного стилю дули дуже прості. Дорична колона стояла прямо на підлозі або спеціально зробленої з каменю підставки. Верхня її частина, капітель, була дуже проста і являла собою форму трапеції. Сама дорична колона була масивною і стійкою.

У V ст. до н.е. набуває розширення інший стиль - іонічний. Порівняно з доричним будинки цьогостилю менш масивні, колони тонші і стрункіші. Вони стоять не просто на підлозі, на кам’яній підставці - базі, капітель прикрашена двома завитками - волютами. Іонічні будинки мали більш складне оздоблення, ніж доричні.

В ІV ст. до н.е. почав поширюватися корінфський стиль. Він відрізняється від іонічного більшою довжиною колон (в ордерній відповідності), складнішою базою і капітеллю, прикрашеною листками невеликої рослини - аканфа.

Вершиною давньогрецької архітектури вважається акрополь в Афінах. Цей ансамбль складався з парадних воріт—Пропілеїв, храму Ніке Аптерос, Єрехтейону і головного храму Афін-Парфенону. Храм богині мудрості Афіни Парфенон був втіленням могутності і величності Афінської держави. Архітектори Іктін і Каллікрат надали храмові вигляду періптера, оточеного колодою з 46 колон. Храм мав багате скульптурне оздоблення: 92 метопи та іонічний рельєфний фриз, що проходив за колонадою по периметру споруди. Храм відзначався спокійною урочистою величністю, почуттям міри і гармонії, досконалістю пропорцій, досягнутим синтезом архітектури і скульптури. Все це робить його одним з шедеврів не лише грецької, але й світової архітектури.

Найвизначнішими зразками грецької архітектури є храми Парфенон і Ерейхтон, які збереглися до нашого часу в афінському акрополі.

Чудовий храм Парфенон був присвячений богині Афіні. Донині він є шедевром світової архітектури. А Ерехтейрон побудований в чисто іонічному стилі. ЇЇ колони надзвичайно стрункі й витончені. Напрочуд гарні так звані каріатиди - статуї дівчат, які замість колоон підтримують дах невеликого портика (навісу) біля стіни храму.

Список використаної літератури

Боннар А. Греческая цивилизация. – М., 1992.

Древние цивилизации. – М., 1989.

История Древнего мира. Расцвет древних обществ. – М., 1989.

Історія світової культури. – К., 1993,

Історія світової та української культури. – К., 2000.

Історія української та зарубіжної культури. – К., 1999.

Лекції з історії світової та вітчизняної культури. – Л., 1994.

Українська та зарубіжна культура. – К., 2000.

Куманецкий К. История культуры Древней Греции и Рима. – М., 1988.

Любимов Л. Искусство Древнего мира. – М., 1980.